Персональний розподіл доходів. Сімейні доходи, їхній рівень, джерела і структура
Персональний розподіл доходів — це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.
Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому.
Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.
Існують різні джерела формування сімейних доходів:
— заробітна плата;
— доходи від власності;
— доходи від особистого підсобного господарства;
— доходи від кооперативної діяльності;
— доходи від індивідуальної трудової діяльності;
— державні трансфертні платежі (пенсії, допомога з безробіття, стипендії, безплатні послуги в галузі охорони здоров'я, освіти та ін.);
— доходи з інших джерел (спадщина тощо).
Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:
1) добробуту — забезпечують певний рівень життя населення;
2) мотиваційну — сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;
3) соціальну — формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання, а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.
Поняття рівня і якості життя населення тісно пов'язані й визначають стан економічного та соціального розвитку країни. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я.
За Законом України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення.
Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.
Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.
Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпечених (бідних) та незабезпечених (злиденних)
Прожитковий мінімум є важливим соціально-економічним нормативом для визначення:
— розмірів мінімальної заробітної плати;
— мінімальної пенсії за віком;
— допомоги багатодітним сім'ям;
— виплат безробітним;
— стипендій та інших соціальних виплат;
— величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
— державних стандартів обслуговування і забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти та ін.
Лише за умови виконання цих функцій прожитковий мінімум є засобом державної політики в подоланні бідності.
Рівень прожиткового мінімуму є важливою складовою для визначення на основі методики та рекомендацій ООН агрегованого показника — індексу розвитку людини (Ірл):
Ірл
де і набуває значення від 1 до 5; Ірл — індекс розвитку людини; Іх1 — індекс очікуваної тривалості життя при народженні; Іх2 — індекс рівня освіти; Іх3 — індекс рівня бідності; Іх4 — індекс рівня безробіття; Іх5 — індекс реального ВВП на душу населення.
У сучасній ринковій економіці доходи окремих фізичних осіб, сімей (домогосподарств) розрізняються не лише за рівнем, а й за структурою.
Структура сімейних доходів за напрямами використання їх:
— харчування;
— придбання одягу та взуття;
— придбання товарів тривалого користування;
— соціально-культурні та побутові послуги;
— комунальні послуги;
— транспорт;
— заощадження;
— інші витрати.
Структура витрат сім'ї є важливим показником економічного розвитку країни.
Згідно із законом Енгеля (німецького статистика, який у XIX ст. здійснив аналіз споживання сімей (осіб) із різними рівнями доходів), у міру зростання доходів сім'ї загальне споживання благ збільшується, але у різних пропорціях та структурних співвідношеннях. Зі зростанням доходів сім'ї знижується питома вага витрат на харчування, частка витрат на одяг, зазнають незначних змін витрати на житло та комунальні послуги, а от питома вага витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних потреб суттєво зростає.
В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:
— розширенням структурних складових сімейних доходів;
— суттєвим зниженням загального рівня реальних доходів;
— поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;
— слабким і нестійким зростанням факторних доходів;
— домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;
— зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;
— натуралізацією частки отримуваних доходів;
— тінізацією доходів з метою ухилення від сплати податків.
Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завданьсучасної політики.