Модель демографічного переходу від вибуху до сталості

В зміні характеру відтворення населенняпід час переходу виділяються 4 фази.

Перша відповідає ситуації, коли смертність і народжуваність швидко знижуються, але падіння коефіцієнту смертності випереджає падіння коефіцієнту народжуваності, тому приріст наростає.

Приріст,%

30

20

10

1950 1970 1990 2010 2030 2050

В другій фазі смертність досягає "min" і більш не знижується, але народжуваність продовжує зменшуватись, через що приріст населення уповільнюється.

Для третьої фази переходу характерне підвищення коефіцієнту чисельності наступить, коли на кожну тисячу людей щорічно буде підвищення смертності, обумовлене старінням населення і одночасне уповільнення падіння народжуваності.

До кінця 3-ї фази коефіцієнт народжуваності наближається до рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності залишається нижче цього рівня, бо вікова структура населення ще не стабілізувалась.

В четвертій фазі коефіцієнт смертності підвищується і наближається до коефіцієнту народжуваності.

Демографічна стабілізація закінчиться, коли на 1 тис. людей щорічно буде народжуватись і помирати 12 осіб.

В складі такої популяції буде: 23% дітей до 18 років, 49% людей тривалого віку (18-60р.) і 28% старих людей (60-84р.).

На кожну 1000 людей буде 96 сімей в віці 20-36 років (дітородний вік) і в кожній із них буде в середньому 2 дитини.

Демографічна криза (на прикладі України)

Демографія - наука про населення. Демографічні проблеми - це проблеми відтворення населення, його кількісного і якісного розвитку.

За даними Статистичного комітету Організації Об'єднаних Націй чисельність населення земної кулі неухильно зростаєі на1 липня 1999 р. досягла 6 мільярдів чоловік. Зростання чисельності населення, особливо в найбільших країнах світу, породжує низку проблем щодо забезпечення хоча б мінімально необхідних екологічних, економічних і соціальних умов життя людей.

Чисельність населення України протягом останніх років зменшується на 300 - 400 тисяч чоловік щорічно. Максимальна чисельність була в 1993 р. - 52 мільйони чоловік, а на 1 січня 2001 р. вона становила 48,6 мільйона чоловік, тобто за п'ять з половиною років населення зменшилось на 3,4 мільйона чоловік. Відбувається це за рахунок, головним чином, природного руху населення - перевищення смертності над народжуваністю (депопуляція) і, незначною мірою, за рахунок зовнішньої міграції - перевищення еміграції над імміграцією.

Зниження життєвого рівня населення, викликане економічною кризою, невирішеністю екологічних проблем, загострених чорнобильською катастрофою, соціально - психологічний дискомфорт, породжений відсутністю віри у швидкі зміни на краще - все це змушує обмежувати розмір сім'ї. Більшість шлюбних пар народжує одну дитину, або залишається бездітними. Негативні тенденції в динаміці народжуваності посилюються, призводячи до поглиблення депопуляції. Основна причина зниження народжуваності до рівня, який не забезпечує збереження чисельності населення, за сучасних умов полягає в тому, що задоволення потреби в дітях, в материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим елементарніших, чим нижчій рівень життя.

В результаті неефективної системи господарювання в колишньому СРСР та частина національного доходу, що використовується на особисте споживання, не задовольняла потреб відтворення населення, оскільки не покривала всіх необхідних витрат сім'ї на утримання не тільки третьої, а навіть другою дитини. Працівник отримував у середньому за свою працю менше, ніж потрібно для нормального його відтворення як людини і трудівника, а також його зміни. Сім'я з двома, трьома дітьми мала рівень життя нижчий, ніж історично необхідний, тобто відтворення населення на необхідному для родини і суспільства рівні економічно не забезпечувалось. За умов нинішньої економічної кризи ситуація ще більше погіршилась.

За даними Державного комітету статистики України, протягом останнього десятиліття спостерігається систематичне падіння абсолютних і відносних показників народжуваності, особливо в містах. Загальна чисельність народжених зменшилась з 691 тисячі у 1989 р. до 419 тисяч у 1998 р., в тому числі у містах - відповідно з 471 тисячі до 259 тисяч, у селах - з 220 тисяч до 160 тисяч. Загальний коефіцієнт народжуваності становив у 1998 р.8 дітей на 1000 чоловік населення, в тому числі в містах - 7, у селах - 10, тобто є дуже низьким.

В Україні поглиблюється криза здоров'я населення, що проявляється в підвищенні смертності та скороченні тривалості життя. Ці процеси загострилися в 1990 - х роках, але розпочалися вони ще в 1960-х роках, тобто продовжуються вже понад три десятиліття. Погіршення демографічної ситуації відбувається і ще довго буде відбуватися під впливом важких наслідків чорнобильської катастрофи. До цього ще додається нинішня економічна криза, яка призвела до зубожіння більшості населення.

В розвинених країнах (Західна Європа, Північна Америка і Японія) наприкінці 1950-х на початку 1960-х років громадськість і уряди звернули належну увагу на необхідність поліпшення екологічної ситуації й удосконалення системи охорони здоров'я. Була розгорнута широка компанія за охорону довкілля, здоровий спосіб життя, цивілізоване ставлення до свого здоров'я, а також було збільшено інвестиції в охорону здоров'я і довкілля. Позитивний ефект усіх цих заходів дав про себе знати вже наприкінці 1960-х років, і з того часу тривалість життя в цих країнах хоч і повільно, але неухильно зростає.

На відміну від розвинених країн, в Україні, як і в цілому колишньому СРСР, склалась протилежна ситуація. В умовах тоталітарного режиму, заідеологізованого суспільства досягнення на ниві охорони здоров'я перебільшувались, показники смертності й середньої тривалості життя видавали за стабільні, погіршення екологічної ситуації замовчувалось, інформацію про техногенні екологічні катастрофи та їх наслідки утаємничували. Замість нарощування інвестицій в охорону здоров'я й довкілля почалось їх скорочення внаслідок посилення мілітаризації економіки. Все це призвело до того, що протягом останніх тридцяти років смертність населення в Україні неухильно підвищується, а середня тривалість життя скорочується. Погіршення цих демографічних показників набуло тотального характеру, тобто охопило як міста, так і села, не обминуло ні чоловіків, ні жінок.

Зростають абсолютні і відносні показники смертності. Так за даними Державного комітету статистики України, кількість померлих з 630 тис. у 1990 р. збільшилась до 754 тис. у 1998 р. За перше півріччя 1999 р. цей показник ще зріс. Динаміка стандартизованого коефіцієнта смертності є такою: 11 померлих на 1000 чоловік населення в 1966 р., 12 - у 1980 р., 13 - у 1990 р., 14 - у 1998 р. Нині цей коефіцієнт в Україні приблизно вдвічі вищий, ніж у найбільш розвинутих країнах, і приблизно вдвічі нижчий, ніж у найменш розвинених країнах.

Головними причинами смертності в Україні протягом 1986-1998 рр. є серцево-судинні й ракові захворювання (ендогенні причини), а також зовнішні (екзогенні) причини - нещасні випадки, отруєння і травми. Причому масштаби смертності населення від нещасних випадків, отруєння і травм, особливо внаслідок зловживання алкоголем, стають загрозливими. Коефіцієнт смертності від цих причин в Україні серед чоловіків у 4 рази, а в жінок у 3 рази перевищує відповідний показник у розвинених країнах.

У 1997 р. середня тривалість життя в Україні становила у чоловіків - 62 роки, у жінок - 72 роки. У найбільш розвинених країнах цей показник становить відповідно 74 роки і 80 років, у найменш розвинених - відповідно 30 - 40 і 40 - 50 років.

Втрати в середній тривалості життя в Україні за 1966 - 1997 роки становлять у чоловіків 6 років, а в жінок - 2 роки. В розвинених країнах вона зросла за цей період і в чоловіків, і в жінок на 6 років. Розрив у середній тривалості життя між розвиненими країнами, з одного боку, і Україною - з іншого, у 1997 р. становив 12 років у чоловіків і 8 років у жінок.

Таким чином, демографічна ситуація в Україні набула характеру гострої демографічної кризи: відбуваються скорочення кількості населення (депопуляція) і деградація його якості (зокрема, погіршення здоров'я). Сучасний етап існування населення України можна визнати як такий, в якому, нормальне буття - відтворення населення, його розвиток зведені до елементарного виживання, внаслідок несприятливих екологічних, економічних і соціальних умов.

Стан сучасної демографічної ситуації в Україні можна кваліфікувати як кризовий не лише тому, що депопуляція поєднується з погіршенням здоров'я населення та інших його якісних характеристик, а й тому, що ця криза, за умови її довготривалості, може перетворитись на демографічну катастрофу. Вчені-демографи попереджають про небезпеку такого перебігу демографічних подій, коли соціальний механізм відтворення людства буде зруйнований, коли структура суспільного життя надовго втратить свою особливу системну, емерджентну, властивість — властивість зберігати міру відтворення конкретно-історичного населення як єдності досягнутої якості і кількості.

Шляхи розв'язання демографічних проблем України пролягають через позитивні зрушення в соціальне-економічній сфері та поліпшення екологічної ситуації у країні.

За нинішнього кризового стану економіки потрібна концентрація обмежених ресурсів на вирішенні найгостріших демографічних проблем. Найважливішою з них сьогодні є проблема погіршення здоров'я населення. Тому основною спрямованістю державної демографічної політики має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів української нації. Досягнення цієї мети сприятиме й зменшенню депопуляції через зниження смертності. Це, в свою чергу, вимагає такої стратегії соціально-економічного розвитку, яка орієнтувала б усі сфери оздоровлення умов життя, зокрема умов праці, побуту, дітородної діяльності. Саме така стратегія реалізується в багатьох країнах під назвою "Здоров'я для всіх". Поліпшення здоров'я населення має бути найважливішою метою проведення соціально-економічних реформ.

В останнє десятиріччя в багатьох країнах, в тому числі в Україні, особливої гостроти набрала проблема якості та екологобезпечності продуктів харчування та медикаментів. Адже цілком зрозуміло, що від цього, великою мірою, залежить не лише здоров'я населення і тривалість життя людини, а й трудовий та інтелектуальний потенціал суспільства. Тому виникла об'єктивна необхідність налагодження ефективної системи державного контролю за якістю та екологобезпечністю продовольчої і фармацевтичної продукції, яка надходить на споживчий ринок від різних товаровиробників. Потрібно ввести відповідне законодавство й дійовий контроль гранично допустимого вмісту шкідливих інгредієнтів у харчових, медикаментозних та інших продуктах, в повітрі, воді і ґрунті, а також контроль застосування отруйних речовин у промисловому й сільськогосподарському виробництві.

Будь-який напрям соціально-економічної політики, особливо у сфері праці, прямо чи посередньо впливає на умови відтворення населення. Оскільки основною економічною передумовою відтворення населення є заробітна плата, то при її реформуванні має бути передбачена в її складі частка, достатня для покриття витрат на відтворення робочої сили, утримання й виховання хоча б двох здорових дітей у сім'ї.

Хоча існування в Україні надзвичайного стану демографічної реальності усвідомлюється патріотично настроєною громадськістю як актуальна, складна і гостра в політичному й практичному відношенні проблема, проте влада, на жаль, ще не збагнула всієї глибини демографічної кризи і її можливих негативних наслідків на майбутнє. І навіть коли під тиском об'єктивних обставин владою здійснюються відповідні заходи, вони не є адекватними, знаходяться на периферії державної політики, а повинні бути в її центрі.

Всій громадськості, політичним партіям і владі слід глибоко усвідомити, що народ, значна частина якого відкинута за межу малозабезпеченості, не може бути творчою, досить активною силою-суб'єктом побудови ринкової економіки та громадянського суспільства. Ефективної демографічної політики як єдності скоординованих дій, спрямованих на забезпечення демографічного благополуччя країни, сьогодні в Україні, на жаль, не існує. Соціальний захист населення здійснюється на рівні нижче межі малозабезпеченості, не задовольняючи найелементарніших потреб виживання .

Тільки подолавши недооцінку значення демографічного аспекту розвитку суспільства і байдужість щодо демографічних перспектив України, можна сформулювати адекватну реальній ситуації демографічну політику, реалізація якої спочатку пом’якшить негативні демографічні тенденції, а згодом, з появою відповідних економічних умов, змінить їх на позитивні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективних суспільств (Доповідь Римському Клубові). Київ, 1993, 238 с.

2. Копейкін В.О. Роботу експертів треба продовжити. По слідах роботи “чорнобильської” комісії МАГАТЕ. – Вісник Академії Наук України, 1992, № 3, с. 15-19.

3. Романюк А.І. Демографічні студії. Київ, 1997, 304 с.

4. Соціально-економічне становище України за перше півріччя 1999 року. Повідомлення Державного комітету статистики України. – Урядовий кур’єр, 1999, № 161, с. 7-8.

5. Статистичний щорічник України за 1997 рік. Київ, 1999, 624 с.

6. Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефановський А. Демографічні перспективи України до 2026 року. Київ, 1999, 56 с.

7. Трегобчук В.М. Продовльча безпека в контексті національної безпеки держави. Київ, 1999, 56с.