ВИЩІ ПРИМАТИ НЕОГЕНУ. ДЕЯКІ ПЕРЕДУМОВИ І ПОЧАТКОВІ КРОКИ ОЛЮДНЕННЯ МАВП
Численні знахідки скелетних залишків різних за буде мавп у шарах, датованих неогеном (міоцен і пліоцен на півдні Європи і Азії, у Південно-Східній і Північній Африці, свідчать про біологічний розквіт вищих приматів, тобто збільшення чисельності та поширення ареалу мешкання у найрізноманітніших екологічних ареалах Східної півкулі.
Це могло бути наслідком значних змін ландшафтних умов у зв'язку з інтенсивним гороутворенням. У той же час на великому просторі на місці колишнього Середземного океану виникла суша з гірським та рівнинним лісо-тепом і напівпустелями. Утворенню великих безлісих просторів в Африці могли сприяти пожежі, що виникали внаслідок виверження вулканів. Ці нові відкриті та напіввідкриті ландшафти стали займати різні групи тварин, у тому числі й примати.
Деякі вчені вважають, що стимулом для широкого розселення мавп став також постійний пошук нових харчових ресурсів, чому, в свою чергу, сприяла звичка мавп знищувати все, що зустрічалося на їхньому шляху, тобто передумовою життя мавп у різноманітних умовах стала їхня всеїдність. Звичка мавп вживати м'ясну їжу могла подекуди бути наслідком знищення рослинності пожежами.
Морфолог-еволюціоніст О. М. Северцов висловив думку, що зміна поведінки тварин передувала помітним змінам їх будови. Одночасно, всупереч твердженню про вирішальну роль кліматогеографічних умов середовища і харчування, під час вивчення прогресивної волюції вищих приматів все частіше з'являються гіпотези про роль в цій еволюції підвищеної радіоактивності біосфери, яка могла сприяти виникненню нових видів шляхом мутацій.
Кісткові залишки найбільш ранніх і найменш спеціалізованих вищих приматів (парапітеки, пропліопітеки, єгипто-пітеки), відомі з олігоценових відкладень Єгипту.
Сучасні дані свідчать про те, що вже наприкінці олігоцену — на початку міоцену намітилася диференціація багатьох груп вищих вузьконосих мавп, які незабаром поширилися по всіх континентах Східної півкулі за винятком найбільш холодних і помірних широт Європи та Азії. Вони утворювали окремі родини, роди і види, які в більшості ще не були тотожні сучасним. І все-таки багато з них розвива лися у напрямі існуючих тепер таксономічних груп (g дина гібонових, понгід, гомінід), інші ж не залишилиИ томства, яке б дійшло до наших днів.
Найчисленніша група вищих приматів, відома за кістяними залишками з міоценових і ранньопліоценових відкладень Європи, Азії та Африки, дістала назву дріопітеків. Ці примати, що вели напівдеревний спосіб життя, на думку більшості антропологів, розвивалися у напрямі сучасних понгід, пристосованих до пересування на деревах шляхом акробатичних перельотів. До дріопітеків тепер відносять проконсулів, залишки скелетів яких було знайдено (192І 1951 роки) у нижньоміоценових відкладеннях Східної Африки. Виявилося, що проконсули поєднували ознаки мартишкоподібних мавп і шимпанзе.
Одночасно з дріопітеками в міоцені існували пліопітеки (майже цілий скелет пліопітека нещодавно знайдено в Словаччині), які, очевидно, відокремилися від раннього стовбура вищих приматів і дали початок сучасним гібонам, які найкраще пристосовані до деревного способу життя, і їм властиві акробатичні форми пересування.
Паралельно розвивалися ореопітеки (відомі з міоценові відкладень Італії), які поєднували деякі ознаки гомінід і мартишкоподібних мавп і, на думку більшості антропологів, утворювали в той час своєрідну родину.
До найцінніших знахідок відносять рамапітеків, окремі зуби і фрагменти щелеп яких вперше було знайдено (1934—1935 роки) у нижньоміоценових шарах Індії (пенджабський рамапітек), а згодом також (1967 р.) у ранніх міоценових шарах Кенії (кенійський рамапітек). Особливості зубів рамапітеків дають підставу вважати, що ці примати мали найбільше ознак олюднення. У зв'язку з цим де-які сучасні антропологи, не зовсім, правда, обгрунтовано, відносять рамапітеків до найдавніших форм родини гомінід. На жаль, кістки черепа і кінцівок цих приматід цього часу не знайдені, і це не дає змогу зробити висновок про їхні форми пересування і використання знаряддя.
Археологічні розкопки, які велись протягом останніх 'ятдесяти років на африканському континенті, ознаменувалися важливими відкриттями скелетних залишків кінця неогенового — початку антропогенового періодів, численних форм двоногих вищих приматів,, відомих під загальною назвою австралопітеків. Ці примати становлять найбільший інтерес для вивчення безпосередніх зоологічних предків людини.