Морфологічна будова бруньки.
Загальна характеристика вегетативних органів.
Лекція №2 Тема : Морфологія вегетативних та генеративних органів рослин
Та генеративних органів рослин
Тема: Морфологія вегетативних
План:
1. Загальна характеристика вегетативних органів.
2. Морфологічна будова бруньки.
3. Морфологічна будова стебла.
4. Морфологічна будова листка.
5. Морфологічна будова кореня.
6. Метаморфози вегетативних органів рослин.
7. Квітка, її будова.
8. Суцвіття.
9. Плід.
Вегетативні органи в сукупності складають вегетативне тіло рослин. Вони утворюють дві функціонально та морфологічно відмінні системи — систему пагона, яка включає стебло і листки і пов'язана з повітряною сферою живлення, та кореневу систему, пов'язану з ґрунтовою сферою живлення рослини.
Вегетативний пагін складається з осі — стебла, що має більш-менш циліндричну форму (радіально-симетричну), і листків — пласких бічних органів, розміщених на осі. Для пагона насінних рослин властиві бруньки — зачатки нових пагонів, які виникають у певній послідовності на осі і забезпечують його тривале наростання та галуження, тобто утворення системи пагонів. Головну функцію пагона — фотосинтез — виконують листки, за їх редукції — стебла. Стебло як частина пагона виконує осьову (несе на собі інші органи), механічну, провідну, а інколи і запасальну функції. Вегетативний пагін у цілому виконує функцію фотосинтезу, а також кілька інших функцій і здатний до численних видозмін — метаморфозів.
Основна риса, яка відрізняє пагін від кореня, — наявність на ньому листків і вузлів. Вузлом називають ділянку стебла на рівні прикріплення листка чи кільця листків. Ділянки стебла між сусідніми вузлами називають міжвузлями.
Пагін здатний наростати в довжину за рахунок верхівкової бруньки. Крім верхівкової на пагоні утворюються бічні (латеральні) бруньки. З них розвиваються бічні пагони першого, другого, третього, четвертого порядків, на кожному з яких є верхівкова і пазушні бруньки.
Верхівковий ріст може бути моноподіальним і симподіальним. У першому випадку верхівкова меристема функціонує довго (ялина, сосна, клен, подорожник тощо), у другому — один вегетаційний період, далі наростання пагона продовжується за рахунок найближчої бічної бруньки (яблуня, верба, липа тощо).
Бруньки можуть бути вегетативні (листкові, пагонові), змішані (яблуня, груша, бузина, бузок,), генеративні (квіткові), виводкові із зачатками додаткових коренів (деякі лілії — у пазухах листків, цибулі — у суцвітті, бульбоцибулини — у гладіолусів, бруньки в заглибинах листків — у бріофілюма, каланхое).
Верхівкова брунька (конус наростання) є твірною тканиною, за рахунок якої стебло зростає в довжину. Бічні бруньки є основою формування крони. Вони поділяються на пазушні (у пазусі листка) і додаткові (у будь-якому місці рослини). Бічні бруньки можуть безпосередньо розвиватися на пагоні через певний період спокою, це так звані бруньки відновлення. З них за певних умов розвиваються нові пагони. Такі бруньки характерні для багатьох кореневищних рослин, вони утворюються на органах вегетативного розмноження: бульбах, тощо.
Досить часто в рослин утворюються додаткові бруньки, які розвиваються не на властивому їм місці, а вже на сформованій частині певного органа (на пагоні, стеблі, листках, коренях).
За наявністю захисних лусок бруньки бувають: закриті, чи захищені, і відкриті, чи голі. У дерев і чагарників зовнішні брунькові луски, що мають листкове походження, зазвичай видозмінюються, стають жорсткими і непроникними для вологи, що захищає зародкові пагони взимку. Часто бруньки просочені смолистими клейкими речовинами, що дає їм додатковий захист (сосна, ялина, ялиця). За смолистими липкими бруньками можна впізнати кінський каштан і деякі види тополь. З лікувальною метою використовують бруньки сосни, берези, рідше — тополі.