Поняття державної служби

Лекція: Поняття та сутність державної служби

План:

1. Поняття державної служби

2. Завдання і функції державної служби

3. Принципи державної служби

Державна служба виникла ще за часів первісного суспільст­ва. Вона має багатовікову історію свого розвитку. При розподі­лі праці у первісному суспільстві починає формуватися «управ­лінська еліта», яки відокремлюється від основної маси вироб­ників і, з часом, перетворюється на окрему групу людей — «державних людей». У Стародавньому Єгипті такими людьми були: фараони, візирі, «скарбничі бога», скарбничі, «охоронці печатки», міністри, радники «Ради храмового управління», «місь­кої Ради», начальники «Півдня», «Північних країн», «греків» та ін. Надзвичайно складною була «державна бюрократія» у ацтеків — народу Мексики, цивілізація якого назавжди зникла безслідно після прибуття європейців до Америки: виборний глава держави; члени «таємної державної ради»; придворні та державні чиновники (різні звання багаточисельних чиновників, і рідповідно до кожного звання Функції були чітко визначені); розгалужена система незалежних судових установ; жреці, наді­лені світською владою, особливо в галузі освіти і виховання, та ін. Високо розвинутими були системи державної служби у Стародавньому Римі та Візантійській імперії. До першої систе­ми належали принцепси, сенатори, консули, претори, диктато­ри, проконсули, пропретори, префекти, квестори, легати, цензо­ри, еділи, презеси, прокуратори, судді, асесори та ін.; до дру­гої— басілевси, епанагоги, полемархи, архонти, стратіги, прітани та ін.

Послугами державних службовців користуються всі сучасні країни незалежно від державного устрою, форми правління чи державного режиму. Державні службовці виконують усі завдання і функції, які цивілізоване суспільство покладає на свою державу. Державні службовці у сучасному суспільстві здійснюють контроль­ну, організаційну, правозастосовчу та інші види діяльності.

Державна служба є досить багатогранним і багатофункціо­нальним явищем, яке можна розглядати у різних аспектах:

а) у процесуальному аспекті державна служба розглядається:

- по-перше, як професійна діяльність працівників органів
щодо виконання покладених на них посадових функцій.
Така діяльність проявляється двояко - як реалізація функ­цій держави і як реалізація потреб громадян у державі;

- по-друге, як процес функціонування державних органів у
межах їх компетенції;

-по-третє, як здійснення цілей, функцій та законів держави,
тобто це - об'єктивне суспільне явище, яке не можна
розглядати лише як діяльність державних службовців і
органів управління. При цьому державний апарат висту­пає як єдине ціле, як інститут громадянського суспільства;

б) у структурному аспекті державна служба — це система
органів держави, кожен з яких відповідно до предмету його
компетенції може бути названий службою. Це, наприклад,
митна служба, служба безпеки, служба експортного контролю,
служба зайнятості населення, дипломатична служба тощо;

в) в організаційному аспекті державна служба являє собою
систему державних посад, які відрізняються статусом, повнова­женнями, підпорядкованістю, кваліфікаційними вимогами тощо,
причому державні посади об'єднуються в систему не лише іє­рархічними схемами, але і схемами посадового просування.
Тобто для того, щоб стати механізмом реалізації функцій дер­жавного управління, державна служба повинна стати дійовим
інструментом упорядкування самого державного апарату;

г) в інституційному аспекті державна служба — це правова,
а також етична нормативна система, яка забезпечує реалізацію
цілей, функцій, законів держави. Завдяки своїй етичній стороні
вона не може бути зведена лише до державно-правового інсти­туту, а набуває загальнокультурного, у тому числі, історично­го, традиційного, соціального статусу;

д) соціальний аспект державної служби є інтегруючим фак­тором щодо всіх попередніх. Об'єктивна природа державної
служби як соціального інституту зумовлена зміною призначення
нової держави громадянського типу, в якій державна служба —
це вже не аппарат класового насильства, а суттєвий чинник консолідації суспільства. У цьому полягає сутність державної служби як соціального інституту.

В той же час, державну службу теоретично можна розглянути в наступних аспектах:

— соціальному, тобто вона як соціальна категорія, за доручен­ням держави, є професійним здійсненням корисної діяльності
особами, які займають посади у державних організаціях;

— політичному, тобто державна служба здійснює діяльність
щодо реалізації державної політики, вона є важливим фак­тором стабільності у суспільстві;

— соціологічному, тобто державна служба є практичною реалізацією функцій держави, компетенції державних органів;

— правовому, тобто державна служба являє собою юри­дичне встановлення державно-службових відносин, при
реалізації яких і досягається практичне виконання поса­дових обов'язків, повноважень службовців і компетенції
державних органів. Державна служба є складним соці­ально-правовим інститутом, який являє собою систему
правових норм, що регулюють державно-службові відно­сини, тобто права, обов'язки, обмеження, заборони, сти­мулювання, відповідальність службовців, проходження державної служби тощо;

— організаційному, тобто державна служба являє собою сис­тему, яка складається з таких елементів, як формування
організаційних і процесуальних засад діяльності держав­ного апарату, побудова і правовий розклад ієрархії посад,
виявлення, оцінка, стимулювання і юридична відповідаль­ність відповідальних працівників;

— моральному, тобто державна служба розглядається з точ­ки зору етичних засад.

В юридичній науці існують два підходи щодо визначення державної служби: широкий і вузький. Відповідно до широкого трактування державна служба — це служба в державних підприємствах, установах і організаціях (державних навчальних закладах, державних закладах охорони здоров'я тощо). Вузький аспект даного поняття визначений у статті 1 Закону «Про державну службу», згідно з яким державна служ­ба— це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного вико­нання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Виходячи із вузького розуміння поняття державної служби, можна виділити наступні ознаки.

1. Державна служба є професійною діяльністю,тобто
вона є професією і нею можуть займатися тільки особи, які
мають відповідну освіту і професійну підготовку. Оскільки
державна служба — це професія, то вона виступає основним
місцем роботи, за яким знаходиться трудова книжка служ­бовця. Водночас слід зазначити, що державна служба — не
єдине місце роботи для державного службовця, оскільки він
може займатися такими видами діяльності, як наукова, викла­дацька, творча діяльність та медична практика у вільний від
основної роботи час. Чинний закон не передбачає (на жаль)
обов'язкової вищої освіти для державного службовця, хоча в
переважній більшості випадків саме вища освіта і виступає
однією з основних умов вступу на державну службу.

2. Державна служба — це служба особи, яка займає посади в державних органах та їхньому апараті.Уявляється,
що дана ознака є однією з найважливіших для визначення
служби як державної. Державний орган — це особливий вид
організації людей, який характеризується такими ознаками: є
організованим колективом; є автономною частиною державного
апарату; здійснює державні функції, реалізує публічний інте­рес; діє від імені держави і водночас від свого імені; володіє
власною компетенцією; несе відповідальність перед державою
за свою діяльність; засновується державою; його положення,
структура і діяльність регламентуються правом.

Всі державні органи можна розподілити на групи:

а) орган законодавчої влади: Верховна Рада України ;

б) органи виконавчої влади:
— Кабінет Міністрів України;

—міністерства: (Міністерство аграрної політики; Міністер­ство внутрішніх справ; Міністерство екології та природ­них ресурсів; Міністерство економіки; Міністерство пали­
ва та енергетики; Міністерство закордонних справ; Мі­
ністерство культури і мистецтв; Міністерство з питань
надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення
від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо);

—державні комітети (Державний комітет архівів; Держав­
ний комітет будівництва, архітектури та житлової політи­ки; Державний комітет по водному господарству; Держав­
ний комітет по земельних ресурсах; Державний комітет
зв'язку та інформатизації; Державний комітет з енерго­збереження; Державний комітет у справах релігії тощо);

—інші центральні органи зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет України; Державна податкова адміністрація; Державна митна служба; Державний комітет з
питань регуляторної політики та підприємництва; Національна комісія регулювання електроенергетики; Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державний
департамент з питань виконання покарань; Фонд держав­ного майна; Служба безпеки України; Управління держав­ної охорони; Головне управління державної служби);

—урядові органи державного управління;

—органи місцевого рівня: місцеві державні адміністрації
(обласні, районні, Київська і Севастопольська міські);

в) органи судової влади тощо.

Названа ознака державної служби відповідає не тільки на запитання «Де необхідно працювати, щоби бути державним службовцем?», але й на запитання «Яку посаду необхідно замі­щати, щоб бути державним службовцем?». Виявляється, що у штатному розписі одного державного органу можуть бути перед­бачені дві посади, одна з яких надає статусу державного служ­бовця, а інша — тільки працівника, а не державного службовця (наприклад, керівник структурного підрозділу міністерства і при­биральниця міністерства). Тому важливо розрізняти терміни «державна служба» і «служба у державному органі».

3. Державним службовцям виплачується заробітна плата за рахунок державного бюджету.Поняття «заробітна плата» закріплено в статті 1 Закону «Про оплату праці», яка являє собою винагороду, що нараховується, як правило у грошовій формі, яку згідно трудового договору власник або вповноваже­ний ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Одночасно даний закон встановив, що держава здійснює регу­лювання оплати праці, зокрема шляхом визначення умов і роз­мірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінан­суються з бюджету, і керівників державних підприємств (ст. 8). Згідно статті 19 Закону «Про бюджетну систему України» Державний бюджет України передбачає видатки на оборону, утримання правоохоронних і митних органів, податкової, конт­рольно-ревізійної служб, утримання органів законодавчої, вико­навчої, судової влади та прокуратури.