Поняття і особливості патронатних службовців
План
1. Поняття державного службовця
2. Види державних службовців
3. Поняття і особливості патронатних службовців
4. Ранги державних службовців
5. Поняття посади державної служби
6. Класифікація посад державної служби
1. Поняття державних службовців
В юридичній літературі неодноразово робилися спроби визначити поняття «державний службовець». У результаті більшість авторів дійшли висновку, що цей термін слід трактувати як в широкому, так і у вузькому розумінні. В широкому розумінні державний службовець — це професійний працівник будь-якої державної організації: органу, установи, підприємства, а у вузькому — це професійний працівник органів державної влади. На законодавчому рівні визначення поняття «державний службовець» дається у ст. І Закону України «Про державну службу» через визначення самої державної служби. Тобто державний службовець— це особа, яка здійснює професійну діяльність, займаючи посади в державних органах та їхньому апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів. Таким чином, законодавець закріпив поняття державного службовця у вузькому розумінні.
Основними ознаками державного службовця є:
—посада в державних органах та їхньому апараті;
—професійна діяльність щодо практичного виконання зав
дань і функцій держави;
—заробітна плата за рахунок державних коштів.
До державних службовців не належать особи, які проходять стажування в державних органах, оскільки вони не займають посад у цих органах, а тільки претендують на них.
Важливе практичне значення має питання моменту виникнення статусу державного службовця (з моменту зарахування на посаду, або з моменту прийняття присяги). Важливо зазначити, що у чинному законодавстві про державну службу воно не вирішене. В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 р. «Про практику розгляду судами справ про корупційні та інші діяння пов'язані з корупцією» встановлено, що статус державного службовця особа набуває з моменту зарахування на посаду, незалежно від того, прийняла вона присягу, чи ні, попереджена вона про обмеження, передбачені для державних службовців, чи ні, присвоєно їй ранг, чи ні.
Надзвичайно важливим і складним є питання розмежування понять «державний службовець» і «державний політичний діяч». Визначення поняття і сутності державного службовця наведено вище. Що ж стосується визначення поняття «державний політичний діяч», то чинне законодавство про державну службу України відповіді на це питання не дає. В юридичній науці з цього приводу висловлюються різні міркування. їх узагальнення дає можливість стверджувати, що до цієї категорії слід віднести посади Президента України, народних депутатів, членів Кабінету Міністрів України, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, перших заступників міністрів і перших заступників голів державних адміністрацій обласного рівня. До державних політичних діячів не можуть бути віднесені депутати місцевих рад і місцеві голови, оскільки органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади.
У цьому зв'язку слід пам'ятати, що політичний характер зазначених посад не зводиться до факту обов'язкової належності вищезазначених осіб до певної політичної партії (критерій необов'язковий, хоч і цілком можливий). Специфіка статусу державних політичних діячів виявляється в наступному:
а) особливий порядок призначення (або обрання) на посади
державних політичних діячів, який регламентується, насамперед, Конституцією України;
б) специфічний порядок звільнення з посад зазначених осіб
і припинення їхніх повноважень;
в) особливий вид відповідальності — політичної, яка носить
відкритий публічний характер (усунення з посади; оголошення
резолюції недовіри; відставка; не обрання повторно Президента
або народного депутата як опосередковане «притягнення до
відповідальності», процедура імпічменту).
Держаний політичний діяч— це особа, яка набула цього статусу в результаті обрання народом України або призначення всенародно обраними носіями влади за особливими проце
дурами на певний термін, приймає у межах своїх повноважень нормативні рішення, грунтується на власних політичних пріоритетах і несе політичну відповідальність за свою діяльність.
Відповідно до статті 4 Закону «Про державну службу» державним службовцем може бути громадянин України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути державними службовцями особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками та в інших випадках, встановлених законами України.
2. Види державних службовців
Коло державних службовців досить різноманітне і різнопланове. Всіх державних службовців можна класифікувати на різні види в залежності від:
—розподілу державної влади — державних службовців органів законодавчої, виконавчої та судової влади;
—характеру державної служби — цивільні та спеціалізовані державні службовці;
—обсягу посадових обов'язків — посадові особи і особи,
що не є посадовими.
У залежності від характеру повноважень, які визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних функцій, вони поділяються на керівників, спеціалістів і технічних виконавців. При цьому слід зазначити, що єдиної думки з приводу даної класифікації в юридичній науці немає. Деякі вчені, зокрема Ю. М. Старилов, вважають її принципово невірною і пропонують свою:
а) публічні державні службовці;
б) службовці і представники технічного персоналу, які перебувають на державній службі.
Керівник— це державний службовець, який займає державну посаду, пов'язану з безпосереднім здійсненням завдань і функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести: керівників державних органів та їхніх заступників; керівників структурних підрозділів державних органів та їхніх заступників; осіб, які наділені повноваженнями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм службовцям.
Кожний керівник несе персональну відповідальність за:
—виконання завдань і функцій державного органу, підрозділу
і організацію діяльності підлеглих державних службовців;
—дотримання державної та службової дисципліни;
дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина
у сфері діяльності державного органу;
— якість і ефективність державної діяльності у дорученій сфері.
Хто в кожному конкретному випадку є керівником, можна визначити тільки згідно зі структурою державного органу.
В юридичній літературі розрізняють безпосереднього керівника, керівника вищого рівня і керівника вищого рангу. Наприклад, в міністерстві керівник відділу є безпосереднім керівником своїх підлеглих (спеціалістів), керівник департаменту — безпосереднім керівником своїх підлеглих (керівників відділів) і керівником вищого рівня їх підлеглих (спеціалістів), заступник міністра — керівником вищого рангу.
Безпосереднім керівникомє особа, яка приймає правові рішення щодо особових справ підлеглого йому державного службовця. До його основних повноважень і функцій належать: надання чергової і позачергової відпустки або відмова у відпустці, а також дозвіл на звільнення зі служби; прийом заяв про звільнення, встановлення факту невідповідності займаній посаді; видання офіційних документів; прийняття рішень щодо дисциплінарних справ; контроль за дотриманням обмежень, пов'язаних з державною службою; атестація персоналу; прийняття рішень з питань роботи з персоналом (переведення на іншу посаду, у тому числі в тому самому державному органі; переведення в інший державний орган та ін.).
Спеціаліст— це державний службовець, який має необхідну професійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної державної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноваженнями здійснювати державні владні функції, але які не мають права здійснювати такі службові юридично-владні дії, як засоби управління людьми. їх повноваження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів, опрацюванням питань, які вимагають спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, фінансів, медицини, торгівлі, екології тощо.
Технічний персонал— це службовці, службова діяльність яких не пов'язана з діями, які тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу. їхня правомочність визначається завданнями забезпечення службової діяльності керівників і спеціалістів шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для виконання останніми службових функцій. До них можна зарахувати: інженера, діловода, бухгалтера, економіста та ін.
До державної служби належить патронатна служба. У відповідності до статті 15 даного Закону «Про державну службу» Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України мають право самостійно добирати і приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно зі штатним розписом і категорією, яка відповідає посаді (патронатна служба). Порядок перебування на державній службі таких осіб встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. «Про затвердження Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій»1 (зі змінами і доповненнями від 9 серпня 2001 p.).
Прийняття на патронатну службу відбувається без проведення конкурсу. У разі необхідності для державного службовця патронатної служби може встановлюватися випробувальний термін, а також стажування з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей. Строки і порядок випробування і стажування такі самі, як і для інших державних службовців.
Важливим є те, що державні службовці патронатної служби першої та другої категорій мають право на відставку. У разі відмови у відставці вони повинні виконувати свої обов'язки і мають право на звільнення в порядку, передбаченому КЗпП України.
На відміну від інших державних службовців, службовці патронатної служби звільняються із займаної посади у разі звільнення тієї особи, яка прийняла їх на службу. Особливість їхньої діяльності проявляється в тому, що вони працюють безпосередньо на посадову особу, а не на державний орган.
Серед патронатних службовців виділяють: керівника прес-служби, помічника керівника, радника і консультанта.
Завдання, обов'язки та повноваження керівників прес-служби, помічників, радників і секретарів визначаються чинним законодавством про державну службу та типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками. Зокрема, на керівника прес-службипокладаються такі завдання, обов'язки та повноваження: здійснювати керівництво діяльністю підрозділу; здійснювати зв'язок керівника міністерства, іншого органу виконавчої влади та його заступників із засобами масової інформації; організовувати прес-конференції, брифінги, «інформаційні дні» керівників, їх виступи в засобах масової інформації, зустрічі тощо; проводити роботу щодо поліпшення інформованості населення про діяльність органу; готувати відповідні матеріали для преси, заяви та повідомлення; організовувати вивчення матеріалів засобів масової інформації з метою виявлення їх позицій, тенденцій у висвітленні питань, пов'язаних із діяльністю органів місцевого самоврядування; забезпечувати контакт з відповідними підрозділами міністерств, інших органів виконавчої влади щодо обміну інформаційними матеріалами; здійснювати оперативне інформування засобів масової інформації щодо рішень колегії міністерства, іншого органу виконавчої влади; надавати засобам масової інформації матеріали про діяльність органів виконавчої влади; організовувати вивчення громадської думки з питань, які входять до компетенції органів виконавчої влади; здійснювати підготовку і випуск рекламно-інформаційних видань, які сприяють розширенню міжнародних та міжгалузевих зв'язків, підвищенню авторитету.
Прес-секретарями можуть бути особи, які мають вищу освіту відповідною професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста, за наявності стажу роботи за фахом у державній службі на керівних посадах не менше 3 років, або на керівних посадах у засобах масової інформації не менше 5 років.
До повноважень помічника керівниканалежать: здійснення роботи з документами, які надходять на ім'я керівника та виходять за його підписом; підготовка разом з керівниками підрозділів відповідного органу проектів поточних і перспективних 
планів роботи, а також пропозицій щодо виконання указів та розпоряджень Президента України, постанов Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, доручень; редагування документів, які виходять за підписом керівника; підготовка інформаційних матеріалів, виступів, проектів доповідей, співдоповідей, розпоряджень з питань роботи сфери (галузей) управління для розгляду на сесіях, колегіях, нарадах відповідного державного органу; супроводження керівника під час його поїздок, оформлення протокольних доручень та інформування його про хід виконання; підготовка матеріалів для проведення прес-конференцій, брифінгів керівника відповідного органу виконавчої влади, його зустрічей з представниками засобів масової інформації; забезпечення рішення всіх організаційних питань, які пов'язані з участю керівника в заходах, що проводяться державними органами; формування пакету необхідних документів відповідно до порядку дня; контроль за своєчасним розглядом пропозицій, заяв і скарг, що надійшли на ім'я керівника, а також виконання його вказівок та доручень.
Помічником керівника може бути особа, яка має вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста, при стажу роботи на державній службі не менше 2 років або роботи за фахом не менше 3 років.
Повноваженнями радникає: здійснення аналітичного забезпечення діяльності керівника органу виконавчої влади при вирішенні ним завдань, які покладені на відповідний орган; вивчення та аналіз матеріалів за напрямком діяльності органу та відповідного вітчизняного та зарубіжного досвіду і забезпечення ними керівника; розробка проектів рішень, вибір засобів обгрунтування цих рішень, оцінка наслідків із їх запровадженням, розробка завдань, програм, методів і методик підготовки та реалізації управлінських рішень; розробка пропозицій щодо підвищення ефективності роботи відповідного органу влади; здійснення організації і координації наукових досліджень з питань, які входять до його компетенції; участь в організації та проведенні нарад, колегій, семінарів, конференцій; підготовка для керівника необхідних інформаційно-аналітичних записок, оглядів, звітів, проектів, доповідей, доповідних записок тощо;
здійснення робочих контактів з відповідними підрозділами та експертами державних органів влади та органів місцевого самоврядування; забезпечення розвитку інформаційних зв'язків між структурними підрозділами різних державних органів влади з підприємствами, установами, громадськими об'єднаннями, провідними вченими, державними та політичними діячами, населенням з метою своєчасного та якісного виконання службових обов'язків.
Радником може бути особа, яка має вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-професійним рівнем магістра або спеціаліста та стаж роботи за фахом на державній службі на керівних посадах не менше 2 років або робота за фахом не менше 3 років.
Консультантнаділений повноваженнями: здійснювати наукову експертизу, консультації та своєчасне забезпечення керівника підрозділу державного органу необхідною та повною інформацією щодо вітчизняного та зарубіжного досвіду, робіт провідних вчених, державних і політичних діячів з метою оперативного та якісного прийняття рішення; розробляти та обґрунтовувати пропозиції за різними варіантами проектів відповідних рішень, організовувати їхню експертизу; координувати консультативну роботу з проблем відповідної сфери управління, організовувати консультування керівника з питань соціально-економічних, науково-технічних, зовнішньоекономічних відносин; контролювати, оцінювати та узагальнювати якість інформації, яка подається керівникові підрозділу органу виконавчої влади про можливі соціально-економічні наслідки реалізації рішень, що приймаються; вивчати та оцінювати результати проведених наукових розробок, аналогів, думок вчених для проведення кваліфікованих консультацій.
Консультантом може бути особа, яка має вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-професійним рівнем магістра або спеціаліста, стаж роботи за фахом у державній службі на керівних посадах не менше 3 років або стаж роботи за фахом не менше 5 років.
4. Ранги державних службовців
Ранг— це спеціальне звання, яке дає право його власнику — державному службовцю, займати одну з посад певної низки відповідних посад. Ранг є певним зв'язком між державним службовцем і державою протягом всієї його професійної діяльності. На відміну від категорій, які чітко визначаються щодо посад у залежності від рівня державного органу (стаття 25 Закону «Про державну службу»), ранги присвоюються державним службовцям державними органами (Президентом України, Кабінетом Міністрів України) або керівниками державних органів (наприклад, головою обласної державної адміністрації) з наданням їм, при цьому, права на розсуд.
Статтею 25 Закону «Про державну службу» передбачається вичерпний перелік рангів, які можуть присвоюватись державним службовцям (мова йде тільки про цивільну державну службу). Даний перелік не може бути розширений жодним нормативно-правовим актом. Особливістю рангів є те, що особам, які займають посади, що відносяться до однієї категорії, присвоюється один із трьох належних даній категорії рангів, іншими словами кожній категорії посад відповідає три ранги. Це дає можливість, по-перше, на просування державного службовця по рангах в межах однієї категорії посади державної служби, а, по-друге, присвоювати ранги державним службовцям у залежності від професіонального рівня, стажу роботи, часу перебування на посаді тощо.
Порядок присвоєння рангу державним службовцям регулюється Положенням про ранги державних службовців, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 р.1 За загальним правилом, ранг державному службовцю присвоюється одночасно з прийняттям на державну службу. Особам, які призначаються на відповідну посаду з установленням випробувального строку, ранг присвоюється після успішного його проходження.
Особам, які призначені на посаду державного службовця з випробувальним терміном і мають ранг, присвоєний за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг в період випробування проводиться відповідно до цього рангу.
Через два роки після присвоєння державному службовцю відповідного рангу керівник державного органу за поданням безпосереднього керівника розглядає питання щодо можливості присвоєння йому чергового рангу. Позитивне рішення приймається керівником за умови успішної роботи державного службовця.
Черговий ранг не може бути присвоєний державному службовцю, до якого протягом останнього року застосовувалися дисциплінарні стягнення , а також у період проведення службового розслідування або перебування під слідством.
Затримка у присвоєнні чергового рангу до одного року може застосовуватися до державного службовця як захід дисциплінарного впливу, саме впливу а не дисциплінарного стягнення. А це означає, що окрім затримки у присвоєнні чергового рангу, до державного службовця одночасно може бути застосований захід дисциплінарного стягнення, передбаченого КЗпП України.
В окремих випадках, державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково (тобто, до закінчення двох років після присвоєння попереднього рангу) у межах відповідної категорії посад, зокрема, у випадку виконання особливо відповідальних завдань. Чинне законодавство про державну службу не передбачає конкретного переліку випадків, коли це можливо, а віддає вирішення даного питання на розсуд керівника державного органу.
Присвоєння, зміна рангу державного службовця оформляється наказом або розпорядженням керівника державного органу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці.
У разі призначення державних службовців на посади більш високої категорії їм присвоюється ранг у межах категорії посад, які вони зайняли.
Якщо державні службовці зайняли більш високі посади в межах категорії посад, на яких вони перебували, їм може бути залишений попередній або присвоєний більш високий ранг у межах цієї категорії. У разі залишення попереднього рангу наступний ранг державному службовцю присвоюється з урахуванням часу присвоєння попереднього рангу.
Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку він потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.
Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. Дане положення цієї статті дещо відрізняється від попереднього (відміненого 11.07.1995 p.), згідно з яким державний службовець позбавлявся рангу органом, який присвоїв йому цей ранг, лише за вироком суду. В даний час вирішення питання про позбавлення рангу належить виключно до компетенції суду. Позбавлення рангу за вироком суду оформляється наказом або розпорядженням керівника державного органу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці державного службовця.
Надбавка за ранг виплачується державному службовцю з дня його присвоєння. Особам, які призначені на посади державних службовців з терміном випробування і мають ранги, присвоєні за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у період випробування проводиться відповідно до цього рангу.
Якщо державний службовець працює неповний робочий день (тиждень), надбавка за ранг здійснюється пропорційно відпрацьованому часу.