Питання 1

Національне питання, етнонаціополітика, проблеми консолідації українського народу.

Етнос, народ, нація, етнонаціональні відносини: поняття та теорії.

План

Етнонаціональна політика в сучасному суспільстві

Тема 12.

Національні відносини займають винятково важливе місце в системі процесів, які відбуваються в сучасному суспільстві.

В Радянському Союзі вони уявлялися сферою суцільної гармонії інтересів. Тепер ці відносини постають як складна і суперечлива сфера життя. Негативні явища, які нагромаджувалися в суспільстві, в тому числі і в сфері національних відносин, в умовах демократизації вилилися в міжнаціональні конфлікти, війни, потоки біженців. Разом з тим демократичні перетворення в колишньому Союзі висунули на порядок денний питання самовизначення націй, народностей, етнічних груп.

Щоб глибше усвідомити складність національної політики в сучасному суспільстві, спробуємо ознайомитись з проблемою націогенезису.

1. В житті суспільства протікають різні процеси. Серед них - суто генетичні та націогенетичні. Через те, що вони не тотожні, то й їхні продукти різні: народ та нація.

2. Народ – це, так би мовити, націотворча сировина, з якого може сформуватися нація. Народ – це етнографічна, національно ще не викристалізована маса. Нація ж – масово усвідомлений й організований колектив. Вона є об'єктом вивчення націології (а також націографії).

Перетворення народу в націю йшло поруч з поширенням і плеканням національної свідомості серед усіх його складових прошарків, тобто від центру до периферії. Історія доводить, що не всі народи перетворилися в націю. Несприятливі географічні, господарські, політичні, суспільні умови не раз загальмовували ці процеси. Наприклад, провансальський народ, підкорений французами, ще й досі не сформувався в націю. Але в цілому зазначимо, що характерною рисою сучасної доби є прискорення розвитку націотворчих процесів. Прокинулися й національно самовизначаються майже всі так звані “неісторичні” народи.

Окремі вчені взагалі заперечують можливість об'єктивного визначення нації. Так, німецький вчений Едуард Еллінек аргументує це тим, що мовляв нація "не уявляє з себе нічого об'єктивного в розумінні назовні існуючого", а по суті є чимось суто суб'єктивним; отже "ознакою певного стану свідомості". Чимало дослідників у нації добачають щось просто містичне. Наприклад, російський економіст Б.Струве вважає її "істотою містичною... надприродною та ірраціональною", а російський філософ Бердяєв називає націю "містичним організмом". Це філософсько-містична теорія.

К.Каутський розуміє народ, як "мовну спільноту", котра користується своєю самостійною літературною мовою. На думку О. Бауера, – народ є "культурна спільнота", а нація, крім того, ще й "спільнота вдачі, розвинена із спільноти долі" під впливом історичного співжиття. Таке визначення нації давав також видатний український діяч Михайло Грушевський. Умовно цю теорію можна назвати культурно-психологічною. Чеський філософ Б.Козак вважав: "Нація не є щось дане, - але нація означає завдання". Інший чеський видатний біолог і філософ проф. Ем. Родль зазначає, що "національність не є ознакою людини, але є її обов'язком". Зрештою, для нього "вільна нація є обумовлена майбутністю, а не минувшиною". Подібні думки про націю висловлював І.Франко.

Нація все ж таки має свої об'єктивні ознаки. Першу спробу їх систематизації зробив італійський видатний націолог П.Манчіні. Він навів такі основні зовнішні ознаки нації:1)спільна територія; 2)спільне походження; 3)спільна мова; 4)спільні звичаї й побут; 5)спільні переживання; б)спільне історичне минуле; 7)спільне законодавство; 8)спільна релігія. Проте Манчіні вимушений визнати, що згаданих об'єктивних ознак не вистачає ще для утворення нації, бо не тільки поокремо, але й разом узяті, вони є "немов мертва матерія, хоч і життєздатна, але в яку ще не вдихнутий дух життя...” Тим духом, що оживлює націю, є саме "національна свідомість", ті почування, які вона "витворює із самої себе, які дають їй змогу утримуватися назовні і виявлятися всередині". В українській науці подібну теорію поділяв і захищав відомий географ проф. С.Рудницький, що виклав її у своїй праці "До основ нашого націоналізму", де особливо акцентував увагу на таких ознаках нації, як антропологічна расовість (своєрідна будова і вигляд тіла) та усвідомлення необхідності боротьби за свою національну державу. Тут маємо анатомістичну теорію.

В наш час за найоб'єктивнішу ознаку нації вважається боротьба народу за політичну та державну самостійність. Цікавою в цьому плані є характеристика нації німецьким політологом Максом Вебером як "свого роду почуттєвої спільноти, рівнозначним висловом якої була б власна держава, та, яка (тобто нація) нормально прямує до витворення її із себе".

Є ще історико-економічна теорія нації (К.Маркс, Й.Сталін). Основою її є виключно класове розуміння нації, яка, на їх думку, є продуктом капіталізму, зникнення якого має потягти за собою зникнення націй. Спільність економічного життя, витворена капіталізмом, вважалась найголовнішою ознакою нації. Й.Сталін в праці "Марксизм и национальный вопрос" визначав націю як "історично складену тривку спільність мови, території, економічного життя, психічного складу". Більшовики фактично ототожнювали націю з пролетаріатом і працюючим людом так само, як давніше вона ототожнювалась з аристократією, а згодом з буржуазією. Національні інтереси підпорядковувались класовим, а хто противився цьому, той оголошувався націоналістом-реакціонером.

Сучасні нації пройшли складний шлях розвитку.

У первісному суспільстві люди об’єднувались за мовою, походженням, заняттям. Переважало етнічне. Спочатку був рід, потім плем’я. Рабовласницький лад поклав початок народностей. Феодальні народності не лише кровно-родинні, але вже і територіальні спільності. Сучасні нації остаточно сформувалися у період капіталістичних відносин.

Етнос – це стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, зберігає свою культуру, мовні та психологічні особливості.

Нація – історична спільність людей, об’єднаних спільною мовою, територією, єдністю економічного життя, культурних традицій, характеру.

Отже, можна визначити українську націю як національну спільноту, що історично склалася на спільній території в результаті спільної економічної діяльності, мови, історичної долі, традицій, культури, психології. Досить проблематичним є так зване поліфонічне, зокрема політичне визначення української нації, як спільноти, що об'єднує громадян України, які усвідомили свою приналежність до України як гаранта реалізації їхніх політичних, громадських, культурних прав поза належністю до власного етнічного угруповання. Таку спільноту відображає, на нашу думку, поняття народ України, а не поняття українська нація.

Не підлягає сумніву, що "національна свідомість" та "національна воля" є тією творчою силою, яка формує модерну націю. Але було б помилкою зовсім відкидати роль деяких так званих об'єктивних ознак нації в її житті.

Об'єктивні та суб'єктивні елементи нації.

Люди хоча і належать до різних націй, проте взаємодіючи між собою, творять зміст національних відносин. Національні відносини – це взаємовідносини людей, котрі належать до різних етносів(етнічних груп, етносів), з приводу задоволення своїх інтересів.

Національні відносини проявляються на трьох рівнях.

Внутрішньонаціональні – міжкласові, політичні, боротьба за національну єдність, стимулятором якої є національна самосвідомість.

Міжнаціональні – внутрішньодержавні, внутрішньо-регіональні, всередині колективів, міжособистісні. Тут вирішальна роль належить етнічним факторам, національним стереотипам, і конфлікти проявляються частіше, ніж на інших рівнях.