Поняття та ознаки злочину.

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім не даються, або є формальними (такими, що відображають лише юридичну властивість злочинів). Формальне визначення поняття злочину дається, зокрема, у КК Іспанії, ФРН, Швеції, Франції, США. Формальними, як правило, є доктринальні визначення поняття злочину у зарубіжній теорії права. Злочином визнається діяння, заборонене законом (причому часто - не тільки кримінальним) під загрозою покарання.

На відміну від багатьох інших країн, в Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обґрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення і містить у собі необхідну і достатню кількість ознак, які дають можливість відмежувати злочин від інших правопорушень та від правомірної поведінки.

Чинне кримінальне законодавство у ч.1 ст.11 КК дає матеріальне визначення злочину: «Злочином є передбачене цим кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину».

Законодавець дає визначення злочину, беручи за основу таку матеріальну ознаку злочинного діяння, як суспільна небезпека його для прав і свобод громадян, суспільства і держави.

Злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов’язкові ознаки:

1) злочин - це діяння;

2) вказане діяння є суспільно небезпечним;

3) винність;

4) протиправність - відповідне діяння передбачене чинним КК;

5) кримінальна караність;

6) вчинене суб’єктом злочину.

Відсутність хоча б однієї із цих ознак вказує на відсутність злочину. Розглянемо більш детально ці ознаки.

1. Що стосується діяння, то у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст. 11 КК,- це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність— це пасивна поведінка, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

2. Під суспільною небезпекою слід розуміти об’єктивні властивості, передбаченого законом про кримінальну відповідальність діяння (дії чи бездіяльності), реально заподіяти істотну шкоду перерахованим в ст.1 КК суспільним відносинам чи містити реальну загрозу можливості такої шкоди.

3. Винність полягає у психічному ставленні особи до вчиненої дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражених у формі умислу чи необережності (ст.23). Без вини немає злочину, немає і кримінальної відповідальності.

4. Протиправність злочину характеризується в ст.11 КК тим, що конкретне суспільно небезпечне діяння передбачене в кримінальному кодексі.

5. Кримінальна караність є обов’язковою ознакою злочину, оскільки всі статті Особливої частини КК (крім ст. 401) поряд із диспозицією містять санкцію (тобто покарання).

6. Остання обов’язкова ознака злочину вказує на наявність суб’єкту злочину.

Ст. 18 КК визначає: «суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність».

Не може бути визнане злочином прийняття (або неприйняття) певного рішення не фізичною, а юридичною особою, а так само діяння, вчинене, наприклад, твариною, неосудною особою, а також особою, яка на момент його вчинення не досягла встановленого ст. 22 КК віку.

В теорії кримінального права є точка зору, яка вказує, що винність і караність не є самостійними ознаками злочину, а лише структурними елементами відповідно суспільної небезпеки діяння та протиправності.[9]

В літературі зустрічається, також включення такої ознаки злочину, як аморальність. А М.Й. Коржанський пропонує включити цю ознаку до головних ознак злочину поряд з суспільною небезпечністю, протиправністю, винністю та караністю.[10]

Стаття 12 КК класифікує злочин в залежності від ступеня тяжкості та поділяє їх на невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

До злочинів невеликої тяжкості відносяться злочини, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання.

До злочинів середньої тяжкості відносяться злочини, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

До тяжких злочинів відносяться злочини, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

До особливо тяжких злочинів відносяться злочини, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десяти років або довічного позбавлення волі.