Класифікації інформації за джерелом інформації

Джерела інформації — це встановлені законом бази і банки інформаційних даних із широким типом представництва, які використовуються у політико-дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організацій, у регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Усі джерела інформації поділяються на відкриті та закриті.

До відкритих джерел інформації відносять: міжособистісні джерела та опосередковані джерела.

Міжособистісні джерела — це джерела інформації, до яких належать міжособистісні контакти на різних рівнях представництва, тобто міжособистісні контакти представників відомств, які здійснюють зовнішню політику, керівництв відповідних відомств з усіма напрямками співробітництва, а також дипломатичні контакти та контакти, представлені в державі в рамках міжнародних структур (форумів, організацій). Спеціальні структури використовують міжособистісні джерела для отримання конфіденційної інформації.

Опосередковані джерела — це джерела інформації, які виступають посередником між конкретним джерелом інформації та суб’єктами міжнародних відносин. До них відносять:

1) засоби масової комунікації;

2) електронні засоби комунікації;

3) інформаційні центри;

4) архіви;

5) бібліотеки та інші джерела збереження інформації.

Опосередковані джерела, у свою чергу, поділяються на офіційні та неофіційні.

Опосередковані офіційні джерела — це:

1) органи державної влади;

2) спеціалізовані науково-дослідні інститути;

3) відомчі установи (наприклад, Міністерство закордонних справ);

4) силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору.

Офіційним джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є:

1) президент країни;

2) міністр закордонних справ;

3) органи державної статистики;

4) інформаційно-аналітичні структури з окремих сфер міжнародного співробітництва;

5) установи соціальної політики і праці;

6) відомства, які займаються демографічними проблемами;

7) промислові концерни (представництва);

8) інші окремі відомства, які належать до джерел конфіденційної інформації.

Опосередковані неофіційні джерела — це:

1) громадські організації та рухи;

2) політичні партії;

3)інші політичні структури;

4) соціологічні установи;

5) альтернативні засоби масової комунікації;

6) незалежні інформаційно-аналітичні центри, які створюють суб’єктивні оціночні прогнози.

Офіційні та неофіційні джерела поділяються на:

1) джерела загального характеру, тобто це — політичні, економічні, військові джерела інформації, які використовуються для оцінки економічного і політичного потенціалу держави, для складання прогнозів на довготривалий період, для планування зовнішньої політики та прийняття рішень на рівні економічних, політичних і воєнних відомств;

2) джерела спеціальної інформації. Зазначені джерела стосуються конкретної сфери соціально-економічних, військово-політичних, науково-технічних та інших відносин. Вони призначені для вузької сфери спеціального моделювання і прогнозування окремих стратегій, політичних, соціальних, військових, науково-технічних, економічних та інших кроків держави;

3) джерела персональної інформації, які особливо важливі для всіх міністерств і відомств, а також розвідки та інших спецслужб. Зазначена інформація отримується (збирається, придбається) за допомогою відкритих способів (тобто правомірним, легальним шляхом), дозволених місцевим законодавством засобами і методами, а також оперативними (прихованими, конспіративними, таємними, позаправовими) методами (підслуховування, таємне копіювання і вилучення, крадіжка, стеження, агентурним шляхом).

До закритих джерел інформації належать дипломатичні, розвідувальні, військово-стратегічні, торговельно-економічні, статистичні джерела.

Так, наприклад, до закритої інформації у сфері міжнародних економічних відносин належать:

1) інформація, котра міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах, консультаціях та нарадах з питань зовнішньої політики. Розголошення такої інформації переслідується у кримінальному порядку і віднесено до статей карного кодексу країни;

2) інформація про стратегію та планування зовнішньої політики;

3) відомості про номенклатуру;

4) відомості про обсяги фінансування операцій з експорту та імпорту озброєння, військової техніки, стратегічних видів сировини, а також інформація про військово-технічне співробітництво з іншими державами.

Наприклад, до закритої інформації у сфері зовнішньоекономічних відносин належить інформація про:

1) обсяги фінансування;

2) формування рівня індикативних цін;

3) формування валютних надходжень.

До закритої інформації у сфері військової діяльності належать також інформація про:

1) майно воєнного призначення;

2) маршрути пересування і дислокації військ;

3) час і маршрути руху військово-транспортних засобів;

4) місця розташування військової техніки;

5) у сфері транспорту і зв’язку відомості про: діяльність пошти, фельд’єгерської служби, автомобільних, морських, річкових, повітряних і залізничних транспортних та телекомунікаційних підприємств;

6) маршрути і завдання спецперевезень, так званих „літерних” (дипкур’єри, перевезення зброї, військової техніки, грошей, золота та інших цінностей тощо).

Кожна країна встановлює закони для регулювання інформаційних потоків і захисту державної (таємниці) інформації, котра становить державну таємницю. Доповнення до таких законів публікуються в матеріалах офіційних органів, звітах відомостей, віднесених до державної таємниці. Перелік документів, до який входить державна таємниця доповнюється, оновлюється кожного року відповідно до пріоритету та інтересів держави.

Конфіденційні джерела інформації — це джерела спеціального призначення, які захищаються законом і охороняються засобами держави. Під конфіденційними джерелами розуміють:

1) технічні носії інформації;

2) документовані інформаційні продукти;

3) технічні засоби обробки інформації;

4) джерела розвідки, контррозвідки та інших спецслужб;

5) закриті джерела специфічних міністерств і відомств.

Конфіденційні джерела розкриваються лише у випадку судового слідства і за санкцією прокурора (або суду) або у випадку, коли конфіденційна інформація свідчить про екстремальні ситуації, які стосуються життєдіяльності людства.

Одним із різновидів інформації — дезінформація – є специфічним прийомом розповсюдження інформації — „пробні шари” для з’ясування суспільної реакції на політичні рішення. Дезінформацію використовують для з’ясування напрямків діяльності військово-промислових відомств або інших відомств, інших важливих проблем. Зазначені джерела з перекрученою інформацією використовують свідомо для прихованого вигідного впливу на громадську думку та свідомість конкретної особи.

Наприклад, для вивчення діяльності фірми використовують різні джерела інформації, за якими визначають фірми-конкуренти, їх стратегію і тактику, розробляють оптимальну стратегію бізнесу, проводять оптимальний набір контрагентів, визначають фірми-нейтрали.

Вимоги до таких джерел інформації: достовірність, надійність, доступність, повнота, актуальність, точність даних.

Джерела інформації про фірми класифікують таким чином:

1) інформація про фірми, яка подається міжнародними організаціями та установами ООН. Зазначену інформацію можна одержати в міжнародних організаціях системи ООН із спеціальних досьє, які складаються економічними організаціями системи ООН. Такою організацією є ЮНІДО (Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку), ПРООН, Департамент економічної та соціальної інформації (ЕКОСОС);

2) інформація про фірми, яка надається спеціалізованими організаціями. До них належать: кредитно-інформаційні бюро, банківські установи, спілки підприємців, торгово-промислові палати держав, спеціалізовані державні організації;

3) інформація, яка надається спеціалізованими банками даних, які створюються консультативними видавничими фірмами, комп’ютерними фірмами, котрі спеціалізуються на виробництві та поширенні програмних продуктів. Такі фірми обслуговують декілька банків даних і відповідають за достовірність та своєчасність оновлення інформації);

4) інформація, яка надається спеціалізованими засобами масової комунікації — журнали, газети, радіо- і телепродукція, електронні засоби масової комунікації, які надають інформацію про поточну діяльність фірм. Найбільша корпорація, яка розповсюджує інформацію є Доу-Джонс. Вона публікує інформацію про капіталовкладення, стан замовлень, призначених співробітників, вартість акцій, рівень ділової активності тощо;

5) фірмова інформація (інформація, яка надається самою фірмою) — це річні звіти про діяльність фірми, презентативна або представницька діяльність фірми, реклама;

6) неформалізована особиста інформація, яка є найбільш достовірною і конфіденційною. Зазначена інформація поділяється на 2 різновиди: а) інформація, отримана під час ділових контактів, ділових переговорів або зустрічей (така інформація систематизується у формі довідки на фірму), та б) інформація про фірму, яка отримується з інших джерел (від представництв влади, торгово-промислових палат, від аналітиків, представництв оптово-роздрібної торгівлі або від конкурентної фірми).

Найбільш цінною інформацією про фірми є та, що надається спеціалізованими кредитно-інформаційними бюро або консалтинговими фірмами. Вони збирають інформацію за різними напрямками і надають таку інформацію тільки за умов перевірки запиту для уникнення шантажу, провокацій і нечесної конкуренції. У довідках на фірми, які видаються кредитно-інформаційними бюро, містяться неопубліковані відомості про фінансовий стан фірми, її обороти, акціонерний капітал, характер та основні напрямки діяльності, а також короткі біографічні довідки всіх керівників.

Найбільше кредитно-інформаційне бюро у світі — американська компанія Dan and Bradstreetcorporation. Зазначена корпорація заснована в XIX ст., має найбільшу приватну базу інформаційних даних. У 70-х рр. XX ст. ця фірма придбала німецьку компанію з усіма дочірніми філіалами, кредитне бюро Італії, англійське кредитно-довідкове бюро, інформаційні фірми скандинавських країн. Зазначена корпорація збирає інформацію через мережу дочірніх компаній, через усі наявні потоки зв’язку. Компанія публікує щорічно понад 60 різновидів міжнародних і національних довідників по фірмах і є монополістом у сфері програмного забезпечення довідок про країну, надає фінансову інформацію по галузях високих технологій, аналіз стану ринків та інформацію про страхування фірми. На сьогодні її представництво діє на території СНД.

Другим монополістом у цій галузі є кредитно-довідкова організація Creditshutverband. На вищезгадані дві фірми припадає 85% світового ринку інформації про фірми