Роль і значення інформаційних революцій у появі та розвитку наукового знання про соціальне явище „міжнародна інформація”.

Лекція 2. Історія та основні етапи розвитку інформаційних і комунікаційних технологій

2.1. Сутність і характерні риси історичного, формаційного і цивілізаційного теоретико-методологічних підходів до визначення етапів історичного розвитку людської цивілізації.

2.3. Міжнародна інформація і міжнародна інформаційна діяльність: основні поняття як лексичні елементи мови наукової галузі та навчальної дисципліни „Міжнародна інформація”.

2.3. Функції міжнародної інформації.

(Особливості формування предмету і змісту наукового напряму та навчального курсу МІ. Роль інформатики в розвитку та основних понять МІ. Поняття і структура міжнародної інформації. Форми представлення та передачі інформації. Оцінювання і вимірювання інформації. Властивості інформації. Функції міжнародної інформації.)

1. Сутність і характерні риси історичного, формаційного і цивілізаційного теоретико-методологічних підходів до визначення етапів історичного розвитку людської цивілізаціїВисвітлення проблеми „Історія та основні етапи розвитку інформаційних і комунікаційних технологій” передбачає розгляд їх у процесі виникнення, становлення і розвитку людстваих часів до наших днів, тобто у предметі наукового і навчального курсів „Міжнародна інформація” ми вивчаємо розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій у процесі їх виникнення, еволюційного становлення і досягнення сучасного рівня. Історія розвитку теоретико-методологічної парадигми вивчається через призму уявлення різних вчених, наукових шкіл, сформованих теоретичних знань у різних наукових галузях і напрацьованих методологічних підходів до визначення певного стану і класифікації історичних етапів рівня розвитку людського суспільства. З цієї причини на перший план виходить потребу застосування історичного методу дослідження.Історичний метод дослідження соціальних, військово-політичних, економічних, міжнародно-правових відносин дає уявлення про такі етапи розвитку людської цивілізації від доісторичних часів до розбудови сучасного інформаційного суспільства. А саме, розвиток людської цивілізації поділяється на п’ять етапів (періодів):1) доісторичні часи;2) часи стародавніх цивілізацій;3) епоха феодального середньовіччя;4) період капіталістичних та імперіалістичних відносин;5) глобалізаційний період.Формаційний метод. Одним із різновидів такого історичного підходу є формаційний аналіз розвитку людського суспільства. Свого часу принцип формаційного аналізу було запропоновано класиками марксизму. Він полягає у вивченні історії розвитку людства через наступні етапи:1) первіснообщинний лад;2) рабовласництво;3) феодалізм;4) капіталізм з переростанням в імперіалізм;5) соціалізм з переростанням в комунізм.Концепція формаційного підходу грунтується на принципах класової боротьби, соціальної революції та диктатури пролетаріату. Найбільш повно і глибоко ці принципи викладені в роботі К. Маркса „Маніфест комуністичної партії”.Іншим підходом до вивчення і дослідження людського суспільства є цивілізаційний метод. Відповідно до цього підходу історія людства розглядається через призму трьох цивілізацій:1) аграрну;2) індустріальну;3) постіндустріальну з переростання в інформаційну;.Такий підхід було запропоновано в 70-ті роки ХХ ст. американським політологом і публіцистом Тоффлером. Такі цивілізації він назвав трьома хвилями в розвитку людського суспільства. У своїй відомій книзі „Футурошок”[2] він показав кризу індустріальної цивілізації, шоковий елемент – зворотня сторона технічного прогресу та індустріального розвитку людського суспільства, співставивши позитивні та негативні сторони, що виявляються у проблемах використання сили атомної реакції, корисних копалин.Аграрна цивілізація сформувалася і розвивалася з 7-го –до-6-го тисячоліття до н. е. і тривала до 15-16 століття н. е. Потім завдяки індустріальному перевороту виникла індустріальна цивілізація, що проіснувала до кінця першої половини ХХ століття. Нині людство представлене окремими державами поступово входить в межі постіндустріальної цивілізації.Індустріальна цивілізація, особливо що стосується розвитку економічних зв’язків між державами, пов’язується з поглядами А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса (будував свою теорію на критиці своїх попередників). Пізніше індустріальну епоху досліджували ціла низка вчених у кожній державі.Що ж до постіндустріальної цивілізації, то в її аналіз і теоретичне обгрунтування внесли вклад переважно вчені західної формації (оскільки радянська наука базувалася на формаційному підході): Д. Белл, Г. Кан, З. Бжезінський.Вважається, що її розвиток пов’язаний із сферою послуг та інтелектуальною працею, на відміну від праці фізичної. У своїх роботах Тоффлер зазначав, що робітник постіндустріальної цивілізації буде докорінним чином відрізнятися від робітника фізичної праці (робітника індустріальної цивілізації, створеної Марксом).Постіндустріальна цивілізація пов’язується з новим змістом розвитку сфери послуг і цей новий зміст полягає в тому, що суспільство здатне буде задовольняти індивідуальні потреби людини (можна навести приклад сучасного господарства США, в якому велика кількість галузей переорієнтовується на задоволення індивідуальних потреб).2. Міжобщинні господарські зв’язки в доісторичні часи1. Перші ознаки прояву міжобщинних зв’язків в доісторичні часи. 2. „Неолітична революція” та її вплив на розвиток міжплемінної господарської взаємодії. 3. Перші прояви суспільного поділу праці. 4. Міжплемінний поділ праці бронзової доби. 5. Характер міжплемінного обміну)Майже вся епоха кам’яного періоду характеризується привласнюючим способом життя людини. А це означає, що у кам’яний період людина займалася переважно збиранням, жила в безпосередньому контакті з природою та існувала за рахунок того, що давала природа.За часів пізньої доби мезоліту в людських спільнотах з’являються перші ознаки змін в привласнюючому господарюванні (деякі вчені називають пізню добу мезоліту „кризою привласнюючого господарювання”). З’являються перші ознаки землеробства, людина починає приручати диких звірів. Відтак, на завершальному етапі мезоліту, землеробство і тваринництво стають чинниками, що обумовили перехід людського суспільства до нового способу життя і господарювання – до відтворюючого способу господарювання.Перехід до цього способу бере свій початок наприкінці епохи мезоліту та завершується в неолітичну епоху (останній період кам’яного віку).В епоху неоліту (приблизно 7-6 тисячоліття до н. е.) відбувається повний перехід людини до відтворюючого господарства; від збирання, мисливства, рибальства людина, протягом цих тисячі років, переходить до землеробства і тваринництва. За своїм значенням, перехід до відтворюючого типу господарювання докорінно змінив спосіб життя і носив певною мірою революційний характер. Дослідники назвали цей перехід „неолітичною революцією”. В науковому розумінні значення „неолітичної революції” полягає ще й в тому, що з нею вчені пов’язують початок аграрної цивілізації.З переходом людського суспільства до відтворюючого способу господарювання пов’язують вчені перехід людини до осідлого способу життя; осідлість стає головною ознакою життя людини після „неолітичної революції” (хоча кочовий спосіб життя подекуди зберігається й донині). У цей же період людина переходить до побудови постійних і більш міцних помешкань.Зрештою „неолітична революція” в цілому означала перехід людини до сільського побуту.Вважається, що центром „неолітичної революції” були райони Близького Сходу. Дослідники вважають, що на території українських земелях явища, пов’язані з „неолітичною революцією” мали місце у 4-3 тисячолітті до н. е.Головні наслідки „неолітичної революції”.1) Відбувається концентрація людських спільнот в досить великих поселеннях.2) У зв’язку з цим відбуваються зміни в соціальному устрої, соціальній структурі суспільства. Людські спільноти об’єднуються в нову соціальну спільність – племена.3) Осідлий спосіб життя призводить до значного природного приросту суспільств і у зв’язку з цим мають місце великі (для тих часів) переміщення землеробів і скотарів на нові місця з метою освоєння нових земель та пасовиськ. Набирають поширення міжплемінні господарські зв’язки. Обмін продуктами харчування доповнюється виробами домашнього вжитку, гончарними виробами. Внаслідок „неолітичної революції” новим явищем обмінів стає розгалужена мережа багатоступеневого обміну (обмін заради нового обміну: обмін одного продукту на продукт з’являється посередник, який має на меті подальший його обмін на потрібний продукт з вигодою для себе).„Неолітична революція” одержує подальший розвиток у часи бронзового віку. Поглиблюється спеціалізація виробництва. Якщо в результаті „неолітичної революції” спеціалізація позначається на рівні тваринництва, зернового господарства, гончарства тощо, причому найчастіше всередині одного племені (хоча були і виключення); то бронзова доба поглиблює спеціалізацію появою таких галузей як видобування руди, виплавки бронзи, виготовлення різних предметів і знарядь та бронзи, інших металів, причому помітно визначається спеціалізація по регіонах. Розширюється предметна структура обміну, предметами обміну стають метали (бронза, мідь, золото), готові вироби з цих металів, гончарство доповнюється виготовленням фаянсових виробів.За бронзової доби вчені відзначають перші ознаки суспільного поділу праці. Поглиблення спеціалізації призводить до того, що окремі племена займаються окремими видами діяльності, і обмін між ними відбувається за ознаками спеціалізації.Для всіх цих культур були характерними відносно висока продуктивність сільського господарства, орне землеробство (причому з використанням металевих знарядь праці), свійське тваринництво (особливістю було те, що воно характеризувалося стійловим утриманням тварин), високим рівнем ремесла, поглибленим суспільним поділом праці. За цих культур ремесло поступово перетворюється в самостійний вид господарської діяльності.Виникають цілі міста як центри ремесла та торгівлі.Такий рівень розвитку господарства на рівні зазначених культур сприяв поширенню економічних зв’язків. Спільноти зазначених культур підтримували тісні та постійні господарські контакти із стародавніми цивілізаціями Близького Сходу, Греції, Візантії.Все зазначене призводить до формування передумов нового суспільного ладу. Ще у доісторичні часи при обміні з’являється такий елемент як загальний еквівалент (бушель зерна, вироби із металів, пізніше – золото, срібло – гроші). Поява загального еквіваленту на рубежі доісторичних і стародавніх часів означала зміну в характері обміну. За таких умов можна говорити про появу перших ознак торгівлі. Виникає прагнення накопичувати предмети, що є загальним еквівалентом. Володіння значною кількістю таких предметів свідчило про наявність багатства. Існування загального еквіваленту поступово призводить до виникнення такого явища як гроші. За стародавніх часів гроші набувають домінуючу роль і обмін набуває ознак власне торгівлі.Підсумовуючи, можна сказати, що розглядаючи доісторичні часи ми підходимо до розуміння того, що у доісторичні часи з’являються ознаки спеціалізації людських спільнот, на базі такої спеціалізації виникає розподіл праці (тобто ми підходимо до категорії „міжнародний розподіл праці”), що у свою чергу призвело до виникнення загального еквіваленту і грошей (прототипу сучасних валютно-кредитних відносин).

2.1. Роль і значення інформаційних революцій у появі та розвитку наукового знання про соціальне явище „міжнародна інформація”

У історії розвитку цивілізації відбулося декілька інформаційних революцій – перетворень суспільних відносин із-за кардинальних змін у сфері обробки та збереження інформації.

2.1.1. Наслідком подібних перетворень було надбання людським суспільством нової якості, а саме: