Лекція 1. Політика і політологія: концептуальні засади та понятійно-категоріальний апарат
Основні функції економічної теорії
Основні економічні поняття та категорії
Об’єкт –визначаєте, що досліджується.
Предмет –визначає з якого боку досліджується об’єкт. Об’єкт може бути спільним.
Об’єкт економічної теорії – це процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання.
Предмет економічної теорії – економічні відносини, які виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання з метою задоволення необмежених потреб за допомогою обжених ресурсів.
1. Теоретична функція – визначення основних категорій понятійного апарату, що дозволяє сформувати загальні уявлення про сутність дисципліни;
2. Методологічна функція (метод – це спосіб) – визначає основні підходи і методи дослідження економічної дійсності, розробляє фундаментальний аналітичний апарат дослідження;
3. Практична функція – вирішення прикладних проблем в економічні сфері;
4. Прогнозуюча функція – формування прогнозів майбутніх закономірностей розвитку економічних процесі;
5. Ідеологічна або світоглядна функція – формування особливих поглядів щодо сприйняття світу оточуючої дійсності.
1. Становлення політології як наукової та навчальної дисципліни.
2. Завдання та функції політології.
3. Зв'язок політології з іншими науками.
4. Сутність політики як суспільного явища.
1. Становлення політології як наукової та навчальної дисципліни
Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. Політичні погляди та ідеї існують з того часу, як суспільство набуло державно-організованої форми.
Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Майже два тисячоліття до нової ери панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою.
З середини першого тисячоліття до нової ери посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З'являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються власне теоретичні дослідження політики. Найвиразніше цей процес проявився у творчості Конфуція, Сократа, Платона і Арістотеля.
Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об'єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу.
Великий внесок у звільнення політики й політичної думки від теології і церковної моралі зробили Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, розробляли теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права тощо.
Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.
Процес формування й виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX — початок XX ст. У різних країнах він відбувався по-різному.
В Німеччині, наприклад, він був пов'язаний із формуванням і розвитком так званої правової школи.
У Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та соціології.
У Великобританії значний поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті. Важливий внесок у становлення сучасної політології зробили такі європейські вчені, як К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето та ін.
У США інтенсивне оформлення політології в самостійну галузь знання розпочалося 1880 р. зі створенням при Колумбійському коледжі (пізніше перейменований у Колумбійський університет) школи політичної науки. Ще 1903 р. у США була створена Американська асоціація політичних наук, яка започаткувала подібні асоціації в інших країнах та в міжнародному масштабі. В 30 - 50-ті роки центр тяжіння переноситься на емпірично спостережувану політичну поведінку людей, а згодом і на владні відносини між ними. У післявоєнний період розвиток політології був особливо успішним у США. Саме в цій країні розгорнулася так звана біхевіористська революція в соціальних науках, у тому числі й політології. Американським ученим належить також заслуга розробки системного і структурно-функціонального аналізу політики, політико-культурного підходу, порівняльної політології.
1949: під егідою ЮНЕСКО утворилася Міжнародна асоціація політичної науки, що об'єднала у своїх лавах більшість відповідних національних асоціацій.
У структурі політології існують наступні складові:
- історія політичних учень;
- теорія політики;
- практична й порівняльна політологія;
- кратологія (наука про владу);
- партологія (наука про політичні партії);
- елітологія (теорії еліт);
- електоральна політологія.
В Україні в межах галузі “Політичні науки” виокремлено такі спеціальності:
- теорія та історія політичної науки;
- політичні інститути та процеси;
- політична культура та ідеологія;
- політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку;
- етнополітологія та етнодержавознавство.
Як навчальна дисципліна політологія вперше з'явилася:
в університетах США в середині XIX ст. напередодні громадянської війни між Північчю і Півднем. Вводячи курс політичної науки, керівництво американських університетів мало на меті сприяння формуванню політичної культури громадян, їх прихильності до демократичних цінностей.
У європейській вищій школі політологію почали викладати з середини XX ст.
СРСР стояв осторонь загального процесу становлення і розвитку політології як науки і навчальної дисципліни. Теоретичні положення політології не вписувалися в основні постулати панівної в цих країнах марксистсько-ленінської ідеології. Залучення науковців і громадян до розроблення й вивчення проблем політології суперечило інтересам панівної комуністичної верхівки. Тому до другої половини 80-х років в СРСР політологія не визнавалась за науку, а окремі дослідження політики здійснювались у межах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, політичної економії, теорії держави і права та деяких інших ідеологізованих дисциплін.