Географічний конструкт, як об'єкт дослідження конструктивної географії

З'ясування реального об'єкту конструктивної географії неодмінно повертає нас до вихідного терміну “конструкт”. Поняття конструкту ключове не тільки для загальної конструктивної географії, але і для самого конструктивного методу, який вже є міжгалузевим і не може бути виключно прерогативою конструктивної географії.

На жаль, наукове географічне дослідження цього терміну практично відсутнє, незважаючи на доволі широке застосування. Тому здійснемо невеликий термінологічний екскурс.

Конструкт - логічне або інтелектуальне утворення, яке розкриває відношення між певними об'єктами або подіями на основі знання про їх організацію (Большой словарь, 2003). Щодо географічних систем, то будову слід розуміти як їх структуру, а взаємне розташування - структурну просторову організацію. Водночас поняття конструкту (конструкції) невідривне від суб'єкту конструювання, тобто того, хто цю конструкцію здійснює.

Звідси найтісніший зв'язок цих термінів із поняттям “конструктивна валідність”. Валідність - властивість істинності, правильності, відповідності реальності. В такому контексті конструктивна валідність-сукупність процедур для оцінки валідності, яка змінюється з накопиченням знань про ті риси і якості, які становлять основу конструкту (Большой словарь, 2003). Стає зрозумілим, що поняття “конструкт” є різновидом модельних побудов, з притаманним йому всіма методологічними і методичними модельними залежностями.

Тобто конструкт - модельне утворення, яке відображає закономірності просторово-часової організації певного об'єкту і за допомогою якого здійснюється оцінка правильності знань про певні властивості, процеси, явища, що з ним реально відбуваються.

Таким чином, конструктивність виникає лише тоді, коли у своїх до­слідженнях ми відштовхуємося від набутих знань про закономірності просторово-часової організації об'єкту вивчення, які втілені у певні конструктивні моделі, або стоїмо на шляху дослідження цих організаційних закономірностей.

Зауважимо, що конструкт як модель не тільки виконує функцію ві­дображення об'єкту дослідження, а й сам може виступати в ролі такого об'єкту. В цьому випадку ми маємо справу з дослідницькою конструкцією, яку сприймають як особливий ідеальний об'єкт, процес утворення якого виявляється предметом вивчення цілого комплексу наук, а саме:

Ø історія науки описує часову послідовність і умови формування цієї конструкції в окремих наукових дисциплінах і в науці загалом;

Ø теорія діяльності аналізує цей процес з метою розробки особливих форм науково-дослідницької активності людей;

Ø логіка й методологія науки досліджує загальну абстрактну структуру цієї конструкції і представляє її чітко, формальною мовою;

Ø спеціальні системні концепції вводять поняття системи у свою мову, задовольняючи при цьому як теоретичні принципи цієї сфери науки, так і загальні умови метатеорії системного дослідження (Садовський, 1974).

Щодо географічної дослідницької конструкції, то вона повинна виявляти (висвітлювати) саме географічні риси об'єкту, такі як: територіальність (просторовість), комплексність, цілеспрямованість.

Географічність-це не тільки властивість природних систем харак­теризуватися певною просторовістю в межах географічної оболонки Землі, а й володіти певною географічною структурністю та механізмами, які дозволяють системам гармонійно розвиватися в часі та просторі (Петлін, 2008).

Забезпечення конструктові рис географічності вимагає від дослідника своєрідного географічного мислення. Це в свою чергу:

ü мислення, яке, по-перше, прив'язане територіально, де всі судження актуалізують на карті а, по-друге, пов'язане, комплексне, що не зациклюється на одному елементі (іншими словами “грає акордами, а не одним пальцем”) (Баранський, 1938);

ü мислення діалектичне, яке фіксує складне розчленування й цілісність географічного об'єкту, його стійкість і мінливість, розвиток, протиріччя та єдність окремих атрибутів, які складають його основу й сутність (Стеченко, Чмир, 2005);

ü миследіяльність, спрямована на територіальні об'єкти та явища, які усвідомлюються як цілісні, складно організовані в просторі та часі природні утворення, що закономірно виникли внаслідок дії багатьох ендогенних та екзогенних факторів (Петлін, 2009).

Таке мислення означає здатність поєднувати у пізнанні ознаки, що здаються різноспрямованими процесами.

Визріло обґрунтування таких утворень, як конструктивні. Йдеться про елемент, комплекс і систему.

Елементами найчастіше називають складові (структурні) підрозділи компонентів двох категорій (порядків). Елементи першого порядку, або географічні елементи-складові частини компонентів геосистем, які підлягають географічному вивченню і є предметами відповідного дослідження у галузевих географічних науках (окремі форми рельєфу й елементи рельєфу, атмосферні опади, яруси рослинного покриву тощо). Елементи другого порядку неподільні в межах географічного дослідження, географічна наука їх не вивчає (гірські породи, види і особини рослин і тварин, деревні пні, мурашники тощо) (Исаченко, 1982).

Щодо конструктивних елементів, то до них належать модельні частини (цілісні фрагменти, підсистеми), з яких складаються повноцінні модельні побудови. Насамперед це модельні уявлення фрагментів природної реальності, які співставляються з діяльністю людини через кінцеву ситуацію, що виділяється як первинний набір даних про вихідний об'єкт вивчення (Михеев, 1987).

Комплекс є складною субстанцією, що складається з декількох або багатьох взаємозалежних частин (Соколов, 2002).

Конструктивний комплекс-більш складне модельне утворення, ніж конструктивний елемент, яке репрезентує матеріальну єдність, що формується з множини речовинних об’єктів, між якими водночас існує множина зв'язків, обумовлених діяльними силами. Окремі зв'язки регулюються не залежно один від одного, а таким чином, що всі члени системи або послуговуються умовами, які визначають вид і інтенсивність окремих зв'язків, або здатні виконувати таку роль. Нагадаємо, що поняття комплексу наближене до поняття механічного цілого. Для його існування необхідна лише сукупність наявних компонентів, які повторюються незалежно від їх чисельності. Це означає, що поняття комплексу має більш формальний характер, ніж поняття цілого навіть у механістичному його розумінні (Солнцев, 1970).

Організаційно більш складним утворенням виглядає конструктивна система. Вона є модельним утворенням, відображає цілісність, що становить єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин (Гавриленко, 2008). Варто лише додати, що ця єдність функціональна. Щодо природних територіальних систем, то системний конструкт у цьому випадку - модель, первинна щодо самої практичної діяльності людини в природі, і вивчення об'єктів на основі вже набутого знання (досвіду) про інші подібні процеси, явища і дії (Михеев, 1987).

Системний конструкт водночас повинен відповідати структурно-динамічним критеріям, тобто це конструкт, який вбудований на основі порівняння не тільки морфологічних ознак компонентної і функціональної структури системи, але й динамічних взаємозв'язків між ними.