Зміни в державному устрої США у другій половині ХІХ століття.

У другій половині XIX століття Сполучені Штати за формою державного устрою були класичною буржуазною федерацією. відбувалося неухильне збільшення кількості членів федерації. Якщо у 70-х роках ХГХ століття налічувалося тридцять вісім штатів, то на початок XX століття їх було вже сорок п'ять. Так, цього статусу набули Північна Дакота, Вашингтон, Монтана, Південна Дакота, Айдахо, Вайомінг.

Значно зміцніла після громадянської війни центральна влада. Питання про можливість невизнання (нуліфікації) суб'єктами федерації актів Союзу, про право штату на сецесію були остаточно зняті з порядку денного. Ще у 1819 році Верховний суд США сформулював доктрину "повноважень, що розуміються", яка дозволяла віднести до компетенції федерації практично будь-яке питання. Таким чином, одним із важливих підсумків громадянської війни стала беззаперечна перевага Союзу над штатами.

Однак штати як члени Союзу зберегли значні права: вони займалися питаннями конституційного та іншого законодавства, освітою, місцевим самоврядуванням, міліцією, в'язницями і т. д.

Вищі органи влади і управління штатів за формою нагадували федеральні: законодавчі функції вручалися двопалатному парламенту, а виконавчі - губернатору. Законодавчі збори штатів складалися з сенату і нижньої палати, яка називалася в різних штатах по-різному палата представників, збори тощо. Сенатори обиралися на чотири роки, а члени нижньої палати - на два.

Губернатор штату обирався електоральним корпусом на строк від Двох до чотирьох років. У деяких штатах при губернаторі утворювалася Рада. Становище губернатора штату було своєрідним. Він вважався носієм виконавчої влади, однак інші посадові особи штату (генеральний зтгорней, головні суперінтенданти освіти, аудитори та ін.) не були відповідальними перед ним.

За невеликим винятком усі істотні питання вирішувалися Об'єктами федерації.

Конгрес Сполучених Штатів. У другій половині XIX століття Конгрес був впливовим органом. Більше того, можна навіть вести мову про пріоритет Конгресу над президентом. Сенат, наприклад, тримав у своїх руках контроль над такими дуже суттєвими галузями державного життя, як зовнішні відносини і призначення на федеральні посади. Думка верхньої палати Конгресу була дуже авторитетною, президенти повинні були рахуватися з нею при прийнятті своїх рішень. Деякі юристи називають період 80-90-х років XIX століття епохою "правління конгресу в Сполучених Штатах".

У цей час виникає і розвивається комітетська система в Конгресі. Попередній розгляд законопроектів здійснювався парламентськими комітетами, яких було кілька десятків у кожній палаті. Комітетська система призвела до значних змін у роботі Конгресу: гласність змінилася суворою секретністю, стало правилом провадити консультації з тими, хто був прямо зацікавлений у прийнятті законопроекту і т. д.

Одночасно відбувається обмеження такого важливого інституту буржуазної парламентської демократії, як свобода дискусії в конгресі. У 1889 році були значно розширені повноваження спікера палати представників. Відтепер він мав змогу робити часто вирішальний вплив на хід законодавчого процесу в Конгресі.

Відбувалися певні зміни й у виборчому праві. Так, 14 і 15 поправки до Конституції США проголошували загальне виборче право для чоловіків, які відповідали вимогам вікового цензу і цензу осідлості. У 1871 році було введене таємне голосування на федеральних виборах. З 1876 року встановлено новий порядок виборів до палати представників Конгресу за округами, які були спеціально організовані для цього. Слідом за Союзом майже всі штати (за винятком Північної і Південної Кароліни та Джорджії) також ввели в себе закрите балотування.

Крім основних, існували численні додаткові цензи, що запроваджувалися штатами: володіння майном або сплата податків (Пен-сільванія, Род-Айленд та ін.), відповідність моральним критеріям (Алабама, Луїзіана і. т. д.). У деяких південних штатах виборчого права позбавлялися атеїсти. Існував ценз письменності (Мен, Делавер та ін.), траплявся особливий ценз осідлості. Фактично існував расовий ценз, який не припускав участі у виборах мільйонів негрів, індіанців.

Президент США. У другій половині XIX століття Сполучені Штати були президентською республікою, глава якої одночасно очолював і уряд, і державу. Причому уряд не відповідав перед Конгресом.

У руках президента були зосереджені великі повноваження, серед яких особливе місце займало право "вето". Спростувати його було дуже важко. Так, за період з 1798 до 1898 року з 433 законопроектів,! що були відхилені виконавчою владою, лише 29 отримали більшість голосів у Конгресі, що було необхідним для їх повторного схвалення.

Про посилення влади президента свідчить значне зростання кількості "виконавчих наказів", які видавав президент і які прирівнювалися до прокламацій і законів Конгресу. Якщо А. Лінкольн підписав тільки два таких нормативних акти, то Т. Рузвельт (1901-1909 рр.) - тисячу одинадцять.

Одночасно відбувається процес бюрократизації управління, зростає кількість федеральних установ. У 1870 році було утворене міністерство юстиції, у 1872 - міністерство зв'язку, у 1888 - міністерство торгівлі, у 1889 - міністерство землеробства. У середині XIX століття налічувалося лише дві з половиною тисячі федеральних службовців, тоді як на кінець XIX століття їх було вже понад двісті тисяч.

Верховний суд. Протягом XIX століття значно змінилося становище і юридична роль Верховного суду США, який поступово закріпив за собою право конституційного контролю щодо актів інших державних властей.

Конституція 1787 року наділила Верховний суд верховною, але за своїм змістом звичайною юрисдикцією. Законом про судоустрій 1789 року значення юрисдикції Верховного суду надзвичайно зросло, і вона вийшла на особливий рівень. Верховному суду було надано право видавати особливі виконавчі накази, обов'язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і державних секретарів, а також право відміняти будь-який закон, якщо в його змісті є відхилення від приписів і принципів Конституції.

Свою діяльність Верховний суд розпочав у 1790 році, після призначення 7 суддів - головним чином, прихильників президента Вашингтона. За перші свої 12 років діяльності суд розглянув усього близько 60 справ, в основному пов'язаних з морським правом і міжнародними відносинами федерації. Робота суду одержала новий напрямок на початку ХГХ століття з призначенням на посаду голови Д. Маршала.

У 1803 році, розглядаючи позов кандидата в судді Марборі до федерального уряду про усунення перешкод при занятті ним посади, Верховний суд виніс рішення, яке стало важливим конституційним прецедентом. Суд визнав невідповідність положення ст.13 Закону про судоустрій 1789 року принципу Конституції про розподіл властей, анулював положення Закону й, по суті, присвоїв собі право тлумачити федеральну Конституцію і на підставі певного тлумачення вирішувати конкретні питання юстиції і правової практики.

До середини XIX століття найважливішою правовою проблемою в практиці конституційного нагляду Верховного суду була проблема взаємовідносин федерації і штатів. У цьому відношенні Верховний суд вніс багато важливих положень у конституційне право. В обґрунтування державної єдності і цілісності країни було внесене рішення (1793 р.) про те, що штати не є суверенними державами і тому Конгрес федерації володіє примусовою владою щодо штату. Разом з тим, за іншою справою Суд визнав, що існує взаємна незалежність компетенції штатів і федерації. Одним із найважливіших положень конституційної практики стало рішення щодо справи штату Техас (1869 р.). Верховний суд ухвалив, що входження штату в федерацію є безповоротним і що федеральний уряд має право застосовувати силу для збереження цілісності федерації. Цим було остаточно вирішене питання про єдність держави і про підпорядкування прав штатів у ній.

Суд неодноразово виносив рішення, керуючись принципом, що Конституція є актом особливого верховного значення, причому зміст її не обмежується буквальним текстом, але включає деякі умовні принципи. У результаті склалося важливе для конституційного ладу і права США положення, що Конституція є такою, якою її тлумачать судді, і все, що не суперечить принципам Конституції, навіть якщо прямо в ній і не передбачене, правомірне і повинне служити прямим керівництвом для практики. Зміст оновленого конституційного права краще всього виразив суддя Маршал, даючи роз'яснення нового широкого розуміння, що відповідає, а що не відповідає головному закону: "Мета повинна бути законною і повинна знаходитись у рамках Конституції, і всі доступні засоби для її досягнення, які не заборонені і відповідають букві й духу Конституції, визнаються конституційними."

Тема 9. Революція 1789 р. та формування буржуазної держави у Франції(1789-1814р.р.)

1) Буржуазна революція 1789-1794 р. Проголошення республіки.

2) Державний переворот 1789 року. Проголошення імперії і її падіння.

3) Реставрація монархії Бурбонів.