Створення конфедерації. Конституція США 1787 року. Білль про права 1791 року.

Після проголошення незалежності колонії продовжували вести тяжку й напружену боротьбу проти Англії. В армії Вашингтона відчувалася нестача продовольства, зброї.

Але американський народ стійко долав труднощі та злигодні, мужньо бився з британськими військами, значну частину яких становили найманці: для боротьби з американськими патріотами Англія найняла в правителів дрібних німецьких князівств близько тридцяти тисяч солдатів.

На другому етапі стає особливо помітним, що війна за незалежність за характером, основними завданнями та рушійними силами була буржуазною революцією. Про це свідчили проведені в цей час аграрні зміни, які мали на меті ліквідацію багатьох істотних елементів феодалізму. Так було знищено феодальне землеволодіння корони, за рекомендацією Конгресу 1777 року конфісковані маєтки майже тридцяти тисяч лоялістів. Фермери й орендарі, не чекаючи рішення Конгресу, самочинно припиняли сплату фіксованої ренти. Рішуче було покінчено і з такими атрибутами феодалізму, як майорат і невідчужуваність землі.

Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до об'єднання колоній.

Декларація незалежності проголосила виникнення суверенних Сполучених Штатів Америки. Але це проголошення необхідно було підкріпити реальним утворенням і оформленням єдиної союзної держави.

Існувала пекуча потреба - економічна і воєнна - об'єднати штати, заснувати центральні органи влади. Але процес утворення союзної держави розвивався повільно й несміливо. Штати намагалися зберегти Щойно здобуту незалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажали максимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності й недовір'я між південними й північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а саме об'єднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації.

Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія для розробки конституції об'єднаних колоній. Уже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою "Статті конфедерації і вічної унії", за яким колонії мали утворити "постійний союз дружби" з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися "Об'єднані колонії Північної Америки".

Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою "Статті конфедерації і вічного союзу".

Було створено союз тринадцяти штатів у формі конфедерації. Штати вступали "у міцний дружний союз... для спільного захисту, для забезпечення своїх вольностей, для взаємної і загальної користі, беручи на себе обов'язок допомагати один одному проти всякого насильства або проти всяких нападів" (ст. 3). За цією конституцією "кожний штат зберігав свій суверенітет, свободу і незалежність, так само, як і усю владу, всю юрисдикцію і права, не передані цією конфедерацією Сполученим Штатам, що зібралися на Конгрес".

Верховним органом влади в конфедерації вважався однопалатний Конгрес, члени якого - по два - сім делегатів від кожного штату - обиралися законодавчими органами штатів. Кожний штат, незважаючи на кількість делегатів, мав у Конгресі один голос. Цим забезпечувався принцип рівності між членами конфедерації.

До виняткових прав Конгресу належали оголошення війни і дозвіл ні морське каперство, укладення міжнародних договорів, призначення прийом послів. Крім того. Конгрес установлював правила карбування монет, регулював поштовий зв'язок, створював сухопутні й морські військові сили та ін. Він виступав також найвищою апеляційною інстанцією в спорах між штатами. Найважливіші питання вирішувалися конгресом при згоді дев'яти штатів з тринадцяти (ст. 9).

Для ведення справ союзу в міжсесійний період Конгрес обирав комітет штатів на чолі з головою (один представник від кожного штату) Компетенція комітету була не такою широкою. Він не мав; права вирішу вати справи, для яких у Конгресі була потрібна кваліфікована більшість - 3/4 голосів (дев'ять штатів).

Таким чином, повноваження Конгресу були обмеженими. Створене статтями конфедерації об'єднання виявилося дуже слабким: конфедерація не мала союзної грошової системи, не було єдиного громадянства, не було створено сильного й постійного центрального виконавчого органу влади та ін.

Але саме таке об'єднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових частин - штатів - і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними органами і прагнули утворити штати; які, між іншим, встановили складний порядок перегляду цієї конституції. Зміни у статті конфедерації можна було внести лише з дозволу Конгресу та після схвалення законодавчими зборами кожного штату. "Союз повинен бути вічним", - підкреслювалося у статті 13.

Безсилість конфедерації визнавалася як всередині, так і зовні США. Дж. Вашингтон образно називав конфедерацію "мотузкою з піску". Французький уряд погодився, наприклад, видати позику не Конгресу конфедерації, який прохав про це, а особисто Дж. Вашингтону.

Уже на другому етапі загострювалися суперечності між учасниками війни за незалежність. Буржуазія і плантатори намагались обмежити боротьбу лише завоюванням незалежності, а народні маси вимагали поглиблення соціально-економічних перетворень. Особливо різкими ці суперечності стали після 1783 року, коли був підписаний мир з Англією, яка визнала нову незалежну державу - Сполучені Штати Америки.

Революція вступає в третій і останній етап свого розвитку, який тривав з 1783 року до 1787 року.

Успішне завершення війни за незалежність не поліпшило становища народних мас. Викликана війною економічна криза тяжко позначилася на широких масах трудящих. Головний тягар податків лягав в основному на дрібних фермерів і ремісників, з яких складався контингент революційної армії під час війни. Фермери розорялися, їх землі продавалися за борги, в'язниці були вщент заповнені боржниками. Солдатам, що звільнялися з армії, не виплачували гроші.

Усе це викликало невдоволення і неспокій серед населення, призводило до відкритих виступів фермерів і ремісників. Заворушення спостерігалися і в армії. Повстанці спалювали судові приміщення, знищували архіви, випускали з в'язниць боржників.

У 1786 році Віргінія виступила з ініціативою скликання з'їзду Делегатів штатів для вирішення низки невідкладних справ щодо торгівлі й мореплавання між штатами. Після цього Конгрес конфедерації в лютому 1787 року звернувся до всіх штатів із пропозицією скликати у Філадельфії конвент для перегляду статей конфедерації, щоб пристосувати союзну конституцію до нових потреб. У травні 1787 року у Філадельфії зібрався конвент з 55 депутатів від одинадцяти штатів (два штати не брали участі) Склад конвенту був реакційним. Цензове виборче право в штатах призвело до того, що у виборах делегатів Конвенту брало участь лише чотири відсотки населення. Як бачимо, принцип Декларації незалежності про народний суверенітет при формуванні конвенту було відкинуто.

Спочатку йшлося про те, що конвент повинен внести лише поправки до статей конфедерації. Однак він одразу пішов далі цього обмеження. Налякані широкою хвилею повстань делегати конвенту таємно від народу, при зачинених дверях взялися за розробку нової конституції.

У процесі роботи над конституцією у делегатів виникли різні думки відносно майбутнього устрою держави. Тому спеціальний комітет одинадцяти розробив компромісний проект. Але основна ідея, що об'єднувала представників північних і південних штатів, полягала в утворенні сильної централізованої влади, охороні приватної власності, максимальному усуненні трудящих мас від управління державою. Усі вони хотіли сильного уряду, відокремлення влади від народу, встановлення такого порядку, за яким, як висловився один з делегатів, "народ матиме якнайменше відношення до уряду".

Конвент схвалив Конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів схвалив її і Конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації у 9 штатах вона набрала чинності.

Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, у свою чергу, поділялися на розділи й абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права та свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової Конституції.

Згідно з преамбулою Конституція запроваджувалася "з метою утворення досконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту". Вона засновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження центральній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися виключно штатів.

Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них -законодавча, виконавча і судова - діставала досить велику незалежність. Законодавча влада за Конституцією передавалася двопалатному Конгресу- Палата представників обиралася загальними виборами на 9 роки прямим голосуванням з громадян, які досягли 25-річного віку. Виборчі округи на той час були однаковими - по ЗО тисяч жителів. Верхня палата - сенат - складалася з сенаторів, які обиралися законодавчими зборами штатів строком на 6 років по два сенатори від кожного штату.

Поправка 17-та до Конституції, прийнята в 1913 році, установи-па що сенатори обираються безпосередньо населенням штату прямими виборами. Віковий ценз для сенаторів - ЗО років. Через два роки 1/3 сенаторів переобирається. Головою сенату був віце-президент. Законопроект, прийнятий однією палатою, потребував схвалення другою. Таким чином, із самого початку сенат як палата, консервативна за своїм складом, мав стати гальмом щодо палати представників.

До компетенції Конгресу належали справи податкові, митні, монетарні, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, федерального судочинства, справи війни і миру, армії і флоту тощо. Конституція спеціально підкреслювала, що законодавчі повноваження Конгресу можуть бути розширені в майбутньому, і надавала йому можливість "видавати всі закони, які будуть необхідні і доречні для здійснення зазначених вище повноважень і всіх інших повноважень, які ця конституція надає урядові Сполучених Штатів" (ст. 1,8).

Проте у Конституції не було переліку прав, що зберігалися за штатами, вона лише перелічувала справи, вилучені з їх компетенції. Штатам, зокрема, було заборонено укладати договори і союзи між собою, а також між штатами та іншими державами, стягувати без дозволу конгресу "будь-які збори або мита на довезені або вивезені товари", утримувати в мирний час армію або військові судна, "карбувати монету, випускати кредитні білети" та ін. Розширення компетенції штатів визнавалося неприпустимим. Однак у штатів зберігалися деякі важливі права: приймати свої конституції з умовою збереження республіканського устрою, до їх компетенції належало цивільне, кримінальне та процесуальне законодавство.

Сильну федеральну виконавчу владу Конституція передавала президентові Сполучених Штатів, який обирався посередніми двоступеневими виборами на чотири роки. Його можна переобрати. Президент - одночасно і глава держави, і глава уряду. За конституцією він верховний головнокомандувач армії і флоту, а також міліції штатів, має право помилування, призначає "за порадою і згодою сенату" федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори і т. ін. Отже, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчою владою.

У взаємовідносинах президента й Конгресу позначилося прагнення забезпечити вплив законодавчої влади на виконавчу та навпаки. Так, президенту надавалося право відкладного вето на ухвалені Конгресом законопроекти. Проте Конгрес мав можливість не погодитися з думкою президента й відхилити вето повторною ухвалою більшості (2/3 голосів обох палат). Президент не міг розпустити Конгрес або відкласти його засідання, але мав право у виняткових обставинах скликати Конгрес або одну із його палат. Палаті представників було надано виняткове право притягнення президента, віце-президента і високих федеральних чиновників до конституційної відповідальності у порядку так званого імпічменту за державну зраду, продажність та інші тяжкі злочини і вчинки. Розгляд таких справ, а також винесення вироку здійснював сенат ухвалою 2/3 голосів присутніх сенаторів. Президент повинен давати "час від часу Конгресові відомості про стан Союзу і пропонувати йому на розгляд усі заходи, які визнавав необхідними або доречними" (ст. 2,3).

Судова влада федерації за Конституцією належала Верховному суду США і тим нижчим федеральним судам, які утворюватимуться конгресом (ст. 1, 3). Судді призначаються президентом "за порадою і згодою сенату" і посідають своє місце доти, "доки поводяться бездоганно". До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з Конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Особливе місце у системі посів Верховний суд США, який привласнив собі право тлумачення Конституції і конституційного нагляду.

Для того, щоб Конституція набрала чинності, потрібна була її ратифікація не менше дев'яти штатів. Для цього в штатах обрали спеціальні конвенти. Однак у процесі обговорення проти Конституції були висунуті серйозні заперечення. Штати вимагали включити розділ про громадянські права та свободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, у яких його не було передано федерації. Тому конгрес 1789 року прийняв десять поправок до Конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву "Білль про права". .

Поправка перша проголошувала, що Конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, "свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися і звертатися до уряду з петиціями".

Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, про що йшлося в другій поправці, то "право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмеженню".

У мирні часи заборонялося розміщувати солдатів на розквартирування до будь-якого будинку без згоди його власника (поправка третя).

Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та власності "від необґрунтованих обшуків чи затримань". Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою.

Особливе значення мала поправка п'ята, яка забезпечувала охорону особи та приватної власності. Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних. Ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин, нікого не повинні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинен бути позбавлений життя свободи чи власності без належного судового розгляду, "ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування".

"Білль про права" надавав громадянам право "на скорий і прилюдний суд без сторонніх присяжних" у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення, дали очну ставку зі свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і "користуватися допомогою адвоката для захисту". У цивільних судових справах "з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів", також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального права (поправка сьома).

Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, "накладати жорстокі і незвичайні покарання".

При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у "Біллі про права" як вичерпний або "як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом" (поправка дев'ята). Права і повноваження, не віднесені Конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, "залишаються відповідно за штатами або за народом" (поправка десята).

"Білль про права" органічно ввійшов у Конституцію 1787 року, яка відобразила дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання Революції, з одного боку, і активну діяльність народних мас, завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незалежність, - з другого.

Так, у запеклій боротьбі лише після прийняття, "Білля про права" у 1791 році була остаточно ратифікована Конституція США. Однак офіційною датою прийняття Конституції вважається 17 вересня 1787 року.

3. Причини та хід громадянської війни 1861-1865 рр. Другий цикл поправок до конституції. Реконструкція Півдня

У першій половині XIX століття територія Сполучених Штатів зросла у декілька разів за рахунок купівлі та прямої агресії. У 1803 році була придбана в Наполеона І за п'ятнадцять мільйонів доларів величезна Луїзіана. Після американо-мексиканської війни (1846-1848 рр.) Мексика віддала США Техас, Каліфорнію, Аризону, Нью-Мексико, Неваду, Юту і частину Колорадо. Швидкими темпами зростала кількість населення США - з 5,3 мільйонів чоловік в 1800 році до 23,1 мільйона чоловіку 1850 році.

Водночас усе чіткішою ставала різниця в суспільно-економічному розвитку північних і південних територій США. Якщо на Півночі панувала капіталістична система вільної найманої праці, то на Півдні встановилася система плантаційного господарства, яка ґрунтувалася на праці негрів-рабів. Ця різниця стала дуже швидко набувати непримиренних суперечностей, що поглиблювалися з кожним роком.

Річ у тім, що з двох основних завдань, які стояли перед північноамериканською революцією, повністю і остаточно було вирішене тільки одне - політичне. Тринадцять англійських колоній у Північній Америці звільнилися від метрополії, завоювали незалежність і утворили суверенну державу - Сполучені Штати Америки. Але друге завдання - суспільно-економічне, не було вирішене. Рабство негрів не було знищене, плантаційна система збереглася і розвивалася в південних штатах. Не було вирішене і аграрне питання.

Протистояння між промисловими північними штатами і рабовласницьким Півднем загострювалося під час вступу нових штатів до Союзу. На нові території претендували штати Півночі, яким вкрай необхідно було розширяти ринок збуту для своїх товарів. Крім того, рабовласницькі відносини на Півдні заважали вирішенню проблеми вільних робочих рук. Але нові землі були потрібні та південним штатам, які намагалися поширити рабовласницьку систему на нові території. Плантаційне господарство, яке було зайняте вирощуванням бавовни, тютюну, цукрової тростини, працювало головним чином на а експорт, а свою потребу в промислових товарах задовольняло, як правило, за рахунок англійських виробів.

Міссурійський компроміс. Суперечності між рабовласницьким півднем і промисловою Північчю стали добре помітними вже на початку XIX століття. Першим відвертим зіткненням між Північчю і Півднем, що створило загрозу розколу країни, став конфлікт 1818-1820 років. Він виник у зв'язку з питанням про вступ до Союзу нового штату Міссурі- На той час до складу США входило одинадцять рабовласницьких і одинадцять вільних штатів, а тому в такому впливовому органі, як сенат, було двадцять два сенатори від південних штатів і двадцять два - від північних. Штат Міссурі був рабовласницьким і тому, щоб підтримати і зберегти рівновагу, що склалася в сенаті, одночасно з Міссурі до Союзу увійшов щойно створений штат Мен.

Так було досягнуто історичної угоди - Міссурійського компромісу, який повинен був підтримати рівновагу представництва рабовласницьких і вільних штатів у сенаті.

Сенат схвалив резолюцію, згідно з якою було встановлено, що на північ від 36° північної широти рабство буде заборонено. Було вирішено надалі приймати до Союзу одночасно по два штати: один вільний і один рабовласницький.

Міссурійський компроміс не усунув суперечностей, а лише відтягнув конфлікт між Північчю і Півднем. Позиції рабовласників щодалі стають сильнішими в конгресі та федеральному уряді, міцнішають вони й у Верховному суді США. Великий вплив там мала і партія рабовласників, так звана демократична партія.

З огляду на сприятливі обставини плантатори Півдня провадять через конгрес білль "Канзас - Небраска", за яким питання про долю штатів - бути їм рабовласницькими чи вільними - передавалося на вирішення населення цих штатів. Білль "Канзас - Небраска", таким чином, означав фактичне скасування Міссурійського компромісу. У 1857 році Верховний суд США прийняв рішення у справі негра Дреда Скотта, який, переселившись зі своїм хазяїном на Північ, вимагав, щоб його визнали вільним. Але Верховний суд США ухвалив, що переселення негра-раба у вільний штат не приводить його до звільнення.

У таких умовах представники Півночі намагаються покінчити з політичною гегемонією рабовласників. У 1854 році виникає республіканська партія, яку підтримували промислова буржуазія, фермерство, робітничий клас. Розвивається аболіціонізм - широкий рух за скасування рабства. І в 1860 році на президентських виборах перемогу "тримав кандидат від республіканської партії, адвокат і публіцист прихильник скасування рабства Авраам Лінкольн (1809-1865 рр.).

На обрання Авраама Лінкольна президентом правлячі рабовласницькі кола відповіли відвертим заколотом - пішли на сецесію, тобто на вихід в федерації. Двадцятого грудня 1860 року штат Південна Кароліна заявив про свій вихід із Союзу штатів. Слідом за ним відокремились ще дев'ять рабовласницьких штатів. У лютому 1861 року представники штатів, що вийшли із Союзу, зібралися на з'їзд у місті Монтгомері й утворили "Конфедерацію американських штатів". Був обраний президент конфедерації, сформований свій уряд. І нарешті була прийнята Конституція Конфедеративних штатів Америки, яка проголошувала рабство негрів "оплотом цивілізації". Дванадцятого квітня 1861 року конфедерати розпочали громадянську війну, що тривала протягом чотирьох років (1861-1865 рр.).