РИНОВІРУСНА ХВОРОБА

Риновірусна хвороба (лат.: rhinovirosis ) - це гостра вірусна хвороба, що перебігає з переважним запаленням слизової оболонки носоглотки і сильним нежитем.

Етіологія. Збудник – пікорнавірус, що містить РНК. Відомо 113 сероварів, кожний з яких має свої антигени.

Епідеміологія. Джерело інфекції – хворий, який виділяє вірус протягом усього захворювання до припинення нежитю (1-2 тиж.). Не виключено, що і здоровий вірусоносій. Механізм передачі – крапельний. Сприйнятливість дітей і дорослих висока. Оскільки існує багато сироварів вірусів, захворювання в однієї людини може виникати декілька разів протягом року. Захворюваність підвищується в осінньо-зимовий період і ранньою весною, у сиру і холодну погоду. Частіше виникають спорадичні захворювання, рідше – локальні спалахи в сім'ях і колективах.

Патогенез. Вірус розмножується в слизовій оболонці носа. Запальний процес супроводжується розширенням судин і набряком слизової, інфільтрацією її лімфоїдними клітинами, злущенням епітелію і рясними серозними виділеннями. У немовлят такі зміни можуть розповсюджуватись на гортань, трахею і бронхи, у випадку активізації бактерійної флори приєднується пневмонія. Імунітет типоспецифічний і нетривалий (до 2-3 років).

Клінічні прояви. Інкубаційний період 1-6 діб. Захворювання може починатись із відчуття мерзлякуватості. Через 1-2 год з'являються закладення носа, чхання, слизові та водянисті виділення з носа, які потім можуть набувати жовтуватого кольору (гнійні). У багатьох хворих покашлювання і дере в горлі, кон'юнктивіт зі сльозотечею, слабнуть нюх і смак. Загальна інтоксикація незначна або відсутня. Температура тіла нормальна або субфебрильна.

Обличчя бліде. Ніс припухлий, напіввідкритий. На губах нерідко герпес. Слизова оболонка носа гіперемійована, набрякла. Іноді незначно гіперемійовані м'яке піднебіння і задня стінка носоглотки. Триває захворювання до 2 тиж.

У дітей раннього віку хвороба може ускладнюватись трахеобронхітом, пневмонією, синуситом, отитом.

Лабораторна діагностика. Використовують методи:

- вірусологічний. Вірус можна виділити із змивів і мазків з носа, взятих у перші дні хвороби у культурі тканин;

- серологічний: РН і РЗК. Досліджують парні сироватки, забрані на початку хвороби і через 1-2 тиж.

Для швидкої діагностики використовують метод імунофлуоресценції.

Догляд і лікування здійснюють в домашніх умовах. Специфічних засобів немає. Призначають стимулятори інтерфероноутворення, гірчичники на литки й підошви, гарячі ножні ванни, УВЧ, УФО на ділянку носа. У ніс – нафтизин, санорин, лужні інгаляції, лейкоцитарний інтерферон. При бактеріальних ускладненнях – антибіотики.

Профілактичні заходи. Ізоляція хворого в період вираженої ринореї. Контактним особам – оксолінову мазь або лейкоцитарний інтерферон у ніс. Імунізація не застосовується.