Документ як джерело інформації та способи його вивчення.

Ведучи мову про спостереження, ми так чи інакше торкались інших методів збору інформації, зокрема роботи з документами. У ширшому значенні слова під документом (від. лат. повчальний приклад, спосіб доказу) прийнято розуміти зафіксований відповідним чином на певному матеріалі факт, подію, інформацію. Документ – не первинна, а вже відображена кимось і у певний спосіб зафіксована інформація. Тобто лиж об'єктивною подією, первинною інформацією і документом стоїть певна особа. Треба мати також на увазі багатозначність слова "документ", під яким прийнято розуміти не тільки певне письмове джерело, але й письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин, офіційне свідчення особи, інші матеріальні носії інформації.

До вивчення і класифікації документів вдаються юристи, вчені, письменники, а також журналісти. Зокрема, журналісти звертаються до документів як джерела фактів, ідей, думок, оцінок, подробиць, як одного із способів аргументації. "Документи, – наголошується в одному з досліджень, – можуть служити самостійним джерелом інформації для журналіста, засобом перевірки даних, зібраних за допомогою інших методів, служити способом попереднього ознайомлення із ситуацією, проблемою, виступати як метод збору матеріалу в сукупності з іншими методами. Рідко який матеріал можна зробити, не звертаючись так чи інакше до документа. Навіть добре інтерв'ю без цього неможливе" .

Тому журналіст повинен бути обізнаним з основними принципами роботи над документом. Вони докладно розроблені в сучасній науці, зокрема в соціологічній, історичній, джерелознавстві, соціальній психології, криміналістиці. Не всякий документ має юридичну силу, коли справа розглядається у суді. Магнітофонний, відеозапис, фотознімок, записи у блокноті як аргумент звинувачення чи виправдання суд до уваги не бере.

Робота над документами передбачає їх класифікацію, з'ясування достовірності наявних в них відомостей, логічний аналіз самих текстів та багато іншого. Не вдаючись до детального розгляду цього спеціального питання, звернімо увагу на кілька практичних порад. Соціологи пропонують класифікувати документи:

• за способом їх фіксації (рукописні, друковані, кіно- і фотодокументи, магнітні стрічки ющо);

• за тином фіксації (особисті й громадські), за статусом (офіційні та неофіційні);

• за способом одержання документа (такі, які поширюються вільно, наприклад, різні програми, тези доповідей, статистичні збірники і спеціально замовлені або цільові, створені на замовлення редакції чи окремого журналіста довідки, копії документів, описи справ чи документів);

• за ступенем близькості до описуваного об'єкта (первинні, тобто такі, які відображають стан справ, конкретну реальність, і вторинні, тобто такі, які складеш на основі інших документів) .

Правильна класифікація дає можливість журналістові зорієнтуватися у достовірності документа під час його використання. Вони допомагають орієнтуватися у загальній політичній чи економічній ситуації, стані справ у тій чи іншій партії, організації. Щодо документів, то соціологи радять розрізняти в них опис подій та їхню оцінку, яка може бути суб'єктивною. Крім цього, необхідно знати, якою інформацією користувався автор документа, пам'ятаючи, що первинні дані надійніші від вторинних, а офіційний документ важливіший від неофіційного, хоч і тут можливі відхилення. Іноді офіційні документи, наприклад звіти чи акти ревізій, можуть бути хибними, неточними або й навмисне спотвореними. Тому важливо враховувати наміри того, хто складав документ, обстановку, в якій це робилося тощо.

Вирішальне значення має загальний логічний аналіз документа, зіставлення його з іншими матеріалами, фактами, свідченнями авторитетних людей. Уважне читання документа дає змогу виявляти суперечності, приховані інтереси автора. Особливо це характерне для мемуарів, листів тощо. Відомі випадки, коди вдумливі літературні редактори шляхом елеменіарного аналізу тексту викривали наявну в них брехню, обман громади. Навмисні або ненавмисні неточності можуть бути і в звітах, репортажах.

Тим паче, що поняття документа сьогодні суттєво розширилося. Під ним слід розуміти не тільки друковані тексти, зображення, але й величезний масив уже зафіксованої інформації, який можна сприймати за допомогою сучасних інформаційних технологій. Особливо широкі можливості дає вміле користування Інтернатом, який водночас таїть у собі потенційну небезпеку щодо достовірності зафіксованої там інформації.

Документ і сучасні мас-медіа – проблема багатоаспектна. Одна річ, коли журналіст звертається до документа як джерела фактів, цифр, свідчень, інша – коли звертаються до документа для характеристики певної особи. Нерідко документ є висхідним моментом у процесі зародження нової теми, проблеми. Таких прикладів безліч.

Окремо слід звернути увагу на те, що документ може виконувати функцію самостійного журналістського твору. Двадцятий вік сповнений подіями і явищами такого драматичного, трагічного звучання, що з ними не може зрівнятися журналістський і художній твір. Може, найпереконливішими публікаціями проти тоталітарного режиму були і досі є самі документи, починаючи від оприлюднення маловідомих чи приховуваних творів Маркса, Леніна і закінчуючи вироками судів, промовами на них підсудних. Документи про голодомор в Україні, про винищення у 1937 році, якраз до 20-річчя Жовтневої революції, цвіту української інтелігенції, про масові захоронення закатований мільйонів людей, як і подвиги стійких борців проти тиранії ще довго не уходитимуть зі сторінок преси та з ефіру.

Отже, документальні дані є важливими. Іноді навіть основними (особливо, коли йдеться про виступи на історичну теми) джерелами журналістської інформації. Тобто робота над документами майже завжди супроводжує журналістський пошук. Прибувши на новий для нього об'єкт, досвідчений журналіст здебільшого починає роботу не із розмов з потрібними людьми, а із ознайомлення з документами, якщо такі є, зрозуміло. Іноді виникає потреба ознайомитися з документами у процесі збору матеріалу чи після його закінчення. Але завжди слід дотримуватись елементарної культури праці. Потрібні факти необхідно точно і чітко виписувати, вказуючи джерело. Все це знадобиться у роботі й допоможе заощадити час, а також спростувати можливі звинувачення на адресу автора.