Інформаційні та електронні послуги як динамізуючий чинник міжнародної економічної діяльності

Найдинамічнішою формою послуг, що визначає характер розвитку не тільки усієї системи міжнародної економічної діяльності, й саму парадигму прогресу, є комерційна діяльність в інформатизаційній, програмувальній сфері. Справді, сучасні прояви науково-технічного прогресу виявляються у радикальній зміні змісту продукту сфери послуг на основі інформаційних технологій і комп’ютерної техніки.

Відтак нові технології у сфері послуг «зближують» їх виробників і споживачів, допомагають долати часові та географічні бар’єри для контактів, надають змогу розширювати міжнародні ринки збуту. Використання комп’ютерних систем та інформаційних мереж відкриває доступ як для виробників, так і для споживачів до безпрецедентного масиву інформації. Причому інформаційні послуги дають змогу в режимі реального часу контактувати з потенційними партнерами, оперативно формувати економічну стратегію, здійснювати торговельні і фінансові операції. За допомогою сучасних інформаційних мереж виникає можливість надавати навіть освітні та медичні послуги, інколи безвідносно національної належності сторін.

Цю сферу інколи називають «новою економікою». Вона дедалі більше поширюється у світі, про що, зокрема, свідчить і постійне зростання витрат на технології. Лідером у цій сфері протягом останніх десятиліть ХХ ст. та на початку ХХІ ст. є США та інші провідні ринкові держави. У 1999—2001 рр. такі витрати західноєвропейців становили 200—250 млрд дол.

Через механізми ринку інформаційних послуг і взагалі завдяки експлуатації інформаційного ресурсу створюється 50—60 % сукупного суспільного продукту індустріально розвинутих країн. Причому розвиток інформаційних технологій став динамізатором економічного зростання починаючи з кінця ХХ ст. Так, американська модель «нової» економіки відбулася як така саме завдяки інформаційним технологіям, що зумовили скорочення безробіття. Мало значення й поширення венчурних інвестицій.

У сучасному світі лідерство на ринку інформаційних послуг зумовлюється лідерством у галузі інформаційних технологій, закріплюючи його. Все це дає змогу вигравати й боротьбу і за ресурси — фінансові, матеріальні і навіть людські. І справді, оскільки саме люди (фахівці) є головним носієм цього ресурсу, виїзд найкращих фахівців з бідніших країн до багатших ще більше посилює технологічний розрив.

Фактично країна (а точніше — група країн, так званий «золотий мільярд») завдяки технологічно-інформаційному лідерству забезпечує перерозподіл ресурсів, практично — їх перелив до себе. І очевидно, що основним постачальником цих ресурсів розвиненим країнам стають усі інші, менш розвинуті країни, які не мають доступу до справді стратегічного виду ресурсів — інформаційно-технологічних.

У країнах Західної Європи АТР (передусім в Японії, Кореї та на Тайвані) швидкими темпами зростає кількість користувачів Інтернету. Водночас і в багатьох інших країнах відбувається швидкий прогрес високотехнологічних галузей. Так, в Індії відбувалося щорічне зростання у сфері послуг з програмного забезпечення на 50—60 %. При цьому очікується, що саме такі країни, як Індія, Китай та інші держави Азії (незважаючи на відчутний дефіцит кадрів і традицій університетського технологічного навчання, у них значно нижчі, ніж у США та Західній Європі витрати на НДДКР), забезпечать у перших декадах ХХІ ст. «масовість» зростання користувачів послугами та провайдерів Інтер­нету і поширення характерних для «нової економіки» об’єктів високотехнологічного виробництва, засобів мобільного телефонного зв’язку.

Удосконалення та диверсифікація електронних інструментів міжнародної торгівлі, а також їх ширше використання є предметом спільних зусиль урядових та комерційних структур країн Заходу. Уряди індустріально розвинутих країн, як і провідні корпорації, приділяють велику увагу розвиткові електронного бізнесу.

Отже, під впливом науково-технічного прогресу, а також унаслідок цілеспрямованих зусиль на макро- та мікрорівнях відбувається подальше поширення електронної торгівлі, і лідером у цій сфері є Сполучені Штати. Згідно з деякими експертними оцінками, до 2003 р. обсяги продажу через Інтернет у США дорівнюватимуть 200 млрд дол. (в Японії аналогічний показник становитиме тільки 30 млрд дол.). Щоправда, загальний очікуваний показ­ник електронної торгівлі між японськими компаніями Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості Японії на цю ж саму дату оцінює в 650 млрд дол., але і ця цифра більше ніж удвічі поступається очікуваному аналогічному американському показнику.

Поширення електронних інструментів торгівлі значно знижує вартість витрат на взаємний пошук контрагентів — покупців та продавців товарів та послуг. Електронні мережі надають інформацію не тільки про наявні попит і пропозицію, ціни та технічні параметри продукції. Дедалі більшою мірою вони використовуються як інструмент укладання контрактів і розрахунків щодо них, а також сприяють подоланню технічних перешкод у торгівлі. Причому інформаційні послуги самі є окремою, причому дуже динамічною, статтею в номенклатурі міжнародних послуг.

Електронізація та інформатизація сфери послуг, її абсолютне та співвідносне збільшення помітно впливають на структурну політику, міграційні тенденції. Під впливом пов’язаних з комп’ю­теризацією інновацій відбувається перебудова усієї мережі фінансових ринків. Спочатку США, а потім країни Західної Європи, а також така традиційно «закрита» країна, як Японія, схиляються до розширеного використання кваліфікованої робочої сили з-за кордону, передусім молодих фахівців — випускників вищих навчальних закладів.

Важливим виявом впливу з боку інформатизаційних та електронних послуг на характер міжнародного бізнесу є подальша концентрація виробництва у вигляді злиттів та поглинань, а також поширення венчурних проектів. Тільки по західноєвропейському регіону на початку ХХІ ст. загальний обсяг інвестицій капіталу в такі проекти перевищував 20 млрд дол.

Збирання первісної інформації, її експертно-аналітична обробка, збереження й поширення на комерційній та некомерційній основі є предметом діяльності численних спеціалізованих організацій. Серед них — державні статистичні, науково-академічні заклади, консультаційно-дослідницькі фірми, асоціації виробників, торговельно-промислові палати, підрозділи комерційних структур. Сучасні комп’ютерні системи та телекомунікаційні мережі дають змогу як фізичним, так і юридичним особам отримувати з пізнавально-розважальними та комерційно-діловими цілями доступ до велетенських масивів інформації, різноманітних Інтернет-сайтів та автоматизованих баз даних.