Лекція №13
ТЕМА 15. ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
план
1. Значення стадії провадження у справі до судового розгляду, як самостійної стадії цивільного процесу.
2. Попереднє судове засідання.
3. Діяльність суду в стадії підготовки справи до судового розгляду.
4. Діяльність осіб, що беруть участь у цивільному процесі, в стадії підготовки справи до судового розгляду.
На самостійне вивчення
1. Діяльність осіб, що беруть участь у цивільному процесі, в стадії підготовки справи до судового розгляду.
1. Значення стадії провадження у справі до судового розгляду, як самостійної стадії цивільного процесу.
Стадія цивільного процесу – сукупність процесуальних дій, які вчиняються суб’єктами цивільного процесу й спрямовані на досягнення не кінцевої, а найближчої процесуальної мети: відкриття провадження у цивільній справі, підготовка справи до судового розгляду, проведення судового розгляду, тощо…
Провадження у справі до судового розгляду (підготовка справи до судового розгляду)– це самостійна та обов’язкова стадія цивільного процесу, яка складається із сукупності процесуальних дій, що вчиняються судом та іншими учасниками процесу, спрямованих на врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного і швидкого вирішення цивільної справи.
Значення стадії підготовки справи до судового розгляду полягає у:
1. створенні умов щодо врегулювання спору до судового розгляду;
2. забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, ухвалення законного і обґрунтованого рішення суду.
Завдання підготовки справи до судового розгляду:
1. створення умов для врегулювання спору до судового розгляду шляхом:
a. відмови позивача від позову;
b. визнання позову відповідачем;
c. укладення мирової угоди;
d. передачі справи на розгляд третейського суду.
2. визначення характеру спірного правовідношення і норм матеріального права, які належать застосовувати;
3. визначення належних до встановлення юридичних фактів, на які посилаються позивач і відповідач в обґрунтування своїх вимог та заперечень (предмета доказування);
4. визначення кола осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, їх процесуального становища, вжиття заходів щодо забезпечення своєчасної їх явки в судове засідання.
2. Попереднє судове засідання.
Попереднє судове засідання – це процесуальна форма провадження і підготовки справи до судового розгляду, передбачена ЦПК України (статті 129, 130).
Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Про час і місце проведення попереднього судового засідання суддя вказує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Попереднє судове засідання не є обов’язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.
Попереднє судове засідання не пов’язане з розглядом і вирішенням справи по суті, у ньому не повинні досліджуватися докази, встановлюватися факти, що мають матеріально-правове значення, правове становище суб’єктів спору та інші питання, які стосуються суті правового конфлікту.
Попереднє судове засідання проводиться з метою врегулювання спору до судового розгляду та забезпечення правильного та швидкого вирішення спору. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними. Відкладання попереднього засідання допускається один раз. Неявка на попереднє засідання належно повідомлених третіх осіб не перешкоджає його проведенню.
У попередньому судовому засіданні для врегулювання спору до судового розгляду суд з’ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає відповідач позов, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
3. Діяльність суду в стадії підготовки справи до судового розгляду.
Діяльність суду в стадії підготовки справи до судового розгляду залежить від досягнення мети цієї стадії:
Врегулювання спору у попередньому судовому засіданні:
1. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
2. При визнанні відповідачем позову за наявності законних підстав, суд ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону чи порушує права інших осіб суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову і продовжує судовий розгляд (ст. 174 ЦПК України).
3. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Якщо мирова угода суперечить закону чи порушує права інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (ст. 175 ЦПК України).
4. При укладенні сторонами договору про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.
Дії суду у випадках, коли спір не був врегульований у зазначеному порядку:
1. уточнює позовні вимоги та заперечення проти позову. Для цього визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при розв’язанні спору. При з’ясуванні у позивача суті заявлених вимог суддя покликаний допомогти йому визначити предмет позовної вимоги (позову) і його підставу та зміст. Необхідно також встановити правильність об’єднання ним позовних вимог і наявність у позивача пов’язаних між собою вимог до того самого або інших відповідачів з метою їх об’єднання чи роз’єднання (ст. 32 ЦПК України). Уточненню підлягають також заперечення відповідача як матеріально-правового, так і процесуально-правового характеру, що надає можливість залучення до справи належних і допустимих доказів і дослідження їх у судовому засіданні;
2. вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Підлягає встановленню належність сторін до справи – чи є позивач справді тією особою, якій належить право вимоги, а відповідач – особою, яка повинна відповідати за позовом. Вирішується питання про заміну належного відповідача, про участь у справі співвідповідача і третьої особи. З урахуванням характеру справи – про участь у справі законного представника та суб’єкта захисту прав інших осіб (ст. 39, 45 ЦПК України);
3. визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування). Для цього підлягає визначенню предмет доказування: обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстава заперечення); інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи Із сукупного складу юридичних фактів предмета доказування виділяються: ті з них, які визнаються сторонами, а також загальновідомі факти та преюдиціальні, що не потребують доказування (ст. 61 ЦПК України), та ті з них, які підлягають доказуванню;
4. з’ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин;. Відповідно до частин 2, 3 ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, на доказування обставин, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір;
5. за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання у встановленому порядку:
a. про витребування доказів, коли щодо їх отримання є складнощі (ст. 137 ЦПК України);
b. про виклик свідків (ст. 136);
c. про проведення експертизи (статті 143-150);
d. про залучення до участі у справі спеціаліста (ст. 54);
e. про залучення до участі у справі перекладача (ст. 55);
f. про залучення до участі у справі особи, яка надає правову допомогу (ст. 56);
g. про судові доручення щодо збирання доказів (ст. 132);
h. у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів у порядку, встановленому статтями 140-142 ЦПК України;
6. за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову, які застосовуються відповідно до нормативно встановлених правил статтями 151-155 ЦПК України;
7. вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду та забезпечення правильного і своєчасного вирішення справи. Зокрема, на заяву осіб, які беруть участь у справі, приймає заходи забезпечення доказів (статті 133-135 ЦПК України);
8. визначає час і місце судового розгляду.
Призначене до проведення попереднє судове засідання може бути відкладено за заявою сторони чи сторін у разі неможливості явки їх до суду з причин, визнаних судом поважними. При неявці сторони у попереднє судове засідання без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки призводить до того, що з'ясування обставин у справі проводиться на підставі тільки тих доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. Прийняття інших доказів судом залежить від поважності причин їх неподання.
Попереднє судове засідання є обов’язковим для кожної справи і провадиться за правилами, встановленими ЦПК України для судового розгляду (глава 4 розділу III) з окремими винятками, передбаченими главою 3 розділу III ЦПК України.
При визнанні підготовки справи до судового розгляду закінченою, суддя постановляє ухвалу, в якій перераховуються всі підготовчі дії, які були ним проведені у цій стадії судочинства, і встановлюється дата розгляду справи, що має бути не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення дій щодо підготовки її до судового розгляду (ст. 156 ЦПК України).
4. Діяльність осіб, що беруть участь у цивільному процесі, в стадії підготовки справи до судового розгляду.
Дії осіб, що беруть участь у справі:
1. сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі (ст. 131 ЦПК). Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин;
2. особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів (ст. 133 ЦПК). Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.
3. особи, які беруть участь у справі, можуть подати заяву про вжиття заходів забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позов забезпечується:
a. накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;
b. забороною вчиняти певні дії;
c. встановленням обов’язку вчинити певні дії;
d. забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
e. зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення майна з-під арешту;
f. зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
g. передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.
Дії відповідача: після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову, або пред’явити зустрічний позов (ст. 128 ЦПК). Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.