Іудаїзм

Допалестинський період в історії іудаїзму. Культ бога Яхве. Своїм корінням іудаїзм сягає в первісні вірування давньоєврейських кочових племен, що населяли в другому тисячолітті до н.е. Аравійсь­кий півострів. Ці вірування містили в собі магію, анімістичні й тоте­містичні уявлення, вшанування предків. Вважається, що в цей період значного поширення набув скотарський культ. Саме з ним пов'язане походження стародавнього свята Пейсах (Пасхи), яке спочатку було виключно скотарським святом. Святкували весняним жертвопринесенням перший приплід стада. Важливо відзначити, що в допалестинський період розпочинається формування культу національного бога – Яхве. Саме з образом Яхве пов'язане остаточне становлення монотеїзму релігії іудеїв. Згодом бог племені Іуди, Яхве перетворився на єдиного Бога – творця світу і вседержителя. Ще в допалестинський період, коли землеробські племена почали об'єднуватися, Яхве вшановували більше ніж інших стародавніх єврейських богів. Поступово Яхве стає богом над Іншими богами. Роль бога Яхве помітно зросла після того, як кочові єврейські племена почали наступ на землеробські області Ханаану (Палестини).

Палестинський період. Завоювання євреями Палестини розпочалося в XV – XIV ст. до н.е. і продовжувалося декілька століть. Яхве виступає в епоху завоювань як войовничий загальноєврейський національний бог, котрий очолив свій народ у боротьбі проти ворогів. Завою­вання Палестини описується в Біблії як прямий наказ Яхве.

Завоювання євреями Палестини мало своїм наслідком зміну їх способу життя, господарської діяльності, а також релігії. У чому це виявлялось? Євреї поступово перейшли від кочового життя до осілого, від скотарства до землеробства. Після припинення військових дій відпала необхідність у військових вождях і поступово сформувалась влада царів.

Зміни у розвитку суспільства не могли не вплинути на формування релігійних поглядів. Цар Соломон у X ст. до н.е. в столиці держави Єрусалимі спорудив храм богу Яхве. Релігійний культ зосередився в руках відокремленої спадкоємної групи жерців, що вели походження від племені левитів. Слід відмітити, що в палестинський період слово "левит" взагалі означало жрець. Але поряд із традиційними жер­цями в означений період існували релігійні діячі інших типів: назореї – люди, що присвятили своє життя богу; чарівники, маги. Особливий тип релігійних діячів становили пророки. Належали вони до різних верств населення: серед них були царедворці і поети, пастухи та служителі культу. Часто і говорили вони про різне: Амос і Софонія – про вселенський суд, Осія – про божественну любов, Єремія проповідував релігію духу, а Єзикіїль – храмову общину з урочистим ритуалом. Та за всім цим розмаїттям бачиться єдиний образ сущого. Пророки не були пов'язані з офіційними жерцями і були в опозиції до їхньої політики. Книги пророків увійшли в канонічний текст Біблії.

Отже, не дивлячись на значні зміни в релігійному житті євреїв палестинський період, централізації культу ще не було.

Епоха "Другого Храму", або період після вавилонського полону. Три важливі події визначили весь хід періоду, який називають епохою "Другого Храму", або періодом після вавилонського полону. Перша – релігійна реформа іудейського царя Іосії (621 р. до н.е.), що призвела до різкої централізації культу; друга – завоювання Єрусалиму вавилонським царем у 586 р. до н.е., під час якого значна частина іудеїв потрапила в полон; третя – повернення їх із полону при Кірі Персидському в 538 р. до н.е. і відновлення Єрусалимського храму, що був зруйнований під час завоювання. Між іншим, маца – прісні коржі, ще вживають іудеї під час свята Пейсах, – має нагадувати про страждання у вавилонському полоні. Саме в період після вавилонського полону повністю сформувалися ті риси іудаїзму, котрі є характерними для нього: послідовний монотеїзм, сувора централізація культу, канонізація священних Біблійних книг.

В основу релігійної реформи цар Іосія поклав П'яту книгу Мойсея - Повторення Закону. Стрижневим моментом книги є суворий принцип вшанування єдиного бога Яхве. Наслідком цього принципу стало прийняття жорстких заходів щодо централізації культу. Наказано винести з Єрусалимського храму предмети культу всіх інших богів, крім Яхве; офіційно відновлено стародавнє єврейське свято Пейсах. У минулому племінний бог Яхве перетворився на творця світу і вседержителя. Важливо відмітити, що саме в іудаїзмі вперше в історії релігії був проголошений і проведений в життя послідовний та принциповий монотеїзм.

Іншою важливою підвалиною іудаїзму, що була закладена в період "другого храму", стала ідея богообраності єврейського народу. В іудаїзмі, на відміну від більшості релігій, вчення про потойбічне життя, винагороду або покарання в ньому не склалося.

Іудаїзм стверджував і стверджує, що в своїх стражданнях народ винуватий сам, оскільки порушує заповіді Бога і він їх за це карає.є все ж євреї є вибраним народом. Прийде час, коли бог Яхве простить його і вознесе над усіма народами світу. Тобто, на зміну традиційній космогонічній міфології приходить концепція про створення світу творчою силою єдиного Бога, що відкрився євреям через Заповіт.

Період діаспори. Переселення євреїв за межі Палестини розпочалось ше в роки вавилонського завоювання. Але залишати Палестину почали після першого й особливо після другого повстання євреїв проти влади Риму (66-70 та 132-135 рр. н.е.). Колонії євреїв виникли практично в усіх середземноморських країнах. Після ж зруйнування Єрусалимського храму (133 р. н.е.) єврейський народ втратив тради­ційний культовий центр, втратив свою святиню. Таким чином, склали­ся нові історичні умови, що істотно вплинули на іудаїзм.

Проживання євреїв у країнах елліністичної культури зму­шувало їх переймати грецьку мову. Характерно, що всі книги Біблії були перекладені грецькою мовою. Саме поява Біблії сприяла взаємо­проникненню єврейської та елліністичної релігійних філософій і культур в цілому.

Друга характерна риса – поява прихильників бога Яхве серед людей інших національностей, яких називали прозелітами.

Саме в період діаспори ("розсіяння") в іудаїзмі формується но­ва концепція віри в месію, тобто посланця Бога, котрий прийде і вста­новить справедливе громадянське суспільство. У подальшому розвит­ку історії і релігії ідея месіанства істотно вплинула на виникнення хри­стиянства.

Мова вже йшла про те, що із зруйнуванням Єрусалиму, єврейсь­кий народ втратив єдиний традиційний культовий центр. У такому центрі істотно підвищилась роль синагог. Власне синагога (грецьк. букв. – "зібрання","місце молитви") виникла у Палестині в IV ст. до н.е. як молитовний будинок і громада віруючих. У період діаспори синагога здійснювала не лише релігійні, а й громадські та управлінські функції.

Таким чином, період діаспори став важливою віхою у форму­ванні іудаїзму: вироблена нова концепція віри в месію, котра мала важ­ливе значення не лише для іудаїзму, а й для розвитку релігійних сис­тем, для історії релігії у цілому; простежується взаємовплив та взаємо­дія єврейської та елліністичної культур, і, як наслідок, створюються нові релігійно-філософські системи. Період діаспори характеризується також появою прозелітів, тобто людей інших національностей, що сповідували іудаїзм; зростанням ролі синагоги.

Отже, іудаїзм, який зародився як політеїстична релігія давньо­єврейських кочових племен, що населяли територію великих цивіліза­цій Близького Сходу — Єгипту, Месопотамії, Ханаану, поступово пере­творився на принципово нову релігію - монотеїстичну, тобто віру в єдиного Бога, творця і володаря Всесвіту.

Головні поняття іудаїзму. Наріжними засадами іудаїзму є вчення про єдиного, живого Бога, тобто підкреслений монотеїзм, віра в месію.

Процес формування монотеїзму та віри в месію ми розглянули в попередніх параграфах. Тепер виникла необхідність дати пояснення Талмуду та Торі.

Талмуд (букв. - вивчення)— виклад догматичних релігійно-етичних і правових норм іудаїзму. Талмуд складається з двох головних частин: Галахи (закон, вчення), що містить закони і настанови, які ре­гулюють спосіб життя громадянського суспільства, релігійної догма­тики, проблеми культу, та Аггади (переказ, легенда), де зібрані казки, міфи та історичні перекази. Галаха та Аггада, в свою чергу, поділяють­ся на Мішну (виклад вчення) та Гемару. Мішна є найбільш рання, за часом створення, частина Талмуду. У цій частині зібрані настанови і закони, канони релігійної обрядовості, норми цивільного і криміналь­ного права. Гемара (закінчення) містить у собі коментарі до Мішни.

Талмуд є визначною культурною, історичною та літературною пам'яткою, важливим джерелом вивчення історії єврейського народу.

Головною святинею іудаїзму є Тора (вчення). Власне, це пер­ші п'ять книг Старого Завіту, відомі ще під назвою П'ятикнижжя Мойсея. Автором цих книг вважають пророка Мойсея. Всі п'ять книг об'єднані спільним сюжетом: це історія народу Ізраїлю від створення світу і появи перших людей, до виходу з Єгипту та приходу в "землю обітовану", тобто до Палестини. Змістом історичного процесу вважа­ється виникнення та розвиток Заповіту, що передав Яхве обраному ним народу, народу Ізраїлю. Головною ідеєю П'ятикнижжя є пропо­відь монотеїстичної релігії, вшанування Яхве.

Умови угоди між Яхве та обраним ним народом, найбільш пов­но викладені в настановах, які Яхве дав Мойсею після виходу євреїв з Єгипту і які Мойсей, в свою чергу, оголосив євреям. Настанови П'ятикнижжя включають не лише закони в буквальному розумінні цього слова, а й поради, етичні настанови, норми, що регулюють здійснення релігійної обрядовості, жертвопринесень тощо.

Серед великої кількості настанов слід звернути увагу на де­сять заповідей, або Декалог. Що ж таке Декалог? Після виходу з Єгип­ту, як розповідається в П'ятикнижжі, народ Ізраїлю на чолі з Мойсеєм прийшов до гори Сінай, де на них чекав бог Яхве. Він і дав Мойсееві важливі настанови, головними серед яких були десять заповідей, які вважаються серцевиною етичної системи іудаїзму.

Доцільно зосередити увагу на заповідях чистої етики;

"Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі".

"Не вбивай! Не чини перелюбства! Не кради! Не свідчи неправ­диво на свого ближнього!"

"Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є в ближнього твого" [Кн. Вихід, 20:13-17].

Десять заповідей є сукупністю вимог Яхве до людини, що утворюють моральний кодекс суспільства. Дотримання цих норм має забезпечити стабільність суспільства, як на рівні сім'ї, так і на рівні держави. Крім моральних настанов, заповіді містять і власне релігійні вимоги: святкування суботи, заборону промовляти ім'я Бога та клятви без необхідності.

Людина, за вченням іудаїзму, створена за Божою подобою і активно співпрацює з ним. Хоча людина й складається з двох протилежних елементів - земного тіла й небесної душі, вона все-таки єдина. Іудаїзм не знає первородного гріха. Для нього є лише свобода волі і свобода творити гріх. Тому людині не потрібний Спаситель, котрий візьме на себе спокуту за людські гріхи; людина сама врятується шляхом каяття.

Отже, сутністю іудаїзму вважається вчення про єдиного живо­го Бога, який править світом через закон і любов. Він - всюдисущий, він - понад часом і простором. Він не народжений і не має родоводу, не помирав і не воскресав. Бог іудаїзму - єдиний і кожний вірний йому щодня виголошує молитву "Шма" ("Слухай"): "Слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш – Господь єдиний".

Свята, обряди і культ в іудаїзмі Особливістю іудейських свят є те, що вони відзначаються за місячним календарем. Традиційно вважається, що за часів храму новий місяць оголошувався лише після то­го, як перед Верховним Судом в Єрусалимі виступали свідки, котрі бачили новий місяць.

Одним з основних свят, що відзначається практично всіма Іудеями, є субота. Працювати в суботу забороняється Торою: не можна готу­вати їжу, запалювати вогонь, переносити що-небудь у руках тощо.

Пейсах (Пасха), Шавуот (П'ятидесятниця), Рош-Гашана (Но­вий рік), Йом-Кипур (Судний день), Суккот (свято Кущів) вважаються головними святами в іудаїзмі.

Пасха відзначається як велике весняне свято і на знак пошани до виходу євреїв з Єгипту. Особливе місце під час святкування Пасхи посідає пасхальна вечеря – седер. Обов'язковою стравою в ці дні є маца, яку ще називають "хлібом нужденності". Саме маца нагадує про тяжку єгипетську неволю.

Шавуот здавна був святом збирання врожаю пшениці. До свят збирання врожаю належить також і веселе свято Суккот. Рош-Гашана також належить до осінніх свят. Але на відміну від Шавуот і Суккот, Рош-Гашана, тобто Новий рік, мав зовсім іншу спрямованість. На Новий рік усе живе та суще постає перед Божим судом. Як продовження Рош-Гашани є свято Йом-Кипур. Два свята розділяють десять днів, що вважаються днями спокути. Згідно з релігійною традицією, саме в цей день Бог вирішує долю світу.

У цілому іудаїзм має досить складну систему обрядовості. Кожний, хто сповідує цю релігію, зобов'язаний молитися. Молитви виголо­шуються частково на івриті, а частково арамейською мовою. Цікавим є одяг чоловіків, в якому вони повинні з'являтися на вранішню молитву: це квадратне покривало з китицями – талес. Обов'язковими є також дві пергаментні коробочки з текстом Біблії, котрі називаються тфілін. Одну коробочку прилаштовують на голові, а іншу тримають в лівій руці.

Найважливішим іудейським обрядом є обрізання. Згідно з біблійськими легендами, Яхве подарував євреям землю Ханаану, а вдячні євреї повинні були в усьому йому підкорятися, і на знак союзу з Богом всім хлопчикам на восьмий день після їх народження здійснюють обрізання крайньої плоті. Згідно з Талмудом, цей обряд є символом при­належності до богообраного народу, виокремлення євреїв з-поміж інших народів. Але цей обряд поширений також і серед арабів, турків, персів та інших народів, які не претендують на богообраність. Це є пережитком вірувань в тотеми, релігійних церемоній, пов'язаних з іні­ціацією (наприклад, з переходом до старших вікових груп тощо).

Крім згаданого обряду, в іудаїзмі приписується віруючим на­передодні суботи та інших релігійних свят перед кожною молитвою здійснювати ритуальне обмивання рук у мікві - спеціальному басейні з дощовою або джерельною водою. Згідно з іудейським віровченням людина, прийнявши душ чи помившись у лазні, не стає чистою і не отримує права молитися. Його дає лише обмивання тіла у мікві.

Культові споруди є іудаїзмі. Культовою спорудою іудеїв є синагога. Саме слово грецького походження й означає буквально – зібрання, місце молитви. Синагога виникла в Палестині у IV ст. до н.е., а після зруйнування римлянами Єрусалимського Храму – і в діаспорі: в синагозі здійснюється богослужіння, читається й коментується Тора.

У різних країнах синагоги мають досить відмінний вигляд, але для інтер'єру характерна обов'язкова наявність "Ковчегу Завіту", де згідно з релігійними приписами, зберігаються сувої Тори, а також спеціальне підвищення для їх читання, світильники і лампада, які завжди горять. Часто інтер'єр розписаний тваринами, які уособлюють талмудичний вираз: "Будь відважним, як пантера, легким, як орел, бистрим, як олень, мужнім, як лев, при виконанні волі твого Небесного Отця".

Оздоблення синагоги залежало від багатства громади і подарунків заможних осіб. Деякі з них містили коштовні чохли на сувої Тори, чудові світильники тощо.

Хасидизм. Ізраїль Бешт. Хасидизм виник у середньовічній Німеччині як наслідок переслідувань німецького єврейства. Слово хасид буквально означає "благочестивий". Цей термін існував у євреїв ще в часи середньовіччя. УXVIII ст. хасидизм виникає як релігійно-містичний рух. Цей рух також виникає в Україні, а згодом поширюється на єврейські громади Білорусі, Польщі, Литви. Засновником хасидизму вважається Ізраїль Бешт. Основу проповіді ІзраїляБешта становлять наступні положення: заперечуються численні ритуальні правила, спілкування з Богом досягається не через них, а безпосередньо через молитву. Однак, згідно з вченням, спілкуватися в Богом може не кожна людина, а лише праведники – цадики.

Не слід вважати, що хасидизм заперечував попередню релігійну традицію. Засновник руху Бешт підкреслював, особа, яка наділена благочестям, безумовно, вища за ту, що пишається власною вченістю. Справжній праведник не той, хто проводить весь час за книгою, а той, хто піклується про простих людей. Слугувати Богові треба радісно, і навіть спокута має стати не скорботою про минуле, а радісним актом повернення душевної гармонії.

Хасидизм по-новому осмислив деякі заповіді іудаїзму, вніс певні особливості в літургію та обряди. На сьогоднішній день прихильники хасидизму розкидані по цілому світі, є вони й в Україні.

Гаскала. Виникає як просвітницький рух єврейських інтелектуалів у ХVIII – XIX ст. На відміну від попередньої інтелектуальної творчості євреїв, яка навіть у найбільш раціональних формах прагнула довести істинність єврейської традиції, у творах діячів гаскали крите­рієм оцінки історичного процесу визначалась не єврейська традиція, а людський розум. Вони виступали за глибоку реформу єврейської освіти та виховання, включення євреїв у соціально-культурний простір народів, серед яких вони жили, заперечували необхідність вивчення Тори як самоцілі; вважали, що не всі хлопчики мають продовжувати релігійне навчання, а лише ті, хто готується посісти посаду рабина; інші повинні вчитись світським наукам, ремеслам. Це було радикальною переоцінкою традиційних єврейських вартостей, освячених віками. Рух гаскали був зустрінутий вороже в багатьох громадах. Разом з тим, гаскала відіграла вирішальну роль в єврейській історії нового часу.

Іудаїзм в державі Ізраїль. Хоча Ізраїль є світською державою, іудаїзм відіграє в його житті дуже важливу роль. Його статус є свого роду компромісом між населенням, яке вимагає абсолютного пріоритету релігійного закону над державним, і тими, хто наполягає на повній секуляризації суспільного життя. При органах місцевого самоврядування діють понад 200 релігійних рад, які надають допомогу в утриманні синагог, стежать за дотримуванням кошеру в бійнях і м'ясних крамницях, а також за поховальними товариствами. Існують 24 рабинських суди, які розглядають питання щодо особистого статусу єврейських громадян країни, зокрема – шлюбні справи.

Єврейськими громадсько-релігійними установами керує Верховний рабинат, який водночас є верховним апеляційним рабинським судом. У містах діють міські рабинати. В країні майже 450 рабинів, утримують держава та органи місцевого врядування. Нараховується близько семи тисяч офіційно зареєстрованих синагог. Така велика кількість пояснюється розмаїттям літургії різних етнічних груп і релігійних течій в іудаїзмі. З метою забезпечення релігійних потреб населення і контролю над діяльністю релігійних установ діє Міністерство у справах релігій.

Іудаїзм в Україні. Найдавніші свідчення про релігійну діяльність євреїв на території сучасної України сягають І ст. н.е. Це були євреї, які оселилися в Криму та на північному узбережжі Чорного моря й зазнали потужного впливу елліністичної культури. Згодом поселення євреїв поширюється практично на всю територію України.

Релігійне життя євреїв України супроводжується різними обмеженнями, гоніннями з боку християнського духовенства тощо. Утиски не припиняються і в XIX ст. Євреї українських губерній, що входять до складу Російської імперії, мають змогу жити лише у "смузі осілості", на них поширюється "процентна норма", тобто до навчальних закладів приймається тільки визначена кількість учнів-євреїв.

Після 1917 року ізоляційну систему було зруйновано – євреї отримали можливість оселятися у великих містах, займатися землеробством, посідати адміністративні посади. Разом із тим, радянська влада поступово зруйнувала систему традиційної релігійної освіти та вихо­вання євреїв, а на зламі 20-30-х років – і релігійні інституції. Катастрофа європейського єврейства у другій світовій війні знищила і центри традиційного єврейського життя – містечка Волині, Поділля й Наддніпрянщини, а також центри єврейської культури в Західній Україні, які не встиг знищити сталінський режим. Після війни в СРСР було розв'язано кілька антисемітських кампаній, які завдали гострих ударів по іудейських релігійних організаціях, а після арабо-ізраїльської війни 1967 року, коли СРСР розірвав дипломатичні стосунки з державою Ізраїль, становище іудейських громад ще більше погіршилось.

Сучасна незалежна Україна, її послідовна політика щодо національних меншин, яка отримала схвальну оцінку світового співтовариства, сприяє відродженню єврейського культурного, в тому числі релігійного життя. В перші роки існування незалежної України відкрито релігійних громад, діє 120 єврейських культурологічних об'єднань, відкрито єврейські школи, театри, газети тощо.