Особливості способів отримання інформації з документів

Особливості організації процесу поточної роботи з джерелами інформації в підрозділах інформаційно-аналітичного забезпечення

По зазначеному 2-му питанню теми 3 студенти повинні засвоїти знання і вміти дати пояснення по наступних питаннях:

1) Цілі та завдання організації заходів отримання, обробки, накопичення і використання інформації та документальних даних передбачають проведення процедур:

– класифікації,

– систематизації,

– формалізації,

– накопичення,

Збагачення;

– зберігання,

– пошуку,

– узагальнення,

–підготовки вихідних документів;

– і видачу (розсилку адресатам) інформаційних одиниць.

2) Сучасні носії інформаційних одиниць, інформаційні системи та бази даних в ІАЗ.

3) Організація і технологія процесу роботи з джерелами інформації в ході проведення інформаційно-аналітичного і наукового дослідження передбачає:

планування,

– визначення критеріїв інформаційних потреб,

– пошук джерел,

– визначення методики вивчення документів і порядоку відбору фактографічних одиниць.

4) Первинна оцінка інформації та її носія. Критерії якості носія: обізнані особи – експерт, „внутрішній” інформатор, „гарячий інформатор”, агент чи інший конфідент, особа як джерело випадкового витоку інформації, легковажний інформатор, контактор (зв’язки), союзник, партнер; офіційні документи – ділові папери та архіви, носії машинної (ЕОМ) інформації, особисті папери та архіви, „чернетки”; оприлюднені відомості – матеріали ЗМІ, анонімки, самвидав, носії телефонних, телеграфних, телетайпних, телефаксних повідомлень, персональних радіостанцій, комп’ютерів, сотові та транкові радіосистеми; засоби підслуховування, підглядування, зовнішнього спостереження; прояснення способу дій.

5) Оцінка способу отримання інформації: збирання, придбання, добування.

6) Принципи визначення рівня актуальності та достовірності інформації. проблема „старіння” інформації та документальних даних.

Центральний банк даних – ЦБД.

Локальні бази даних – ЛБД.

Автоматизовані робочі місця – АРМ.

2.1.2.1.1. Загальні найпростіші способи отримання інформації з документів загального користування. Загальновідомо, що потрібні зведення, що знаходяться в деяких документах, можна одержати наступним чином:

1) роздобувши оригінал чи його копію;

2) ознайомившись з його змістом по окремих достовірних свідченнях.

2.1.2.1.2. Шляхи пошуку доступу до документів закритого характеру та способи отримання інформації з них. Варто нагадати, що, коли ми застосовуємо термін „добування інформації”, у правоохоронних органах і спеціальних службах, а також серед так званими „чистими” дипломатами, не пов’язаними зі спецслужбами, в межах „таємної дипломатії”, – визначається „конспіративне, негласне, таємне вилучення документів, з метою заволодіння конфіденційною інформацією, котра охороняється іноземною державою, юридичною або фізичною особою, суб’єктом господарської діяльності.

У ході добування необхідних документів прийнято використовувати такі прийоми, як:

1) таємне проникнення до місця збереження носія (по можливості не залишаючи ніяких слідів або вимушено імітуючи пересічну крадіжку);

2) „розпечатання” місця збереження чи створенням імітацією аварійного (пожежа, затоплення) стану з прониканням туди під видом рятувальників;

3) короткочасне захоплення потрібного приміщення;

4) перехоплення (крадіжка, вимагання, розбій, підкуп тощо) документа в ході його пересилання чи передачі (техніка здійснення перехоплення, по суті, залежить від використовуваної для акції ланки на шляху переміщення носія, пересилання якого може бути як заплановане, так й інспіроване);

5) підключення третіх осіб (зв’язків, контакторів чи професіоналів з перехоплення), зацікавивши їх у добуванні та передачі вам документа (а можливо, що й в добуванні для себе);

6) могутній тиск (шантаж, підкуп) на людину, яка володіє доступом до носія інформації або до місця його збереження;

7) вимога видачі документа або його копії з правдоподібним обґрунтуванням – спільна справа, соціальна безпека, відомчий контроль тощо – необхідності для його зберігачів.

Щоб трохи спантеличити як власника, так і здобувача документа, необхідні фактографічні дані не доцільно вилучати разом з марними носіями.

Таємне копіювання – ксерографію, фотозйомку – варто застосовувати, якщо:

1) важливо сховати той факт, що документ явно зацікавив когось і відбувся виток його інформації стороннім;

2) треба убезпечити постачальника чи приховати метод одержання доступу до носія;

3) важливо отримати лише зміст, а не сам оригінал.

Якщо вас цікавить тільки зміст документа або ж лише сам факт його існування, можна задовольнитися методом „ментального копіюванням”, попросту запам’ятовуючи інформаційні дані носія, а потім фіксуючи її на папері чи іншому носії. Характерними прийомами при цьому є:

1) офіційний візит вашого джерела, котре видає себе за представника якої-небудь громадської, комерційної чи державної служби (медика, рекламного агента, соціолога, комерсанта, журналіста), із правомочним проханням про ознайомлення з паперами, серед яких міститься потрібний вам документ;

2) підключення співробітників, близьких зв’язків, інших контакторів об’єкта спрямувань (використовуються лише тоді, коли в них відмінна пам’ять і немає помітних причин „здати вас власнику”, викривити не навмисно інформацію чи спрямовано дезінформувати вас щодо того, що вони могли б побачити).

2.1.2.1.3. Перехоплення і перлюстрація поштових відправлень.

Для перехопити поштового відправлення — листа, бандеролю, посилки звичайно здійснюється:

1) за місцем знаходження у відправника (крадіжка за допомогою контакторів чи спеціалістів з перехоплення, грубий розбійне напад, вилучення пошти із скриньки при оперативному візуальному спостереженні за об’єктом, а також у поштовому відділенні тощо);

2) на каналі пересилання (перехоплення шляхом підкупу кур’єра, силове захоплення, тимчасове викрадення поштової автомашини тощо);

3) за місцем знаходження в одержувача (у місцевому відділенні зв’язку, шляхом підкупу листоноші; з поштової скриньки, у ході його постійного ознайомлення, за місцем проживання чи роботи адресата, через його близькі зв’язки чи інших контакторів).

При прихованому вилученні інформації зі звичайних запечатаних листів (тобто їх перлюстрації) застосовуються такі прийоми, як:

1) потужне просвічування і фотографування листа без відкриття конверта (щоб читати отримані в такий спосіб копії, потрібний деякі навички, тому що рядки тексту виявляються частково переверненими і накладеними один на одного);

2) тимчасове (секунд на 30) „опрозорювання” конверта при оббризкуванні його спеціальними хімічними сумішами;

3) грубе розкриття з наступною заміною ушкодженого конверта і з виготовленням фальшивих наявних на оригіналі печаток та написів;

4) спритне витягування наверненого на кістяну спицю листа через маленьку щілину в куті конверта;

5) обережне розпечатування та дуже обережне запечатування відправлення.

Обережне розпечатування конвертів здавна здійснюють за допомогою витончених кістяних інструментів і звичайної водяної пари. У даному випадку кращим вживають плоску поверхню, котра знизу підігрівається, на якій розміщають зволожений промокальний папір, котрий виділяє при нагріванні пар, який розм’якшує клей. Поверх усього цього і кладуть чистий лист, призначений для розкривання.

Аналогічним чином зволожені смужки промокального папера чи поролону покладають лише на заклеєні поверхні, а для створення пари вдаються до допомоги звичайної праски. Вважається, що простіше всього, утім, користуватися струменем пари, що виходить з носика киплячого чайника.

Якщо підозрюється, що відправник ужив невидиме чорнило для тайнопису, вилучене послання ретельно розміщають між двома обробленими гарячою парою листками паперу, і кладуть такий „бутерброд” під прес для того, щоб частина задіяної „хімії” перенеслася на папір так званої копії-підкладки, з якою можна працювати для виявлення тайнопису. Оригінал при цьому зовні не міняється.

Знявши інформацію і скопіювавши лист, конверт ретельно запечатують за допомогою м’яких ватяних тампонів і прозорого (але не силікатного!) клею.

2.1.2.2. Обробка так званого „сміття”

До „сміття” звичайно відносять різні позначки на використаних сигаретних пачках і обривках газет, зім’яті та розірвані папери (текст при цьому може бути закреслений чи ж залитий барвниками), різнотипні листки, котрі випадково залишилися (чи спеціально поміщені...) під носіями при записах на оригіналах, відпрацьовані „копірки”, папірці та котушки старих стрічок від друкарських машинок.

Тому що на банальне „сміття” рідко звертають пильна увага, вилучення його майже не помічається і здійснюється значно простіше, причому як із закритого приміщення (візитером, сервісним ремонтником, прибиральницею, співробітником тощо), так і поза такого (на смітнику). Для читання виявлених у такий спосіб матеріалів застосовують нижченаведені прийоми:

Відновлення розірваних документів:

1) вивчаються, розгладжуються і складаються всі розірвані клаптики папера;

2) ретельно розсортовуються розірвані папірці по кольорі та типу носія, по фарбуванню штрихів і по особливостями листа;

3) відбирають різні обривки з рівними краями і, зручно розмістивши по кутах ті, що мають кутові обрізи, викладають з них рамку;

4) акуратно заповнюється простір, що утворився, придатними частинами, орієнтуючись по лініях згину та розгортання, положенню штрихів і змісту тексту.

Фахівці радять усю цю роботу виконувати на шматку скла, а відновивши документ, дбайливо покривають його іншим склом і потім зафіксовують скотчем.

Виявлення тиснених слідів на підкладках здійснюється наступним чином: документ розміщується так, щоб висвітлений пучок світла падав на папір збоку, перпендикулярно основним напрямкам утиснених штрихів і під гострим кутом до фонової поверхні підкладки. Текст при цьому можна просто прочитати, а при необхідності й сфотографувати.

У варіанті малопомітного тиснення застосовують медичний порошок заліза, відновленого воднем, і „магнітний пензель”. Порошок звичайно висипають на досліджувану поверхню і переміщають уздовж її за допомогою магніту, тоді після зняття надлишків порошку заліза текст стає видимим.

Способи читання закреслених і залитих іншою кольоровою рідиною текстів здійснюється шляхом:

1) огляду документу під уклінним висвітленням з лицьового і зворотного боку (це доцільно, якщо штрихи тексту мають деякий рельєф);

2) огляду документу на просвіт (це дієво, коли барвник штрихів тексту різко контрастує з барвником плями);

3) огляду документу в світлі, застосовуючи світлофільтр того ж кольору, що і колір плями (це спрацює, якщо штрихи тексту і пляма різного кольору);

4) виділення і послаблення верхнього шару барвника, добре пригорнувши до нього на короткий час деяку здатні копіювати поверхні — сирий каучук, волога емульсія фотоплівки (це допомагає, якщо текст намагалися закреслити графітним олівцем);

5) обробки усіх перемазаних ділянок певним розчинником барвника – ацетоном, бензиловим спиртом, ефіром тощо (це перспективно, якщо машинописний текст під копірку перекреслять чорною пастою кулькових ручок).

Відновлення тексту по копіювальному паперу здійснюється наступним шляхом:

1) поміщення старої копірку на скло і читанням (чи фотографуванням) тексту на просвіт;

2) якщо букви на копірці погано помітні, застосовуються висвітлення поверхні документу з боку, під гострим кутом;

3) якщо копіркою користалися неодноразово, робиться з неї фото- чи ксерокопія та зафарбовується чорним фетровим фломастером або м’якою тонкою кистю білі штрихи всіх записів, що явно не відносяться через спосіб їх розташування щодо тексту, що відновлюється.