Джерела права

План

1. Утворення Центральної Ради

2.Організація державно-політичної влади в період Центральної Ради на Україні

3. Судова система та законодавча діяльність Центральної Ради

4. Розпуск Центральної Ради та утворення гетьманського уряду.

Література:

[3] ст. 178-197; [4] ст. 39-72; [7] ст. 183-199

1. Утворення Центральної Ради

Вихідною точкою процесу відродження української державності у ХХ ст. слід вважати створення центральної Ради 17 березня (за старим стилем), 3 березня 1917р. в Києві з представниками українських партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Її головою було обрано 51-річного професора історії Михайла Грушевського – лідера товариства українських поступовців, який потім приєднався до українських есерів. Провідна роль у ЦР належала соціалістичним партіям – українським, соціал-демократичним та українським есерам.

Одразу ж після свого заснування ЦР надіслала вітання голові Ради міністерства князю Г. Львову й міністру юстиції О. Керченському, в якому висловили надію, що у „вільній Росії будуть задоволені всі законні права українського народу”, а 22 березня вона видала відозву „До українського народу, висловивши надію, що віднині український народ сам керуватиме свою долю.

19-21 квітня відбувся Національний з’їзд. Після інтенсивних дебатів делегати з’їзду ухвалили резолюцію, в якій рішуче висловлювання за автономією України і федеративний устрій самої Російської республіки. з’їзд обрав 150 депутатів Центральної Ради та її голову – М. Грушевський.

Тимчасовий уряд поставив під сумнів право ЦР виступати від імені українського народу. Це і підштовхнуло ЦР до перетворення „національно-політичного центру” в національно-державний. Так народ Перший Універсал, який 23 червня було урочисто оголошено при закритті українського військового з’їзду.

28 червня на закритому засіданні Комітет ЦР ухвалив створити так званий Генеральний Секретаріат, практично приступивши до формування виконавчої влади та її розмежування з владою законодавчою. Очолив уряд В. Винниченко.

Після штурму Зимового палацу у Петрограді 7 листопада 1917р. почався новий етап політичної історії ЦР. На засіданні Малої Ради 20 листопада М. Грушевський оголосив текст Третього Універсалу ЦР, сповістивши про народження УНР. І вже через два місяці після проголошення УНР у складі Федеративної Російської Республіки на весь голос заявила про себе „повна держава”, 22 січня Четвертий Універсал ЦР сповістив про самостійність і незалежність ні від кого. Були й інші фактори (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання).

2. Організація державно-політичної влади в період Центральної Ради на Україні

Свої звернення до народу ЦР оформляла у вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції. У Першому Універсалі ЦР назвала себе „вибраним органом” українського народу. У Третьому Універсалі зазначається, що „разом з братнім народом України вона поставлена „берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі”, а в Четвертому Універсалі сказано: „ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу селян, робітників і солдатів”.

На відміну від універсалів у деклараціях Генерального Секретаріату вживаються не політичні, а правові визначення Центральної Ради: „законодавчий орган”, „представницький орган”, і нарешті, - „революційний демократичний парламент”.

В основоположному документі ЦР декларувалося, що вона є тимчасовим органом до Всеукраїнських Установчих зборів. ЦР формувалася не шляхом загальнодемократичних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних громадських організацій.

Першим узагальнюючим документом, який мав регламентальну діяльність ЦР став „наказ Українській Центральній Раді” від 23 квітня 1917р. Згідно з п. ІІІ цього наказу робота ЦР мала проводитися через її Загальні збори та Комітет Ради.

Комітет ЦР здійснював законодавчі функції в період між пленумами ЦР. А 12 липня ЦР видала постанову про компетентність і склад свого Комітету, або Малої Ради, як його згодом називали. Відповідно до цієї постанови Комітет визначався як постійний орган, який розробляє й вирішує всі найважливіші справи, які виникають на сесіях ЦР.

Пізніше було прийнято й інші акти, але ЦР так і не окреслила межі правового поля, в якому мала діяти. Функції українського уряду виконував Генеральний Секретаріат, який в документі того періоду характеризувався по-різному: як виконавчий орган ЦР (Декларація Генерального Секретаріату від 10 липня 1917р.), як окремий, відповідальний перед ЦР орган (Другий Універсал) і як „правительство” (Третій Універсал). Після проголошення Четвертого Універсалу Генеральний Секретаріат перетворився на Раду народних міністрів.

3. Розпуск Центральної Ради та утворення гетьманського уряду.

25 березня 1918р. в Лубнах, на Полтавщині, відбувся з’їзд українських хліборобів, на якому було створено партію хліборобів-демократів. Ця партія проголосила своє негативне ставлення до аграрної політики Центральної Ради й зажадала ввести до її складу своїх представників.

29 квітня 1918р. в Києві відбувся конгрес хліборобів, на якому були представлені селяни, поміщики, представники банківського капіталу. Конгрес вимагав встановлення в Україні сильної влади у формі диктатури. Наслідком стало проголошення на конгресі П. Скоропадського гетьманом Української Держави. Ця форма правління відрізнялася від Козацької держави і була близька до монархічної.

Того ж дня Скоропадський оголосив „Грамоту до всього українського народу”, де підкреслив нездатність Центральної Ради до державної праці, а також заявив, що для забезпечення порядку та спокою він бере необмежену владу над Україною, розпускає Центральну Раду та її місцеві органи й установи, земельні комітети, скасовує все її законодавство, повертає правову силу всім формам власності, що існували до Центральної Ради. Гетьман також обіцяв проведення в майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, наділення селян правом викупу землі у поміщиків та інших великих землевласників, відродження торгівлі та відбудову промисловості. Наслідком цих нововведень стала ліквідація політичних прав і свобод, 8-ми годинного робочого дня. Власники маєтків та підприємств поверталися в Україну, де їм не менше повертали їхнє майно, а й виплачували компенсації за збитки, яких вони зазнали за час діяльності ЦР.

Всі свої заходи гетьманська влада узгоджувала з німецькою окупаційною владою. Німці вивозили з України продукцію с/г, промислове устаткування, грабували Україну. Незважаючи на контроль з боку Німеччини за дипломатичними заходами України, їй все ж вдається провести переговори з Румунією, Фінляндією, Швейцарією тощо. Навіть більшовицька Росія під тиском німців уклала з Україною 12 червня 1918р. мирну угоду.

Міжнародному становищу гетьмана України шкодило негативне ставлення до неї країн Антанти.

Форма правління, яку було запроваджено за П. Скоропадського в підручниках називається як перехідна до президентської республіки. Замість старої назви – Українська Народна Республіка – була встановлена нова назва: Українська держава.

Вищим органом влади був гетьман. Йому належала законодавча та виконавча влада. Гетьманський уряд в собі Ради Міністрів здійснював координацію та організацію діяльності центральних органів управління. Очолював уряд Отаман-Міністр (пізніше перейменовано в Голову Ради Міністрів). При Раді Міністрів було створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним секретарем. Рада Міністрів складалась спочатку з 9 міністерств. Міністерства поділялися на департаменти й управління. В місцевому управлінні було поновлено чинний ще до революції адміністративно-політичний поділ на губернії, повіти, волості.

Місцеві адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. За широтою своєї компетенції старости відповідали російським губернаторам. На ці посади призначалися колишні царські генерали, чиновники.

Головним нормативним актом гетьманської доби слід вважати „Закон про тимчасовий державний устрій України” від 29 квітня 1918р. цей нормативний акт має конституційне значення. Ним визначалася формам правління, система органів влади й управління Української держави.

Земельне питання мало велике значення для України. 19018р., у жовтні було засновано Вищу Земельну Комісію, яку очолив сам П. Скоропадський. Проект земельної реформи було затверджено на початку листопада 198р. Усі великі земельні маєтки мали бути примусово викуплені державою за допомогою Державного Земельного Банку і розподілені між селянами не більше як по 25 десятин в одні руки. Тільки ті господарства, які смали культурне значення, обслуговували цукроварні або розводили цінні породи худоби, мали право одержати до 200 десятин землі. Повстання проти гетьмана очолила Директорія.

Завдання для самоконтролю

За яких обставин утворилася Центральна Рада?
Складіть схему центральних та місцевих органів влади й управління УНР?
Охарактеризуйте державну владу в Україні за Центральної Ради
Яким був державний лад Гетьманату П. Скоропадського?
Яка форма правління за Гетьманату П. Скоропадського?

Тема: 27. „Друга» Українська Народна Республіка.

Період Директорії.

1. Утворення Директорії та її перші кроки.

2. Організація державної влади і територіальний устрій.

3. Військова та зовнішня політика

4. Законодавство на Україні в період Директорії.

Література:

[3] ст. 197-206; [4] т. 2, ст. 85-112; [7] ст. 183-199;

[9] 164-167

1. Утворення Директорії та її перші кроки.

18 листопада 1918р. в боях біля Мотовилівки війська Директорії розгромили гетьманське військо і швидко підійшли до Києва. 14 грудня 1918р. гетьман зрікся влади. Відповідно до Закону „Про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби й перебування за межами Держави Гетьмана” від 1 серпня 1918р. Скоропадський передав владу та державний скарб уряду, а сам, за допомогою німців, виїхав за кордон.

До складу Директорії входили три директори – В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець. Через деякий час увійшли ще й П. Андрієвський і А. Макаренко. 18 грудня Директорія урочисто виїхала в Київ. 26 грудня було створено уряд Української Народної Республіки під головуванням В. Чехівського (УСДРП) (18 осіб). – Раду Народних Міністрів.

Того самого дня Директорія оголосила програмну декларацію, в якій вона визначила себе тимчасовим верховним органом, який отримавши владу від народу, народу її і передасть. Директорія не мала єдності щодо перспектив державного будівництва. Її голова В. Винниченко наполягав на розбудові держави за радянським зразком і союзі з більшовицькою Росією проти Антанти. Головний отаман війська С. Петлюра, виступав за „європейську модель” і спільну з Антантою боротьбу проти радянської Росії.

Директорія вирішила взяти за основу розбудови держави так званий трудовий принцип, згідно з яким влада в губерніях і повітах мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції (без будь-якої участі експлуатаційних елементів). Центральні органи влади та управління мали утворити Трудовий Конгрес – своєрідний парламент, що мав бути сформований з делегатів – робітників, селян, трудової інтелігенції. Західні країни розцінили таку систему політичної влади як „більшовицьку”.

23-28 січня, в Києві відбулася Перша сесія Трудового Конгресу. Конгрес затвердив Акт з’єднання УНР і ЗУНР. Конгрес висловився за демократичний лад в Україні, тимчасово передав законодавчій та виконавчій владі Директорії, проголосив виборче право для виборів до майбутнього українського парламенту. Але в умовах більшовицького наступу Директорія вимушена була залишити Київ і переїхати до Вінниці. Конгрес звернувся з Універсалом до українського народу, в якому було викладено основні напрями державного будівництва.

- загроза цілісної і незалежної УНР з боку сильних держав

- заклик до боротьби за землю і волю.

2. Організація державної влади і територіальний устрій.

12 серпня 1919р. Рада народних міністрів УНР прийняла Декларацію, яка проголила перехід до нового етапу будівництва Української держави на основі європейської моделі.

26 травня 1920р. остання крапка щодо напрямку державного будівництва була поставлена Декларацією нового кабінету В. Прокоповича, що свідчило про цілковиту зміну курсу на користь „ринкового” вибору. Що стосується територіального устрою, то виникла парадоксальна ситуація. Формально Директорія сприйняла ідею земельного поділу України. Але у реальному житті все залишалося по-старому з урахуванням саме губернсько-повітової моделі. ЗУНР дістала статус області.

Впродовж 1917-1920р.р. Україна існувала як унітарна держава, яка весь час (за винятком періоду гетьманства) тяжіла до федералізації.

Проблеми організації державної влади в УНР:

- ідея найскорішого скликання парламенту але військові та інші не передбачувані події перешкоджали втіленню цих планів.

- проблеми у виконавчій владі: 15 листопада 1919р. у Кам’яниці останнє засідання Директорії у тодішньому складі. У зв’язку з виїздом за кордон членів Директорії А. Макаренка і Ф. Швеця – верховне керівництво справами накладалося на С. Петлюру.

- остаточне поновлення диктаторства С. Петлюри

- відбувся перерозподіл влади між членами Директорії

- тривав процес урегулювання відносин між Директорією (або самим уже Петлюрою) і Радою Народних Міністрів.

- уряд видає закон, що передбачав скликання передпарламенту під назвою „Державна народна Рада”.

- поступовий перехід від парламентської до президентсько-парламентської моделі організаційної влади. (Закони „Про Тимчасове верховне управління і порядок законодавства в УНР” і „про державну народну раду УНР”.

- діяльність місцевої влади – залишилась відома вертикаль комісарів – волосних, повітових і губернських і паралельні органи місцевого самоврядування які поновили свою діяльність після повалення гетьманства.

Директорія УНР

(законодавча, виконавча, судова влада)

влада тимчасова до скликання Конгресу.

Вдосконалення системи влади й управління або парламент або радянська республіка. Обрано було компромісний варіант: у центрі знаходився парламент, а на місцях – губернські і повітові ради.

- Державна народна рада – передпарламент.

- Рада Міністрів підзвітна Державній Народній Раді – виконавчий орган влади.

3. Військова та зовнішня політика

У Директорії на відміну від ЦР питання про створення збройних сил Української держави було дуже важливим. 24 листопада 1918р. Петлюра підписав „Наказ Армії УНР” про створення республіканських збройних сил. Розглядалося кілька варіантів формування української армії від набору добровольців (саме цю ідею підтримали Січові стрільці) до організації збройних сил на зразок Червоної армії.

Проблеми:

- недостатня національна свідомість офіцерського складу

- служба у лавах української армії знач. числа російських офіцерів

Був обраний варіант масової мобілізації. Згідно з відповідним законом про її проведення, прийнятим 27 листопада 1918р. громадяни, які пройшли муштру в усіх видах армій й на флоті, здатні носити зброю, від 20 до 35 років включно і старшини до 43 років повинні „негайно стати до лав армії УНР”.

У листопаді збройні сили налічували близько 150 тис. штиків.

Проблеми:

- армію заполонили декласовані елементи, які стали тягарем для боєздатних частин (про це попередні Січові стрільці)

- у Директорії не було ні фінансових, ні інших ресурсів, належного командного складу для утримання збройних сил

- присутність такого явища як „отаманщина” – (бажали створити собі „свою власну гвардію” (взаємні звинувачення Коновальця, Петлюри, Винниченка)

- трагедія українського єврейства – погроми

- не вистачало амуніції, зброї, майже не було технічного забезпечення, авіації, слабкість кінноти.

На початку січня 1919р. в армії налічувалося близько 50 тисяч воїнів при 1490-150 гарматах. У травні їх залишилося 14-15 тисяч – усього 11 дивізій об’єднаних у три групи: запорізький корпус, корпус Січових стрільців та Волинська група.

Паралельно діяла Українська галицька армія.

Сучасники позитивно оцінювали закон „Про державний інспекторат у військовій частинах” (запозичено у Червоній армії інститут комісарів, а тут – інспекторів), оскільки він сприяв зміцненню дисципліни і порядку у військах.

Зовнішня політика:

Директорія опинилася перед вибором: або Антанта, або радянська Росія.

- Антанта не підтримала заклик до дружніх відносин;

- Розвіялися перспективи щодо порозуміння з Москвою;

- Квітень 1919р Директорія проголосила політику, „опори на власні сили;

- Однак через півроку Польща з противника стає союзником (українсько-польський договір від 21 квітня 1920р. і сьогодні викликає неоднозначні оцінки.

- Пошук союзників серед країн Чорноморського басейну;

- Спроба домовитися 1920р. з бароном Врангелем.

Все це разом зумовило зовнішньополітичні невдачі УНР, „великі держави Європи”, за визначенням Петлюри, „не хотіли розуміти українські боротьби”.

4. Законодавство на Україні в період Директорії.

Для упорядкування процедури законотворчості в УНР було прийнято закон „Про порядок внесення і затвердження законів в Українській Народній Республіці” від 14 лютого 1919р.

Директорія не поновила чинності Конституції УНР від 28 січня 1918р. в жовтні 1920р. спеціальна утворена комісія підготувала проект нової Конституції УНР. За ним УНР проголошена президентсько-парламентською республікою. Було чітко проведено принцип розподілу влад.

Для становлення державності в Україні мали значення також закони „Про відновлення гарантій недоторканості особи на території УНР” від 28 лютого 1919р., „Про реєстрацію населення, що мешкає на території УНР” від 26 вересня 1920р, „Про державну мову” від 3 жовтня 1918р. „Про форму влади на Україні” від 28 січня 1919р., „Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР” від 14 лютого 1920рр. та інші.

Власного законодавства в галузі кримінального права в Директорії не було. Норми цивільного права вміщуються в законі про ліси від 10 січня 1919р. та в законі „Про землю в УНР” від 8 січня 1920р. (скасовувати право приватної власності на землю).

Здобутки визвольних змагань доби Директорії:

- українська державність тяжіла до республікансько-президентської форми правління;

- за формою державного устрою це була унітарна держава яка схилялася до федерації;

- за формою державного режиму – демократична держава, що прийшла до цього через сильну владу (гетьманський режим).

Завдання для самоконтролю

Як можна визначити державний лад УНР доби Директорії?
Які зміни відбулися у військовій політиці?
Охарактеризуйте законодавство в Україні періоду Директорії.

Тема: 28. Західноукраїнська Народна Республіка

1. Утворення ЗУНР

2. Центральні та місцеві органи влади й управління ЗУНР

3. Збройні сили та судові органи

4. Законодавча та дипломатична діяльність ЗУНР

Література:

[3] ст. 206-217; [4] т. 2, ст. 112-132; [7] ст. 183-199;

[9] 167-186

1. Утворення ЗУНР(самостійне вивчення)

16 жовтня 1918р. – імператор Карл І Габсбург видав маніфест, який передбачав перетворення напівабсолютної Австро-Угорщини у федеральну державу.

18 жовтня у Львові засновано Українську Національну Раду (УН Раду) на чолі з Євгеном Петрушевичем.

19 жовтня 1918р. УН Рада у Маніфесті проголосила Галичину, Пн. Буковину, Закарпаття „одноцільною українською національною територією” – Українською державою у складі Австро-Угорщини.

9 листопада 1918р. – назва української держави – Західноукраїнська Народна республіка (ЗУНР).

2. Центральні та місцеві органи влади й управління ЗУНР

Українська Національна Рада була створена на зборах всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів та представників (по троє) від усіх політичній партій, духовенства і студентства, у Львові, 19 жовтня 1918р.

Українська Національна рада 9 листопада 1918р. сформувала уряд ЗУНР – Державний \секретаріат. Його очолював прем’єр К. Левицький. У складі уряду було 14 міністерств – державних секретарств, що їх очолювали секретарі: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, юстиції, фінансів, торгівлі і промислу, земельних справ, шляхів, пошти і телеграфу, праці та суспільної опіки, суспільного здоров’я, віросповідання, публічних робіт, освіти. (Згодом ця структура і персональний склад були змінені).

13 листопада УН Рада прийняла „Тимчасовий основний закон”, визначивши конституційні засади новоствореної держави.

Виконавча влада належала Державному секретаріатові. Була прийнята державна символіка ЗУНР. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі (це старовинний герб м. Львова). Згодом гербом ЗУНР було затверджено тризуб. Було затверджено синьо-жовтий прапор як державний прапор ЗУНР, затверджено державну печатку.

Відповідно до розпорядження УН Ради від 11 листопада 1918р. про ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади й управління й утворення українських уже в листопаді на всій території ЗУНР організовано пройшли вибори до місцевих органів влади й управління. Зокрема, у сільських і містечкових громадах ними стали громадські та міські комісари, а їхніми дорадчими органами – так звані „прибічні ради”, а у повітах – повітові комісари та повітові національні ради. В багатьох населених пунктах відбувалися святкові віча, різні збори, молебни, тощо. На посади громадських та повітових комісарів обирали шанованих людей, патріотів.

Для охорони громадського порядку в багатьох громадах обирали народну міліцію, в інших – оновлювали жандармерію. В листопаді 1918 року УН Рада розпорядилася утворити корпус державної жандармерії для охорони громадського порядку, державного та особистого майна, публічної безпеки. Обиралася на місцях також народна міліція.

3. Збройні сили та судові органи

Побудові власних збройних сил приділялася особлива увага. Вже 1 та 2 листопада УН Рада звернулася до всіх вояків і старшин-українців колишньої австро-угорської армії з закликом стати на захист рідного краю. Головну команду українських військ очолив отаман с. Горчук. Добровольців до українського війська було багато. Населення допомагало продовольством, взуттям, медикаментами. За розпорядженням Державного секретаріату військових справ територію було поділено на три військові області (Львів, Тернопіль, Станіслав) та 12 округів. Оголошено мобілізацію чоловіків-українців. Всі вони приймали присягу. Військові команди повітів на чолі з призначеними військовими комендантами приступили до формування збройних сил ЗУНР – Української Галицької армії (УГА).

Структура УГА включала в себе такі роди військ і служби: піхота, кіннота, артилерія, санітарна та ветеринарна служби, військове судівництво, інтендантура, канцелярська служба.

Згодом було утворено летунський відділ, саперний кіш. Організовано духівництво українського війська на чолі з Преподобництвом. Існувала також своя система військових звань і відзнак, державна платня.

На початку 1919р. УГА являла собою чисельну, дисциплінарну й патріотичну армію, очолювану Начальним вождем з генеральним штабом. У складі УГА було утворено три корпуси, кожний з яких, у свою чергу, поділявся на чотири піхотні бригади, кожна бригада – на два полки, а полк – на три курені. При кожній бригаді були полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв’язку, допоміжні відділи. Важливо, що в складі УГА воювали представники різних національностей.

У лютому 1919 року було прийнято ряд законів, спрямованих на вдосконалення діяльності судових органів. Так, законом „Про скорочення підготовчої суддівської служби” було скорочено термін стажування суддів з трьох дол. двох років. Закон „Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних” припинив вибори присяжних у зв’язку з умовами воєнного часу. Приймалися також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демократичних принципів судочинства. Для розвитку кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали у складі голови та двох членів. Створювалися вищі судові інстанції: Вищий суд і Найвищий державний суд. Були створені прокуратура на чолі з Генеральним державним прокурором, нотаріальна служба, адвокатура, окремо існувала військова юстиція і прокуратура.

4. Законодавча та дипломатична діяльність ЗУНР

- 8 квітня 1919 р. – закон „Про громадянство та правовий статус чужинців, а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних інституцій.

- 14 квітня 1919 р. – закон „Про земельну реформу”

ü націоналізація поміщицьких, монастирських, церковних земель;

ü складався єдиний земельний фонд ЗУНР;

ü з цього фонду мали наділятися безземельні та малоземельні селяни;

ü всі питання про землю відкладалися до закінчення війни і на розгляд Сейму.

- 13 лютого 1919р. – закон „Про основи шкільництва” визначав державний статус шкіл на західноукраїнських землях, дозволяв засновувати приватні школи, національні школи

ü планувалося відкрити український університет;

ü вчителі і медичні працівники значно підвищили зарплату і пенсії.

Зовнішньополітична, дипломатична діяльність. Хоч офіційного визнання ЗУНР не відбулося, з нею вступили в контакти Австрія, Чехословаччина налагоджувалися зв’язки зі США, Канадою, Францією, Німеччиною, Англією тощо.

- листопад - грудень 1918р. – переговори між владою УНР і ЗУНР про об’єднання обох українських держав. Ініціативою були керівники ЗУНР.

- 22 січня 1919р. – акт Злуки УНР і ЗУНР.

- Лише символ споконвічних прагнень українського народу до возз’єднання;

- проблема Східної Галичини неодноразово розглядала на засіданні Ради десятьох, а також Верховної воєнної ради Антанти. Західноукраїнські землі загарбали Польща, Чехословаччина, Румунія, скористалися тим, що у Східній Україні точилася кровопролитна війна.

- Взаємна неприязнь керівника Директорії і ЗУНР розвели в різні боки дві українські держави.

- 6 листопада 1919р. один з генералів УГА М. Тарнавський уклав сепаратну угоду з денікінськими генералами. Більша частина УГА перейшла в розпорядження Денікіна.

- Є. Петрушевич виїхав до Відня і утворив уряд у вигнанні

- 15 листопада 1919р. члени Директорії передали права державного управління С. Петлюрі. Наприкінці 1919р. більшовики окупували майже всю українську територію

- В жовтні 1920р. було підписано перемир’я між Польщею та радянською Росією: Західна Білорусія і Західна Україна залишилися у складі Польщі Ризька мирна угода юридично закріпила це положення. А 14 березня 1923р. Рада послів Антанти схвалила рішення визнати Східну Галичину, як частину Польщі. ЗУНР зазнала поразки залишилася без жодної підтримки.

Завдання для самоконтролю

Коли і за яких обставин виникла ЗУНР?
Складіть схему центральних та місцевих органів влади й управлінь ЗУНР.
Як відбувався процес створення правоохоронних органів та судової системи ЗУНР?
Охарактеризуйте законодавство ЗУНР.

Тема: 29. Встановлення радянської влади в Україні

1. Рішення І та ІІ Всеукраїнського з’їзду Рад.

2. Створення органів радянської влади.

3. ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад. Конституція УСРР 1919р.

4. Будівництво радянських збройних сил та органи управління народним господарством.

Література:

[3] ст. 217-226; [4] т. 2, ст. 136-179; [7] ст. 212-230

1. Рішення І та ІІ Всеукраїнського з’їзду Рад.

Після подій Української революції 1917-1920 рр. більша частина української етнічної території увійшла до складу формально незалежної Української Радянської Соціалістичної Республіки.

УРСР було проголошено вже на так званому І Всеукраїнському з’їзді Рад робітничих і солдатських депутатів за участю селянських депутатів, який проходив у Харкові 11-12 грудня 1917р. В прийнятій резолюції «Про організацію влади в Україні» з’їзд було конституйовано як вищий орган влади Української РСР. В його склад увійшов 41 чоловік, 35 з яких представляли більшовицьку партію. З’їзд, який фактично не представляв українського народу, проголосив встановлення радянської влади в УНР і обрав Центральний Виконавчий комітет рад, який в свою чергу створив перший уряд Радянської України - так званий Народний секретаріат. Вищим органом влади проголошував Всеукраїнський з’їзд Рад. У перервах між з’їздами його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет (ЦВК). До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Ю. Медведєв.

ІІ Всеукраїнський з’їзд Рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. ЦВК формувався за партійною ознакою. ЦВК мав відділи: агітаційний, господарський, зв’язку, військовий. Зі свого складу ЦВК обирав Президію, компетентність якої обмежувалась організацією роботи його пленумів.

Порядок денний ІІ з’їзду Рад:

Політичний момент;
Організація збройних сил;
Україна і Федерація;
Земельне питання;
Фінанси;
Доповідь Народного Секретаріату і ЦВК;
Організаційні питання і вибори.

З’їзд підтримав підписати Росією мирний договір у Бресті. Ратифікація мирного договору визнавалася необхідною для «закріплення соціального завоювання Жовтневої революції і збереження Радянської влади, як вогнища революції всесвітньої».

Прийняті постанови про державний устрій України, яка проголошувалася самостійність, незалежність від РСФРР республікою з питання про землю з’їзд прийняв «Тимчасове положення про соціалізацію землі».

2. Створення органів радянської влади.

Народний секретаріат був вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України.

17 грудня ЦВК Рад України проголосив маніфест про повалення Центральної Ради і Генерального секретаріату. В той час ЦР контролювала ¾ території України. Більше 80% уряду становили більшовики.

У зв’язку з умовами Брест під тиском німецько-австрійських військ процес становлення радянської системи в Україні було призупинено. Раднарком Росії вивів з України свої війська у березні 1918р. ЦВК і Народний секретаріат опинилися на території РСФРР і припинили свою діяльність. Керівництво в тилу здійснювали надзвичайні органи влади: Повстанбюро, а згодом Центральний військово-революційний комітет (ЦВРК) та місцеві ревкоми. Радянська влада набуває свого поширення після анулювання Брестського миру.

28 листопада 1918р. у м. Суджа Курської губернії створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Уряд повідомив про усунення від влади гетьмана П. Скоропадського та перехід усієї повноти влади до Рад.

30 листопада була утворена Військова Рада України радянської армії.

До травня 1919р. радянська влада була поширена майже на всю територію України в межах колишньої Російської імперії. Відновлюється діяльність центральних та місцевих органів влади.

Декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду від 6 січня 1919р скасовано назву держави «Українська Народна Республіка» (УНР) і затверджено іншу офіційну назву «Українська соціалістична радянська республіка» (УСРР) а декрет від 29 січня 1919р. перейменував уряд, який став називатися «Рада Народних Комісарів УСРР».

3. ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад. Конституція УСРР 1919р.

До початку весни 1919р. на значній території України відновлювалися Ради. Радянське будівництво в УСРР вступило у нову фазу.

- початок березня 1919р. – ІІ з’їзд КП(б)У – для участі у його роботі направляв Свердлов – найблищий соратник Леніна.

- ІІІ з’їзд КП(б)У – розглядався проект Конституції

- 6 березня 1919р. у Харкові відкрився ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад.

ü склад з’їзду

- порядок денний

- 14 березня 1919р. прийнято основний закон республіки – Конституцію УРСР.

- Цей документ носив заідеологізований класичний характер. УРСР називалася навіть не державою, а організацією диктатури трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства над гнобителями й експлуататорами.

- Сформулював завдання переходу від буржуазного суспільства до соціалістичного.

- Кінцева мета державного будівництва - входження України до складу абстрактної Єдиної міжнародної соціалістичної республіки.

- Структурно складається з чотирьох розділів:

1. Загальні положення;

2. Конституція радянської влади;

3. Декларація прав і обов’язків трудящого і експлуатованого народу України;

4. Про герб і прапор УРСР.

- Соціальна основа нової державності – диктатура пролетаріату.

- Політична основа диктатури пролетаріату – система Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, а також волосні, повітові та губернські з’їзди Рад.

- Найвищий орган влади за Конституцією – Всеукраїнський з’їзд Рад. У період між з’їздами вищий орган влади – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад, який утворився з’їздом і відповідав перед ним. Президію ВЦУВК очолив Г. Петровський.

- Компетенцією ВУЦВК було формування уряду – Ради Народних Комісарів. Уряд складався з народних комісарів, які очолювали галузеві народні комісаріати.

- За Конституцією УРСР 1919р. Україна була унітарною державою.

- Поділу на законодавчу. Виконавчу і судову влади не було.

- Комнезами і комбіди

4. Будівництво радянських збройних сил та органи управління народним господарством.

Більшовикам потрібна була регулярна армія.

- 25 грудня 1917р. Народний Секретаріат доручив військово-революційному комітету при ЦВК Рад України розпочати організацію Червоної гвардії для операцій у загальноукраїнському масштабі.

- Утворення Червоного козацтва - декрет НС від 20 січня 1918р.

- Формування червоноармійських з’єднань на недобровільних засадах - наказ про припинення розформування військових частин та створення на їх базі частин Червоної армії.

- Вересень 1918р. ЦКРКП(б) і ЦККП(б) У прийме рішення про створення регулярної радянської армії.

- Злиття збройних сил радянської України з військами РСФРР.

- 27 грудня 1918р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд ухвалив Положення про Робітничо-Селянську Червону Армію України, де зазначив, що «усі громадяни від 18 до 40 років беруться на облік і зараховуються до резерву армії». До Червоної армії приймались також добровільці за рекомендаціями радянської організації та партій.

- Кінець весни 1919р. чисельність української Червоної армії перевищувала 188 тис. осіб, організованих у 3 армії.

- Виникнення специфічних форм організацій війська трудових армій на початку 1920р.

- Господарська розруха змушувала залучати армію до продуктивної праці.

- Українська трудармія налічувала 483 тис. осіб і мала 186 тис. підвод.

- Вони використовувалися здебільшого для відновлення вугільних шахт Донбасу і залізниць, а також для проведення продрозверстки.

- У Червоній армії були окремі інтернаціональні формування, що складалися з угорців, чехів, румунів, поляків, німців та представників інших національностей, які під впливом більшовицької агітації вступили у радянські війська.

Завдання для самоконтролю

Як відбувалося становлення радянської влади в Україні?

Розкрийте зміст та наслідки «ультиматуму» Раднаркому до Центральної ради?

Що передбачала Конституція 1919 року?

Як відбувалася організація Збройних сил?

Тема: 30. Становлення радянського права

1. Основні риси цивільного права.

2. Основні риси сімейного права та правове регулювання розподілу.

3. Основні риси земельного, колгоспного та трудового права.

4. Основні риси кримінального права.

5. Основні риси кримінально-процесуального та цивільно-процесуального права.

Література:

[3] ст. 226-235; [4] т. 2, ст. 180-197; [7] ст. 212-230

1. Основні риси цивільного права.

З прийняттям Конституції створювалася юридична база для наступної законотворчості. В соціальній сфері проголошувалася нова система суспільних відносин, були задекларовані нові принципи і соціальні цінності. Основою радянського цивільного законодавства стала соціалістична власність, яка виникла в результаті експропріації поміщиків і капіталістів, націоналізації землі, заводів, фабрик, транспорту.

Законом «Про соціалізацію землі» була оформлена примусова конфіскація хліба, хоча фактично примусова конфіскація хліба у селян України розпочалася ще в січні 1918 року.

Декретом Всеросійського центрального виконавчого комітету «Про продуктову диктатуру» від 9 травня 1918 року запроваджувалася політика військового комунізму. У відповідності до неї заборонялася торгівля хлібом та хлібними продуктами, на які вводився розподіл, хлібопекарні реквізовувалися.

Протягом 1919-1920рр. було націоналізовано житло, благочинні, лікувальні та санаторні установи. Для управління націоналізованим майном була створена Всеросійська рада народного господарства (ВРНГ). Господарський розрахунок ліквідовувався, а безкоштовне постачання енергією, паливом, сировиною, збут готової продукції здійснювалися за нарядами главків ВРНГ.

Декретом Раднаркому «Про скасування спадкування» від 11 березня 1919 року скасовувалося право успадкування. За ним усі види спадкування (за законом і за заповітом) скасовувалися. Спадкова маса обмежувалися сумою в 10 тисяч карбованців. Усе інше майно померлого ставало державною власністю.

2. Основні риси сімейного права та правове регулювання розподілу

Запроваджувалася продрозкладка, за якою, селяни мали здавати державні усі «надлишки» хліба, загальна трудова повинність. Продуктами харчування не можна було торгувати або обмінювати їх, а винні у порушенні державної монополії розстрілювалися. Безкоштовно постачалися паливо, фураж, медикаменти, вода, газ, електроенергія тощо. Скасовувалася плата за користування транспортом, поштою, телеграфом, телефоном, лазнями та інше.

Основи сімейно-шлюбного законодавства в радянській Україні були закладені декретами Раднаркому України від 20 лютого 1919 року. Вони, в свою чергу, базувалися на декретах Раднаркому РРФСР. В декретах «Про організацію відділів запису актів громадянського стану» та «Про розлучення», «Про громадянський шлюб та про введення книг актів громадянського стану» підкреслювалася законність тільки громадянських шлюбів. Скасовувалися різні обмеження шлюбу – дозвіл батьків, різниця у віросповіданні тощо. Церковні шлюби оголошувалися приватною справою осіб, що брали шлюб. Закріплювалася свобода розлучення. Розірвання шлюбу здійснювалося органами ЗАГСу на прохання хоча б однієї зі сторін.

3. Основні риси земельного, колгоспного та трудового права.

Основою радянського земельного законодавства був декрет «Про землю», чинність якого було розповсюджено на всю територію України, постанова РНК РСФРР «Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів» від 5 листопада 1917 року, закон України «Про соціалізацію землі», прийнятий на третьому Всеросійському з’їзді Рад. Ці нормативні акти фактично встановлювали порядок націоналізації землі і передання права розпорядження землею до місцевих Рад та підпорядкованим їм волосним земельним комітетам. У Конституції УРСР 1919 року скасування приватної власності на землю було закріплене остаточно. 5 лютого 1920 року «Закон про землю» закріпив розподіл землі в зрівняльне землекористування. Ним передбачався розвиток колективних форм землекористування. В цьому плані значна увага приділялася створенню радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей, різного роду товариств із спільної обробки землі.

У трудовому законодавстві також відбувалися зміни. Так, поширювалася на Україну дія прийнятого 10 грудня 1918 року РСФРР Кодексу законів про працю. В цьому документі вміщувалися норми, що закріплювали загальний обов’язок працювати та право на працю, регулювалися питання оплати праці, дисципліни праці, право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Для залучення до праці широко використовувалася трудова повинність, трудова мобілізація. У зв’язку з тим, що проводилася мілітаризація ряду галузей промисловості, на підприємствах відповідно встановлювалися режими, близькі до режимів військових установ. Характерно, що з’явилося поняття трудового дезертирства; до порушників дисципліни застосовувалися заходи примусу.

4. Основні риси кримінального права.

В розвитку кримінального законодавства каральна політика радянської держави базувалася на програмі партії більшовиків (1919р). При цьому, при визначенні міри покарання слід було брати до уваги характер дії, особу звинувачуваного, його соціальне походження та становище. Фактично кримінальне законодавство передбачало покарання не лише за закінчене діяння, але й за задум та недонесення. В цьому плані потрібно відмітити декрет РНК УРСР «Про дострокове звільнення» від 21 березня 1919 року, а також «Керівні начала з кримінального права РСФРР», прийняті в Росії в грудні 1919 року, а 4 серпня 1920 року офіційно введені в дію на території України.

В цих нормативних актах проголошувалися достатньо специфічні принципи, за якими мало формуватися кримінальне право: наприклад, принцип доцільності, який протиставився принципу законності. При цьому покарання мало базуватися на доцільності його застосування. В нормативних актах не пояснювалися форми вини, необхідна оборона, крайня необхідність тощо. Припускалося, що сюди, керуючись соціалістичною правосвідомістю і принципом доцільності, вирішуватимуть справи лише на основі норм загальної частини карного кодексу.

Серед покарань були: догана, громадський осуд, примусове вивчення курсу політграмоти, бойкот, виключення з колективу, відшкодування збитків, усунення з посади, конфіскація майна, позбавлення політичних прав, оголошення ворогом народу, позбавлення волі, примусові роботи, оголошення поза законом, розстріл.

До кримінальної відповідальності притягали не тільки самого злочинця, а й членів його родини. До кримінальної відповідальності притягали осіб з 14-літнього віку.

5. Основні риси кримінально-процесуального та цивільно-процесуального права.

З перших кроків радянської влади в Україні приділялася неухильна увага становленню судової системи. В «Тимчасовому положенні про народні суди і революційні трибунали УРСР» від 20 лютого 1919 року, «Положення Ради Народних Комісарів про народний суд» від 26 жовтня 1920 року, інструкції НКЮ УРСР «Про судочинство» від 3 червня 1919 року та різних циркулярах НКЮ УРСР закріплювалися головні принципи діяльності судів, принципи кримінального процесу.

Для найнебезпечніших злочинів існували ревтрибунали, які мали право діяти і без попереднього слідства. Судочинство тут було безперервним, а склад трибуналу незмінним. Звинувачений не мав права на захист.

Народним судам були підсудні всі кримінальні справи, окрім тих, що були підсудні ревтрибуналам. Для цих судів встановлювався інший порядок розгляду справ. Так, попереднє розслідування здійснювалося у формі дізнання або попереднього слідства, причому проведення попереднього слідства залежало від рішення судді. В судовому процесі брали участь народні засідателі, які мали рівні права з напраними суддями. Питання, що виникали в процесі розгляду справи, вирішувалися більшістю голосів.

Майновий обіг у радянській Росії і радянській Україні був майже відсутній, тому цивільні справи розглядалися в судах не так часто порівняно з кримінальними справами. Більшість норм цивільного судочинства, як правило, містилася в актах, які регулювали судочинство в кримінальних справах.

Всі репресивні органи більшовицької партії мали функції слідства, суду та виконували вироки. Наприклад, у січні 1918 року при Київському ревкомі було створено слідуючу комісію з функціями судового органу.

Завдання для самоконтролю

Як відбувалося становлення органів захисту радянської влади?

Охарактеризуйте джерела права УРСР(головним джерелом права – революційна правосвідомість)

Розкрийте основні риси радянського права в Україні.

Розділ Х. Українські держава і право в складі СРСР (1922-1939рр)

Тема: 31. Україна в 1921-1929рр

1. Становище на Україні на початку 20-х років НЕП.

2. Україна і утворення Союзу РСР.

3. Перебудова державного апарату УСРР у зв’язку з утворенням СРСР.

4. Характерні риси права в УСРР в 1921-1929рр.

Література:

[3] ст. 235-274; [4] т. 2, ст. 197-267 ; [7] ст. 230-294;

[9] 186-204

1. Становище на Україні на початку 20-х років НЕП.

Громадянська війна, політика воєнного комунізму, яка повністю збанкрутувала, спроби здійснення зовнішньополітичної стратегії на перемогу всесвітньої революції привели до паралічу виробництва, вугільної, продовольчої, транспортної кризи, скороченню робітничих місць і, як наслідок, до голоду, поширення епідемій.

Повстання селян, що відбувалися в Україні та в центральній Росії на початку 20-х років, свідчили, що основна маса населення не могла більше миритися з політикою воєнного комунізму.

Вже в лютому 1921 року було підготовлено «Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком».

Х з’їзд РКП (б), який відбувся в березні 1921 року, прийняв рішення про перехід до нової економічної політики (НЕП). Але це не означало, що відбувся відступ від основної стратегічної лінії. Це була лише зміна тактики. Зберігаючи владу, комуністична партія допускала відродження економіки.

9 серпня 1921 року В. Ленін підписав «Наказ Ради Народних Комісарів про впровадження в життя начал нової економічної політики». Відповідно до нього у державній власності залишалися лише великі підприємства провідних галузей економіки. На інших підприємствах припускалася оренда для ведення підприємницької діяльності.

Великі та середні підприємства об’єднувалися за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. Такі об’єднання називалися трестами і не мали правового статусу юридичної особи. Одночасно з трестами утворювалися й синдикати, які займалися переважно торговельними операціями.

В жовтні 1922 року була проведена грошова реформа. Кошти, які з’явилися внаслідок реформи, спрямовувалися на розвиток машинобудування та електрифікацію. Внаслідок проведення реформ рівень промислового виробництва вже перевищував довоєнний рівень.

1923 року було завершено перерозподіл землі. Землекористування бідняцько-сердняцьких господарств збільшилося в півтора рази. Було запроваджено єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі, але більша частина незаможних селян від сплати податку звільнялася.

З появою у травні 1923 року статті В. Леніна «Про кооперацію» було проголошено курс на розвиток кооперативного руху, який би сприяв вирішенню питань селян-власників. Зазначимо, що позитивні результати цих кроків були очевидні.

1929 року розпочалася колективізація сільського господарства, що стало остаточною відмовою від засад непу в сільському господарстві.

2. Україна і утворення Союзу РСР.

Після невдачі у визвольних змаганнях більша частина України опинилася у складі нової, радянської держави. Наприкінці грудня 1920 року між РРФСР та УСРР було укладено договір про їх військовий та господарський союз. За цим договором у відання РРФСР передавалися комісаріати з військових і морських справ, торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфів та ВРНГ. Встановлювалися єдине громадянство та єдиний правовий простір.

У жовтні 1922 року на Пленумі ЦК РКП(б) була продекларована необхідність укладення договору між Україною, Білорусією, Федерацією Закавказьких республік і РРФСР про об’єднання їх в Союз Радянських Соціалістичних Республік із правом буцімто вільного виходу кожної з них зі складу Союзу. На противагу концепції Сталіна про «автономізацію» Пленум прийняв ленінський план об’єднання і утворив конституційну комісію, яка запропонувала триступеневу систему центрального управління: єдині, об’єднані та автономні наркомати.

30 грудня 1922 року в Москві у приміщенні Великого театру відбувся перший з’їзд Рад, який ухвалив рішення про утворення Союзу РСР, затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. На з’їзді було обрано вищий орган державної влади СРСР у період між з’їздами - Центральний виконавчий комітет СРСР (ЦВК).

3. Перебудова державного апарату УСРР у зв’язку з утворенням СРСР.

На першій сесії ЦВК СРСР було прийняте рішення про передачу Всеросійському ЦВК і його Президії повноважень з прийняття декретів і постанов, обов’язкових до виконання по всій території СРСР. А сам Договір про утворення СРСР навіть не було подано для ратифікації на з’їздах Рад республік.

6 липня 1923 року на другій сесії ЦВК СРСР було прийнято постанову, якою ухвалювався Основний Закон СРСР та надавалася йому чинність. З’їзди Рад союзних республік також схвалювали Конституцію СРСР, а з 31 січня 1924 року на ІІ з’їзді Рад Конституція СРСР остаточно була затверджена.

На відміну від Конституції 1919 року, де Україна проголошувалася унітарною державою, новою Конституцією було передбачене автономне вкраплення – Молдовська автономія.

29 липня 1924 року ЦК КП(б)У приймає рішення про утворення Молдавської автономної республіки, яке підтверджувалося постановою ВУЦИК «Про утворення Автономної Молдавської СРР» від 12 жовтня 1924 року. Відповідно на з’їзді Рад Молдавської АСРР та Всеукраїнського з’їзду Рад було затверджено Молдавську АСРР у складі УСРР.

Вищі органи влади й управління за новою Конституцією не змінювалися. До них належали Всеукраїнський з’їзд Рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК і РНК.

12 жовтня 1924 року у зв’язку з прийняттям Конституції СРСР затверджувалося нове Положення про Раду Народних Комісарів УСРР. Таким чином відбулося нормативне закріплення посилення виконавчої влади за рахунок законодавчої влади. РНК одержала право розглядати найважливіші загальнодержавні питання, в тому числі і прийняття нормативних актів.

Тоді ж було затверджене Загальне положення про народні комісаріати УСРР, а у 1927-1929 рр. було прийнято ряд положень про окремі наркомати, в яких чітко визначалися права, обов’язки та структура наркоматів.

4. Характерні риси права в УСРР в 1921-1929рр.

З 1924 року починається розробка основ союзного законодавства. Так, у жовтні 1924 року приймаються Основи судоустрою і судочинства Союзу РСР і союзних республік. Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, у грудні 1928 року – загальні начала землекористування та землеустрою СРСР.

В галузі адміністративного права велика кількість несистематизованих нормативних актів значно ускладнювала роботу вищих і місцевих органів влади й управління. В серпні 1924 року було підготовлено перший проект Адміністративного кодексу УСРР, а прийнято його було 12 жовтня 1927 року.

В умовах непу дозволялася діяльність кооперативних і приватних підприємств, запроваджувалися плати за користування транспортом, поштою, телефоном, телеграфом, за комунальні послуги, надавалося власникам право відчужувати власність (за винятком сільських будівель). З 1923 року в Україні набуває чинності Цивільний кодекс РРФСР 1922 року.

Цивільний кодекс дозволяв приватну власність на ненаціоналізоване майно, але свобода розпорядження ним обмежувалася інтересами держави, яка могла розірвати невигідний для неї договір. Приватна власність мала три форми: одноособова власність фізичних осіб; власність декількох осіб, які не складають об’єднання (загальна власність); власність приватних юридичних осіб.

В розвиток сімейного права 31 травня 1926 року ВУЦВК затверджує «Кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану». В умовах непу почалася заміна трудової повинності, яка скасовується, договірними відносинами.

15 листопада 1922 року було введено в дію Кодекс законів про працю УСРР. Він складався з 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Норми кодексу поширювалися на всіх осіб, що працювали за наймом. Наймання і надання робочої сили проводилося виключно на основі добровільної згоди працівника. Розмір оплати за працю не міг бути меншим обов’язкового мінімуму оплати, що встановлювалася для даної категорії праці державою. Тривалість нормативного робочого дня за кодексом становила 8 годин. Пільги – 6 годин – встановлювалися для неповнолітніх, для осіб, що працювали під землею, а також для осіб розумової і конторської праці.

Земельні правові відносини регулювалися Земельним кодексом РРФСР від 1922 року, який після внесених до нього несуттєвих змін став називатися Земельним кодексом УСРР. Кодекс складався з основних положень і чотирьох частин: про трудове землекористування, про міські землі, про державне земельне майно, про землеустрій і переселення.

Цей нормативний акт підтвердив право державної власності на землю. Право користування землями сільськогосподарського призначення надавалося трудовим землеробам та їх об’єднанням, міським поселенням, державним установам та підприємствам і встановлювалося безстроковим. Види землекористування за кодексом – общинне, дільниче, колективне. Переваги надавалися колективному землекористуванню.

В червні 1927 року були прийняті доповнення до Земельного кодексу УСРР. Фактично була зроблена його нова редакція. Приймалися також закон про ліси, ветеринарний кодекс, що сприяло природоохоронним заходам та розвитку сільського господарства.

Особливу роль у зміцненні влади диктатури комуністичної партії відігравало кримінальне законодавство.

В Україні при складанні власного кодексу за основу було взято Кримінальний кодекс РРФСР. В кодексі вперше у разі відсутності норм, що вміщують вказівки на окремі види злочинів, встановлювалася можливість покарання у відповідності зі статтями, які передбачають схожі за важливістю і родом злочини.

Злочини розподілялися на: державні, посадові, порушення правил про відокремлення церкви від держави, господарські, злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи, майнові злочини, військові, порушення правил, що охороняють народне здоров’я, громадську безпеку та громадський порядок.

1927 року приймається новий Кримінальний кодекс УСРР, який базувався на загальносоюзному законодавстві та законодавстві РРФСР.

Новий Кримінальний кодекс деталізував і уточнював злочини проти порядку управління та злочини посадові, але слід зазначити, що законодавство не встигало за репресивною практикою, що розпочалася.

Всього після прийняття Кримінального кодексу 1927 року протягом наступних двох років тільки в Україні було прийнято 56 законодавчих актів з питань кримінального права. З’явилися нові норми кримінального законодавства якими підвищувалося покарання за злочини проти економічної могутності СРСР, за шкідницькі акти, дезорганізацію транспорту, зраду, розкрадання соціалістичної власності. З’являється така кваліфікація, як вороги народу, які підлягали розстрілу з конфіскацією майна.

23 жовтня 1925 року було прийнято виправно-трудовий кодекс УСРР. Вперше в історії завданням виправно-трудового права стало перевиховання злочинців за допомогою праці. Особливу увагу комуністична партія приділяла роботі репресивних органів на Україні. 1922 року Всеукраїнську Надзвичайну комісію було перейменовано у Державне політичне управління (ДПУ), а у зв’язку з утворенням СРСР – в Об’єднане Державне політичне управління (ОДПУ) при Раднаркомі СРСР. ДПУ мало вживати заходів з придушення та попередження контрреволюційних виступів, вести боротьбу з шпигунством, охороняти шляхи сполучення і кордони, виконувати спеціальні доручення. Необмежена диктатура більшовицької партії стала нормою державно-правового розвитку України.

Завдання для самоконтролю

Які зміни в державному статусі УСРР відбулися внаслідок утворення Союзу РСР?

Складіть схему вищих та місцевих органів влади й управління за Конституцією 1929р.

Охарактеризуйте репресивно-каральні органи в Україні у 20-х роках

Розкрийте причини та зміст першої кодифікації радянського права в Україні.

Тема: 32. Державно-політичні зміни в Україні у період тоталітарного режиму (1929-1939рр)

1. Зміни в суспільно-економічному та політичному ладі.

2. Зміни в державному ладі України. Формування адміністративно-командної системи.

3. Перебудова державних органів УРСР на основі Конституції 1937р.

Література:

[3] ст. 239-245; [4] т.2, ст. 267-293

1. Зміни в суспільно-економічному та політичному ладі.

В Україні в цей час відбувалися загальнополітичні процеси, відбиті в програмі комуністичної партії: курс на індустріалізацію, колективізацію с/г, культурну революцію.

Індустріалізація привела до істотних змін у структурних народних господарствах України. З аграрної країни України перетворено на промислово-аграрну.

Компанія колективізації в Україні проводилася з особливою жорстокістю. Найбільше опиралися колективізаційні заможні селяни. У постанові ЦКП(б) «Про заходи у справі ліквідації куркулів господарств у районах суцільної колективізації» від 30 січня 1930р. розкуркулювані селяни поділялися на три категорії:

учасники та організатори антирадянських виступів і терористичних актів;

селяни, які не хотіли вступати до колгоспів;

усі інші заможні селяни.

Селян насильним методом почали заганяти в колгоспи, що викликало опір з боку селянства. До кінця 1932р. в Україні було колективізовано близько 70% господарств. Саме в цей час починається в Україні страшний голод.

- Серія гучних політичних процесів:

ü Процес СВУ (Спільної Визвольної України);

ü 1931р. процес так званого Українського національного центру;

ü 1933р. справа про націоналістичний ухил М. Скрипника;

ü Справа так званої Української військової організації по якій проходили як звинувачені відомі вчені (академік Яворницький, Рудницький, Юринець, професор Волобуєв, театральні діячі Лесь Курбас, Каргальський, Паторжинський, ряд українських письменників;

ü Розгромлена і репресована Всеукраїнська академія наук;

ü Закрито історичну секцію, очолювану М. Грушевським.

- 1930р. Українська автокефалівська церква поставлена поза законом;

- Зміни в розвитку політичної системи. Відбулося остаточне зрощення партійних структур з державним апаратом.

2. Зміни в державному ладі України. Формування адміністративно-командної системи.

У відповідності з Конституцією 1929р. вищим органом влади був Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Він також здійснював верховне керівництво і найвищий контроль у республіці, приймав законодавчі акти, користувався виключно правом вносити зміни до Конституції.

У період між з’їздами верховних органів влади був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), який мав законодавчі, розпорядчі та виконавчі функції.

У період між сесіями найвищих органів влади республіки була Президія ВУЦВК, яка мала право видавати декрети, постанови, розпорядження.

У січні 1935р. Всеукраїнський з’їзд Рад було перейменовано у з’їзд Рад УРСР, ВУЦВК – у ЦВК УРСР, Президію ВУЦВК – у Президію ЦВК УРСР.

- Посилення ролі загальносоюзницьких державних структур.

ü Майже всі республіканські комісаріати було ліквідовано;

ü Сформувалась центральна галузева система управління СРСР.

ü Реальними органами влади в Україні були партійні органи комуністичної партії, які реалізували свою владу через репресивні органи, контролювали діяльність усіх господарств і державних органів, а також громадянських організацій.

- У зв’язку з утворенням 1934р. НКВС СРСР було перейменовано ОДПУ (об’єднане державне політичне управління) в Головне управління державної безпеки (ГУДБ). Воно стало складовою частиною НКВС СРСР. До репресивного апарату відносився також Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС).

- Відповідно до цього змінились і назви вищих органів державної влади Молдавської АРСР.

- На Надзвичайному ХІV з’їзді Рад (січень 1937р). замість назви «Українська Соціалістична радянська Республіка» (УСРР) було встановлено назву «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (УРСР).

Виконавчу владу відповідно до Конституції УСРР 1929р. надавалася Раді Народних Комісарів. Посилення впливу Раднаркому на всі сфери життя. РНК був бюрократичним органом, через який тоталітарному більшовицькому керівництву було зручніше керувати країною.

- Утворення комісій виконання при раднаркомах.

- Реорганізація окремих наркоматів.

3. Перебудова державних органів УРСР на основі Конституції 1937р.

У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійшло висновку про необхідність внесення «демократії» змін до Конституції СРСР 1924р, а також до конституції союзних і автономних республік.

Намагалися утворити видимість подальшої демократизації державного ладу. Але й після прийняття Конституції 1936р. ніхто нікого не обирав. Прийняття Конституції СРСР вимагало розроблення нових конституцій. Конституція УРСР 1937р. майже повністю відбивало союзну Конституцію. Обидві ко

5rik.ru

Материалы для учебы и работы

Джерела права