Алфавіти

Фонографія

На відміну від піктографії та ідеографії буква не має предметно-понятійного змісту. „Значення” букви є позначенням звуку чи складу, який треба вимовити, щоб назвати слово чи його частину.

Тип письма, котрий відображає вимову слів, називається фонографією.

Існує дуже багато систем фонографії; складна і тривала її історія.

Фонографія поділяється на два основні види:

· консонантно-звукове (складове) письмо;

· вокально-звукове (звукове) письмо.

Вокально-звуковим (чи буквено-звуковим) письмом є, наприклад, українське чи англійське, оскільки букви позначають тут в основному звуки мовлення.

Прикладом складового письма може бути індійське письмо деванагарі, арабське і ефіопське письмо, японське письмо кана, корейське письмо кунмун.

Кількість основних і лігатурних знаків в деванагарі досягає 600, багато знаків є дуже складними – все це викликає труднощі і при оволодіванні даним шрифтом. Деванагарі використовується у мовах північної Індії – хінді, маратхі тощо, в санскриті; близькими до деванагарі є й інші шрифти Індії.

Арабське письмо – складове, консонантне: букви позначають приголосні; різновиди букв позначаються крапкою - над і під буквою; голосні позначаються надрядковими і підрядковими прямими і вигнутими рисочками; пишуть араби справа наліво, так що остання (з нашої точки зору) сторінка книжки виявляється першою, перша буква слова знаходиться справа.

Найдавніші складові знаки виникли на початку ІІІ тисячоліття до н.е. в Шумері територія сучасного Іраку). Шумери створили клинопис, який пізніше використали вавилонці й ассирійці. Складовий знак виник із піктограми, і цьому сприяло те, що в шумерській мові багато односкладних слів.

В результаті еволюції піктограми, ідеограми і силабо грами виникає буква – знак вокально-звукового письма.

Хоча прагнення спростити написання букви, зробити процес письма більш швидким є важливим моментом розвитку, викликаним потребами суспільства, історія письма – це вже не тільки історія написання букв, але разом із тим і історія становлення сучасних алфавітів, графіки й орфографії мов, що мають буквено-звукове письмо.

Майже 75% сучасного населення землі користується буквено-звуковим письмом (серед інших видів письма найбільш поширене китайське ідеографічне письмо), котре зараз утворює чотири найпоширеніші сім’ї алфавітів:

· латинську (30%);

· слов’яно-кирилівську (10%);

· арабську (10%);

· індійську (20%).

Утворення сучасних графічних сімей алфавітів є результатом історичного розвитку народів, їхньої писемності. Сім’ї алфавітів не співпадають із сім’ями мов за їхнім походженням.

Наприклад, слов’янські мови використовують кирилицю і латиницю, арабським алфавітом послуговуються як семітські, так і інші народи, наприклад, перси (індоєвропейці) і турки.

Алфавіт - це сукупність букв будь-якого фонографічного письма, розташованих в історично усталеному порядку. Слово алфавіт утворено від назв двох перших букв грецького алфавіту: альфа + бета (інша вимова – віта). Азбука - аз + буки. Абетка – а + б.

Спроби створити буквено-звукове письмо і алфавіт відмічені у багатьох народів, особливо східного Середземномор’я.

Однак походження алфавіту своїми коренями сягає таких країн, як Єгипет, Фінікія, Греція.

Консонантно-звукове письмо виникло у другій половині ІІ тисячоліття,

вокалізоване звукове письмо з’явилось на початку І тисячоліття до н.е.