Групи індоєвропейських мов

Спорідненість індоєвропейських мов

Сьогодні індоєвропейські мови більше, ніж інші, поширені по всіх континентах Землі, хоча спочатку вони були зосереджені в одному місці.

Між усіма індоєвропейськими мовами виявляється типологічна подібність: всі вони належать до типу флективних мов.

Ще більш цікаве те, що всі індоєвропейські мови виявляють спільну матеріальну основу:

Ø спільний коренеслів,

Ø спільні афікси,

Ø регулярні фонетичні відповідності звуків.

Спільним індоєвропейським коренем є, наприклад, мати – лит. mote, давн.-інд. mata, авест. matar, вірм. mair, алб. motre, ірл. mathir, давн.-верх.-нім. muoter, лат.mater, суч.франц.mere, нім.Mutter, англ. mother та інші.

При порівнянні слів споріднених мов легко можна виявити, що споріднені корені можуть мати різне значення і фонетичні розбіжності, які пояснюються фонетичними і семантичними законами розвитку окремих мов.

Наприклад, слов’янське слово берег (брег) фонетично відповідає німецькому der Berg, хоча останнє означає гора. Флексії індоєвропейських мов виявляють генетичну тотожність, яку легко довести.

Природно, що більшу мовну єдність можна спостерігати в більш давній час. Диференціація мов, їхнє відокремлення і подальший розвиток вели до все більшого розходження між групами і окремими мовами індоєвропейської сім’ї мов.

Виникли три гілки індоєвропейських мов:

Ø індо-іранська,

Ø італо-кельтська,

Ø балто-слов’янська.

Італо-кельтські (романо-германські) мовипротистоять двом іншим гілкам низкою

§ фонетичних,

§ лексичних

§ і морфологічних ознак.

Індоєвропейські мови мають декількатисячолітню історію.

Сучасні індоєвропейські мови представлені різноманітними соціальними типами мов: від мов-діалектів до мов світового функціонування.

Генетичні групи індоєвропейської сім’ї також різні

· за кількістю представлених мов (від 1 до 31)

· і за ступенем їхньої близькості однієї з одною.

Анатолійська (хетська) і тохарськагрупи представлені тільки мертвими мовами.

Албанська, вірменська і грецькагрупи нині представлені лише кожна однією мовою.

Індо-іранську гілку утворюють індійські, іранські, дардські мови; остання група є проміжною між індійськими та іранськими мовами.

З-поміж усіх дардських мов (їх 13) писемною є тільки кашмірі; література на кашмірі друкується трьома шрифтами – на деванагарі і шарада, якими послуговуються індуси, і арабською, котрою користуються мусульмани.

Індійські (індоарійські) мови мають тривалу писемну фіксацію. Давньоіндійською мовою був санскрит, середньоіндійськими – палі, пракрити, апабхранша.

Сучасні індійські мови, за класифікацією С.К.Чаттерджі, поділяються на п’ять підгруп: північну, західну, центральну, східну, південну. Всього сучасних індійських мов нараховується не менше 24. Державними мовами в Індії і Пакистані є хінді і урду, бенгалі, панджабі, Тільки в Індії – марахті, гуджараті, орія, ассамська, тільки в Пакистані – сінді, в Непалі – непалі, на Цейлоні – сингальська.

Іранські мови мають писемну історію.

Давньоіранськими мовами були лідійська, авестійська, давньоперська, скіфська (від ІІ тисячоліття до н.е. до ІV-ІІІ ст.. н.е.); середньоіранськими (до VІІІ- ІХ ст..) – пехлеві, согдійська, аланська та інші.

Сучасними іранськими мовами є осетинська, таджицька, перська, дарі (фарсі-кабулі), афганська (пушту), белуджзька, курдська, татська та низка безписемних мов (памірські, ягнобська, талиська).

Італо-кельтська гілка охоплювала грецьку, албанську, кельтські, германські та романські мови.

Кельтська група мов розпадається на дві підгрупи:

Ø галльську (ірландська, шотландська мови);

Ø бриттську (мови бретонська і уейлзька, або валлійська).

Кельтською була мова давніх галлів, витіснена латинською мовою, котра розвинулася на території Галлії у французьку.

Найпоширеніша з-поміж кельтських мов – ірландська, вона є літературною.

Романські мови - це латинська, французька, провансальська, іспанська, португальська, каталанська, галісійська, румунська, молдовська, аромунська, ретороманські, італійська, сардінська, далматинська та інші.

Найпоширенішою нині є іспанська мова, в основу якої ліг діалект Кастилії, тому іспанська мова довго називалася кастальською.

Словниковий склад іспанської мови походить з народної латини, хоча маються також слова германського, франко-італійського та арабського походження. Звукова і граматична будова зазнала значних змін.

Наприклад, іменники і прикметники перестали відмінюватися, тоді як дієслово має 115 синтетичних і аналітичних ( з допоміжним дієсловом haber – мати) форм, що виражають різні часові і видові значення і їхні відтінки.

Сучасні германські мови поділяються на дві підгрупи –

Ø північну

Ø і західну

Ø (східна підгрупа представлена мертвою мовою – готською).

Північногерманські (або скандинавські) мови – це шведська, датська, норвезька, ісландська, фарерська.

Всі вони мають літературно-писемну форму (в Норвегії два варіанти літературної мови – ріксмол і лансмол); найдавнішими пам’ятками скандинавських мов є рунічні написи ІІІ-ІХ ст.

Західногерманські мови - це англійська, німецька, нідерландська (голландська і фламандська), фризька;

сюди належить ідиш, що виник у Х-ХІІ ст. на основі східних верхньонімецьких говорів; морфологія ідишу німецька, словниковий склад і синтаксис виникли під впливом давньоєврейської і слов’янських мов.

Англійська – найпоширеніша германська мова. За своїм походженням вона є мовою германських племен ютів, саксів і англів, які переселилися у V-VІ ст. у Британію з нижньої течії Рейну і Ельби.

Сучасна англійська мова почала оформлюватися в кінці ХVІ – початку ХVІІ ст., коли з’явились художні твори У.Шекспіра і наукова проза Ф.Бекона.

Балтійська група представлена нині литовською, латиською, естонською мовами. Прусська мова, зафіксована в пам’ятках ХІV-ХVІ ст., вийшла з ужитку, оскільки прусси були частково знищені, частково насильницьки понімечені.

Початок писемності у балтійських народів пов’язаний з епохою Реформації, коли з’явились переклади низки пам’яток релігійного змісту (катехізиси).

Світські твори з’являються лише на початку ХVІІІ ст.

Балтійські мови настільки близькі до слов’янських, що є припущення про існування в минулому балто-слов’янського мовного союзу. В період балто-слов’янської єдності виникли спільні слова, напр., ворона, залізо, звір, лід, озеро, рука, сом та інші.

Балтійські і слов’янські мови об’єднують також фонетичні і граматичні особливості: рухомий наголос, спільні флексії іменників, форми прикметників тощо.