Синтаксична і морфологічна типологія мов

Різноманітність граматичних форм і основні типи мов

Поняття про тип мови

Типологічна класифікація мов зводиться до виявлення основних типів граматичної будови мов.

Вона виникла в першій половині ХІХ ст. в роботах братів Шлегелів і В. фон Гумбольдта. Вчення було вдосконалене А.Шлейхером, Е.Сепіром, І.Мєщаніновим, Т.Мілевським.

Тип мови визначається не за його звуковою будовою і словниковим складом, хоча можлива в принципі і така типологія.

Типологічно мови характеризуються за:

§ словозміною;

§ словотворенням;

§ синтаксисом.

Отже, типологічна класифікація вивчає мови з точки зору їхньої граматичної будови.

Мови світу відрізняються:

· різноманітністю своїх форм;

· наявністю спільних рис у суспільних функціях;

· наявністю спільних рис у

Ø будові речень;

Ø складі основних частин мови.

Найрізноманітнішими є засоби побудови одиниць мови, особливо форм слова і форм словосполучення (напр., український і англійський іменники).

Синтаксична типологія спирається на універсальність логіко-семантичних відношень, які відображаються в реченні і словосполученні – за всього розмаїття граматичних форм і засобів синтаксичного зв’язку.

Синтаксична типологія базується на різних підвалинах:

· на формі присудка;

· на синтаксичному зв’язку;

· на логіко-семантичних відношеннях у реченні.

За формою присудка речення поділяють на:

Ø іменні;

Ø дієслівні.

Причому речення зі зв’язкою (дієсловом бути) відносять до іменних. Іменні і дієслівні речення зустрічаються у всіх мовах, в тому числі й у давніх.

До іменних конструкцій відносяться подвійні непрямі відмінки, аналогічна іменна конструкція є в тюркських мовах. Напр., укр. Я бачу, що він пише на узбецьку перекладається: Мен келганіні к рудим - (буквально) Я його пишучого бачу.

Словосполучення і речення розділяються також за синтаксичними зв’язками.

Розрізняють:

Ø конструкції, в яких виділяються всі слова;

Ø конструкції, інкорпоруючі основи.

І.Мєщанінов писав, що чукотське тимяйн’илявтипигтиркин в одній складній побудові передане речення: у мене дуже болить голова.

Речення в цьому інкорпоруванні передається шляхом злиття воєдино низки окремих слів: ти – я, мяйн’и - великий, лявти – голова, пигти – роздування, ркин – дроблення.

У наведеному прикладі маємо не сполучення слів, а злиття їх в одну словесну форму. Але оскільки в ній є і суб’єкт, і предикат, дану побудову не можна вважати лексичною. В ній міститься вираження цілого речення, зовні переданого інкорпоруванням.

Більш поширеною єсинтаксична класифікація мов, що випливає з характеру вираження в мовах суб’єктно-предикатних, об’єктних і атрибутивних відношень.

І.Мєщанінов виділяє три синтаксичних типи – стадії історичної трансформації:

· посесивний;

· ергативний;

· номінативний.

Номінативний синтаксичний тип (або синтаксична будова) мови полягає в тому, що типовою формою вираження суб’єкта є називний відмінок (номінатив); цим відмінком виражається:

Ø активна дійова особа (агент);

Ø пасивна (патіенс)

напр.: Чоловік іде. Чоловік побудував будинок. Чоловік добрий. Будинок побудований чоловіком.

В ергативних конструкціях оформлення дійової особи залежить від форми дієслова, так що суб’єкт може бути виражений не тільки називним, але й ергативним відмінком.

Напр., в грузинському реченні Kat’s-ma sahli aasena (Чоловік побудував будинок) підмет kat’s-ma стоїть в ергативному відмінку, тоді як у реченні Kat’s-і sin movida (Чоловік прийшов додому) підмет kat’s-і стоїть у називному відмінку і т.д.

В алеутській мові є три побудови речення:

- абсолютна ( Лах’ саг’акух’ - Хлопчик спить);

- ергативна ( Лам ухасин сих’та hакасак’а – Хлопчик зламане

весло несе, букв.: Хлопчик весла зламаність – його несе);

- пасивна (Н’ус ісхах’ аг’асхаках’ – Для мене постіль

приготовлена).