Речення

Речення є основною комунікативною одиницею мови і мовлення. Речення як зразок належить мові, його реалізація – мовленню.

В.В.Виноградов вважав, що речення – це

· граматично оформлена за законами даної мови цілісна одиниця мовлення,

o що є головним засобом

Ø формування,

Ø вираження

Ø і повідомлення думки.

· В реченні виражається

Ø не тільки повідомлення про дійсність,

Ø але й ставлення до неї мовця.

В той же час речення є найскладнішою одиницею, в якій функціонують:

Інакше кажучи, реченняє їхнім мінімальним контекстом, хоча само собою має власну структуру.

Двояка зверненість речення:

1) до мови, його системи і норми;

2) до мовлення, контексту й ситуації

роблять його принципово двоаспектною одиницею. Тому речення й розглядається з цих двох точок зору –

§ конструктивної

§ й комунікативної,

а сам термін стає двозначним.

Щоб уникнути цієї двозначності, в сучасній граматиці викокистовуються два ряди термінів:

Ø термін реченняозначає одиницю мови, потенційно

спрямовану на акт спілкування; її називають також

зразком (моделлю, формулою) речення;

Ø термін реченняозначає одиницю мовлення як мовну

форму, зв’язану з конкретним повідомленням, з

конкретним текстом; замість терміна речення в цьому

випадку користуються термінами висловлювання і

фраза.

Єдність моделі побудови і змісту висловлювання і робить речення основною комунікативною одиницею мови.

Предметом синтаксису речення є

§ не конкретний зміст висловлювань, а:

Ø узагальнена семантика речення,

Ø його конструктивна основа,

Ø правила її поширення й актуалізації.

Речення як синтаксичний зразок є позиційна структура, котра звернена до форм думки і форм мови, тобто форм слів і словосполучень. Наявність у речення двох сторін – конструктивної і комунікативної (предикативної) було відмічено вже в роботах александрійських граматиків.