Художня культура. Мистецтво як естетичний феномен
Лекція XІ
План
1. Зміст понять «художня культура», «мистецтво». Проблема виникнення мистецтва.
2. Функції мистецтва.
3. Специфіка художнього образу та проблема виділення видів мистецтва.
4. Характеристика основних видів мистецтва.
5. Проблема художньої творчості в естетиці
1. Зміст поняття «художня культура», «мистецтво».
Художня культура виступає одним з найважливіших компонентів духовної культури. Разом з пізнавальною, релігійною, моральною, політичною культурою вона покликана формувати внутрішній світ людини, сприяти розвитку людини як творця культурних цінностей. Ядром художньої культури є мистецтво як форма художньо-образної інтерпретації дійсного і уявного.
Художня культура - це складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.
Художня культура суспільства поєднує такі рівні: 1) організаційно-інституційний; 2) духовно-змістовий; 3) морфологічний.
1. Організаційно-інституційний рівень полягає в налагодженні культури організації творчого процесу: процесу спілкування творів мистецтва з глядачами; їх збереження та поширення тощо. Так з'явилися різноманітні специфічні інститути художньої культури — кіностудії, художні студії, музеї, бібліотеки, театри, цирки, кінотеатри, книгарні, художні виставки та ін.
2. Суть духовно-змістового рівня культури полягає у тому, що на кожному етапі історії, попри особливості видів мистецтва, існує їх певна духовна єдність. Приміром, єдиний тип художньої свідомості характерний для художників, драматургів, композиторів XX ст.
3. Морфологічний рівень культури пов'язаний з тим, що кожна епоха переживає зміну видо-родо-жанрового «лідера» (скажімо, основними мистецтвами Античності були театр скульптура; Середньовіччя — архітектура; епохи Відродження — живопис; ХVII-ХVIII століть — музика, театр; XIX ст. — література, музика; ХХ-ХХІ століть — кіно).
Художні, естетичні цінності, зберігаючи величні досягнення людського генію у творах мистецтва, стоять на сторожі цілісності культури і життєвого досвіду, зібраного людством протягом тисячоліть. Мистецтво стимулює творчу діяльність, освячує і збагачує життя людини емоційними переживаннями та роздумами.
В давні часи мистецтвом називали вміння, навички, які були необхідні для того, щоб виготовити будь-який виріб. До деякої міри це значення слова зберігається і до сьогодні. Адже будь-яку діяльність, що сягає рівня найвищої майстерності, ми називаємо «мистецтвом».
У стародавніх греків такого значення набувало слово «techne», від якого походять слова «техніка», «технологія». Латинське слово «аrt», добре відоме нам, було більше зорієнтоване на гуманітарні знання і в перекладі теж означало «ремесло, заняття».
У Стародавній Греції та Стародавньому Римі було унормоване розмежування між мистецтвами «високими» і так званими «сервільними» (від лат. - бути рабом, служити). Вільні громадяни не займалися тяжкою фізичною працею або обслуговуванням. Всі їх зусилля були спрямовані на відвідування театрів, музеїв, участь у філософських диспутах, поетичних змаганнях тощо. Для цього потрібні були такі мистецтва, як логіка, астрономія, музика та інші.
А ремеслом - будівельним, сільськогосподарським, шевським тощо - займалися раби та бідняки. До ремесел або сервільних мистецтв відносили колись живопис і скульптуру. Ця традиція до деякої міри зберігалася і в добу Середньовіччя. Університетський курс наук, в який входили граматика, риторика, логіка, арифметика, геометрія, астрономія і музика, називали «вільними мистецтвами», а праця художників вважалася лише відповіддю на заклик Божественної сили.
А в епоху Відродження, коли з новою силою зазвучали ідеї про достоїнство людини, мистецтво стало об'єктом дослідження в його орієнтації на реальну дійсність.
Нову сторінку у дослідженнях природи мистецтва відкрили твори Вольтера, Дідро, Лессінга, Вінкельмана, представників німецької класичної філософії Канта і Гегеля. Їх ідеї заклали основи сучасної естетичної науки.
Існує досить багато визначень поняття «мистецтво», кожне з яких, опрацьовуючи багатовіковий досвід вчених - дослідників мистецтва, - по-своєму висвітлює його призначення і сутнісні риси. Одним із них є наступне: мистецтво - це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образній формі.
Особливості впливу мистецтва на людину:
1) за його допомогою людина здатна сприймати оточуючий її світ у цілісності;
2) воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати і роботи людину величною;
3) безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою і пластичною сферою людської психіки;
4) за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, які називають естетичними, або художніми.
Вагу емоційного впливу твору мистецтва підкреслював у далекому минулому Аристотель, великий давньогрецький філософ. Поняття «катарсис» (дослівно - очищення) було базовим у його теорії прекрасного. Результатом естетичного впливу мистецтва на людину він вважав особливий стан психіки, коли виникають сильні почуття (жалю, гніву, захоплення), від яких, за словами Аристотеля, виникає очищення і полегшення, пов'язане із задоволенням.
Мистецтво посідає унікальне місце у духовному житті суспільства завдяки своїй поліфункціональності. Майже кожна з функцій мистецтва являється «дублером» тої чи іншої форми практичної діяльності людини: існує наука, призначення якої - вивчення і пізнання оточуючого світу, але і мистецтво - пізнання, є педагогіка, але і мистецтво - засіб виховання, існують мова та сучасні засоби комунікації, а мистецтво - особлива мова і засіб інформації.
Різноманітні види діяльності людини не підміняють мистецтво, або мистецтво не заміщає ні одну з форм діяльності людини, а навпаки, воно специфічно відтворює, моделює кожну з них. В цьому і полягає основна особливість мистецької діяльності в її всезагальній формі.