Адлер – «Індивідуальна психологія»- назва теорії
План
Спеціальність: Історія, психологія
З спецкурсу: Психологія самореалізації
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Факультет: 03.1.3. Гуманітарний
Курс 5; Загальна кількість годин: 12
Лекція №1-2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ (4 год)
Мета:дати студентам загальне уявлення про самореалізацію особистості, теорії, концепції, підходи
1. Самореалізація особистості як психологічна проблема в системі наук про людину.
2. Розгляд самореалізації особистості в зарубіжних психологічних теоріях.
2.1. Розгляд самоактуалізації особистості у концепції А.А.Адлера.
2.2. Розгляд самоактуалізації особистості у концепції К. Роджерса.
2.4. Розгляд самоактуалізації особистості у концепції Е. Фромма.
2.5. Теорія самоактуалізації А. Маслоу.
2.6. Теорія само актуалізації А. Ангяла.
3. Дослідження саморозвитку та потенціалу особистості у вітчизняних психологічних теоріях.
Висновки.
Література.
1. Вівчарик Т. П. Психологічні механізми самореалізації жінки (на прикладі жіночої молоді, включеної у творчу професійну діяльність): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: 19.00.01 "Загальна психологія, історія психології" / Т. П. Вівчарик.— Чернівці, 2000. — 20 с.
2. Гупаловська В. А. Професійна самореалізація як чинник становлення особистості жінки: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.01 / Вікторія Анатоліївна Гупаловська. — К., 2005. — 256 с.
3. Коростылева Л.А. Проблема самореализации личности в системе наук о человеке / Люмила Алексеевна Коростылева // Психологические проблемы самореализации личности / под ред. А.А. Крылова, Л.А.Коростылевой. — СПб., 1997.
4. Маслоу А. Мотивация и личность / Абраам Маслоу. — СПб.: Евразия, 1999. – 430 с.
5. Мірошниченко О.М. Особливості самоактуалізації жінки у професійній діяльності: автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / О.М. Мірошниченко; Ін-т психології ім. Г.С.Костюка АПН України. — К., 2007. — 20 с. ]
6. Рибалка В.В. Особистісний потенціал сучасного працівника та шляхи його визначення розвитку і реалізації / В.В. Рибалка // Практична психологія та соціальна робота. 1996, №3. – С. 45–57.
7. Садова М.А. Потенціал самореалізації особистості як предмет психологічного дослідження: методологічні аспекти / Мирослава Анатоліївна Садова // Наукові праці МАУП. 2008, Т – 15, Ч –2, с. 231–238.
8. Садова М.А. Психологія самореалізації / Мирослава Анатоліївна Садова; [Навчально–методичний посібник]. – Первомайськ : Первомайська друкарня, 2008. – 113 с.
9. Садова М.А. Професійна самореалізація особистості: біографічний аспект / Мирослава Анатоліївна Садова // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики: міжвузівський збірник наукових праць. – Одеса : Астропринт, 2008.– Вип. 39-40.– С. 291–296.
10. Садова М. А. Психологічні складові потенціалу самореалізації особистості / Мирослава Анатольевна Садова // Вісник Одеського національного університету. – Одеса : Астропринт, 2009. – Том 14. – Вип. 17 – С. 102-109.
11. Симанюк Э.Э. Психологические барьеры профессионального развития личности / Э.Э. Симанюк. – М. : Аспект-пресс, 2005. – 258 с.
12. Соломка Т. Самоактуалізація студентів під час професійної підготовки/ Соломка Тамара // Соціальна психологія. – №4. –2006 с.
13. Тихомиров O.K. Понятия "цель" и "целеобразование" в психологии // Психологические механизмы целеобразования / О. К. Тихомиров. – М. : Наука, 1977. – 226 с.
14. Ткач Р. В. Психологічні особливості творчої активності особистості / Р.В. Ткач. – Запоріжжя : ЗДІА, 1999. – 224 с.
15. Цырева Л. А. Самореализация личности как предмет философского исследования: автореф. дис. на соискание наук. ступени канд. философ. наук / Л.А. Цырева. – М., – 1992. – 18 с.
16. Швалб Ю.М. Психологические модели целеполагания / Юрий Михайлович Швалб. – К. : Стирос, 1997. – 368 с.
17. Ядов В. А. Самореализация и прогнозирование социального поведения личности / В.А. Ядов. – Л. : Наука, 1979. – 264 с.
Зміст лекції
1. Проблема самореалізації особистості в системі наук про людину .
У сучасних умовах якісно новим чином постає проблема розвитку і використання особистісного потенціалу. Пред'являються вищі вимоги до самостійності, ініціативи, завзятості людини, викликані змінами, що відбуваються в суспільстві. Б. Г. Ананьєв неодноразово відзначав посилення впливу людського чинника на різні сторони дійсності. Все це обумовлює зростання актуальності проблеми самореалізації особистості.
Термін „самореалізація” використовується у вітчизняній і зарубіжній психологічній, педагогічній, філософській, соціологічній і іншій суспільно-науковій літературі. У філософських дослідженнях, як вітчизняних, так і зарубіжних, використання поняття „самореалізація” і ідей, покладених в його основу, йде в глибину століть. У загальнонаукових дослідженнях, перш за все загально-філософських, застосування даного терміну відбувалося як в рамках діалектичної філософії, так і з метафізичних позицій.
Разом з тим, термін „самореалізація” нерідко використовується у тому числі і в назвах вітчизняних кандидатських дисертаціях по психології, соціології, педагогіці (а частіше кандидатських і декілька рідше за докторські дисертації по філософії), у вітчизняній психологічній, соціологічній, педагогічній, філософській і іншій довідковій літературі (енциклопедіях, словниках і ін.) дефініції цього терміну відсутні. Не приводяться вони і у великих
енциклопедіях, в тлумачних словниках російської мови.
Термін „самореалізація” (self-realisation) вперше приводиться в словнику по філософії і психології, виданому в 1902 році в Лондоні: „Самореалізація” — здійснення можливостей розвитку „Я”. Таке визначення відповідає доктрині, згідно якої вищим кінцевим результатом розвитку є самореалізація або самоусвідомлення. Ця ідея пройшла шлях від стародавньої до сучасної етичної думки. Найважливіший її представник античності — Арістотель, для якого добро для людини для середовища — це актуалізація гуманної і раціональної душі.
У Оксфордському словнику приводиться наступне визначення: „Самореалізація — реалізація власних зусиль людини, можливостей розвитку „Я”. Згідно християнським переконанням, це не вершина досягнень, але божий дар” [18,с.126].
В психологічному і психоаналітичному словнику дається наступне визначення: „Самореалізація — збалансоване і гармонійне розкриття всіх аспектів особистості; розвиток генетичних і особистісних можливостей” [12,с.46].
Найбільш близькими до поняття „самореалізація” є поняття „само актуалізація” і „самовдосконалення”, „особистісне зростання”, „особистісний потенціал”.
Поняття „самоактуалізація”, як правило, описується в психологічній літературі з посиланням на роботи А. Маслоу. У зарубіжних психологічних і філософських словниках термін „самовдосконалення” (self-fulfillment) частіше трактується як кінцевий результат самореалізації, що відбувся, повна реалізація можливостей особистості.
Ідея самореалізації має давню історію у філософії. "Як вища цінність самореалізація трактується в філософії Упанішад(з VIII ст. до V ст. до Р. X.) і в даосизмі (V1-V ст. до Р. X.). На Заході вчення про самореалізацію сходить, принаймні, до Арістотеля і частково Платона, будучи не тільки теоретичним аналізом цього феномена, але і практичними рекомендаціями шляхів і способів індивідуального самовдосконалення [12, с.56]. В кінці XIX — початку XX століття в англоамериканських теоріях, особливо у представників ідеалізму, принцип самореалізації знаходить характер етичної заповіді. На думку багатьох філософів, дана тенденція зберігається в XX столітті у філософії екзистенціалізму.
Українські науковці такі як Г. С. Костюк, В.Г. Панок, В.А. Роменець, Т.М. Титаренко розглядають самореалізацію як переважно свідомий цілеспрямований процес розкриття й опредметнення сутнісних сил особистості в її різноманітній практичній діяльності.
Становлення суспільно активної та гармонічно розвиненої особистості великою мірою залежить від особистих зусиль самої людини, орієнтованих на самовдосконалення та самореалізацію як неодмінну умову досягнення успіху в житті ( С.Д. Максименко, М.І. Пірне, Т.В. Говорун).
Самореалізація особистості визначається як проблемна, оскільки проявляється як потенційно властива суб'єкту, але ще не розкрита, не пізнана, з одного боку; або розкрита, але не здійснена, не реалізована, - з іншого.
З точки зору Титаренко Т.М. в основі поняття „особистісного зростання”розглядається як засвоєння знань, не оволодіння діяльністю, не формування ціннісних орієнтацій чи активної життєвої позиції, це не привласнення людиною суспільної людської сутності чи оволодіння „образом ідеального дорослого”. „Головний психологічний зміст особистісного зростання — визволення, винайдення себе і свого життєвого шляху, самоактуалізація і розвиток усіх основних особистісних атрибутів”.
Якщо розглядати особистість як реальну динамічну сутність людини, що визначає її схильність поводитися певним чином за певних обставин (і додати слідом за Г. Олпортом, що кожна особистість потрапляє найчастіше саме в ті ситуації, в які хоче потрапити), то й особистісний розвиток треба буде розглядати як саме особистісну справу, багато в чому залежну від самої людини. Тобто йдеть ся про найголовніше життєве завдання, про задоволення якоїсь базової життєвої потреби.
Особистісне зростання є активним процесом становлення, в якому людина бере на себе відповідальність за своє життя, свій життєвий шлях. Усі ми постійно відчуваємо на собі вплив якихось потреб, прагнень, планів, мрій, амбіцій, що генеруються зсередини нашого єства. На різних вікових етапах усі ми бачимо, як змінюється наше життя завдяки сприятливим або, навпаки, руйнівним зовнішнім обставинам. Але й найтяжчі умови, про які пише В. Франкл, пригадуючи свій досвід перебування в концтаборі, не є вирішальними: „...Особистість ув'язненого зумовлюється власними внутрішніми рішеннями, а не виключно впливом умов табору... кожна людина може навіть у подібних умовах вирішувати, якою вона стане психологічно і духовно” [67, с. 55].
На наш погляд, самореалізація особистості — це здійснення можливостей розвитку Я за допомогою власних зусиль, співдіялъності, співтворчості з іншими людьми (близьким і далеким оточенням), соціумом і світом в цілому. Самореалізація припускає збалансований і гармонійний розвиток різних аспектів особистості шляхом адекватних зусиль, направлених на розкриття індивідуальних і особистісних потенціалів. У найзагальнішому вигляді самореалізація як прогрес реалізації себе — це здійснення саме себе в житті і повсякденній діяльності, пошук і затвердження свого особливого шляху в цьому світі, своїх цінностей і сенсу свого існування в кожен даний момент часу. Самореалізація досягається тільки тоді, коли у людини є сильний спонукальний мотив для особового зростання.
1. Уявлення про самореалізацію особистості в психологічних теоріях.
Насамперед проблема самореалізації особи була міждисциплінарною проблемою, що має філософське коріння. У вітчизняній довідковій літературі відсутнє визначення терміну „самореалізація”. У зарубіжній психології цей термін малорозроблений і в довідковій літературі наявні істотні суперечності і розпливчастість в його трактуванні.
Проблема самореалізації особистості тільки з недавнього часу знайшла статус психологічної проблеми [15, с.78].
У зарубіжній психології відсутня жорстка прив'язка до термінів „самоактуалізація”, „саморозвиток”, „самореалізація”і ін.. Для вітчизняної психології характерні інші методологічні канони, а саме — фундаментальний підхід до психологічних понять. Різні методологічні підстави породжують відмінності як аналіз. Так, оцінювані нами уявлення про самореалізацію в зарубіжних теоріях орієнтовані на норми гуманістичного пізнання. У зв'язку з цим аналіз уявлень про самореалізацію особистості в зарубіжних психологічних теоріях вимагає залучення часом достатньо обширного теоретичного контексту, відповідного даним психологічним концепціям.
Поняття самореалізації почав використовувати в своїх роботах по психології особистості А. Адлер. На його думку, люди перш за все прагнуть до переваги, що є фундаментальним законом людського життя. Перевагу А. Адлер розумів як досягнення найбільше з можливого. Таке прагнення є природженим, тому що це і є саме життя. Іншими словами, це „щось, без чого життя людини неможливо представити” [34,с.104]. Автор робить акцент на соціальних детермінантах особистості, розглядаючи індивіда як творче і єдине ціле, що самовизначається, з урахуванням його індивідуальної суб'єктивності. А. Адлер не дає визначення самореалізації особистості, обмежуючись філософським підходом. Механізми самореалізації їм також не приводяться. Проте А. Адлер завжди визнавав, що людина володіє самосвідомістю і здатна планувати свої дії, управляти ними, усвідомлюючи значення своїх дій для власної самореалізації. По А. Адлеру, людина сама творить свою особистість. Володіючи креативним Я, людина ставить перед собою мету і визначає шляхи її досягнення. За допомогою креативного Я інтерпретується, осмислюється досвід організму і перш за все знаходиться досвід в здійсненні життєвого стилю, унікального для людини [54,с.104].
Поняття самореалізації (частіше - самоактуалізації) використовується і в роботах таких зарубіжних психологів гуманістичного напряму, як К. Роджерс, Е. Фромм, А. Маслоу.