Бар’єр неяскравості, «сірості», буденності – коли повідомлення не привертає увагу цільової аудиторії
Процес передачі інформації
З боку того, хто сприймає повідомлення:
| Відкриття інформації – експозиція (селективне відкриття) – дії індивіда у напрямку визначення, з якою з універсально доступної інформації він буде входити у контакт | Організація інформації (селективна увага) – дії індивіда у напрямку впорядкування інформаційних повідомлень, які він вже отримав. | Інтерпретація інформації – дії індивіда у напрямку тлумачення інформації, або приписування значень |
| Завдання: – вибір стимулів для усвідомлення; – спрощення відкритої інформації із застосування фільтрів сприйняття; | Завдання: - встановлення причинно-наслідкової залежності серед інформаційних сигналів для кращого їх розуміння; - групування повідомлень з додаванням потрібної та забиранням непотрібної інформації. | Завдання: - співвіднести отриману та організовану інформацію з досвідом індивіда і групи; - підвести отриману інформацію під визначені категорії; - висунути пояснювальну гіпотезу; - застосувати конкретну пояснювальну гіпотезу в конкретній ситуації через приписування тим формам поведінки, що бачимо різні специфічні мотиви і причини. - підвести встановлені причинно-наслідкові зв’язки під вже відомі схеми інтерпретації схематизувати причинно-наслідкову залежність; |
| Від чого це залежить: - від природних особливостей ; - від провідної модальності індивіда (візуал, аудіал, кінестетик); - від потреб та інтересів індивіда на даний момент | Від чого це залежить: - від порядку сприймання інформації. - від типу схематизації інформації, тобто впорядкування її у послідовність дій чи подій. Сценарії (схеми) , конструкти – це послідовність у діях, яку ми очікуємо у нашій взаємодії з іншими у випадку специфічної події; - від когнітивної складності, з якою індивід підходить до аналізу явища або процесу | Від чого це залежить: - від досвіду “Я-реальності”; - від досвіду “Ми-реальності”; - від досвіду комунікативної соціальної реальності |
| Бар’єр провідної модальності Бар’єр фізичних можливостей Бар’єр інтересів | Бар’єр спрощення Бар’єр цілісності | Бар’єр власного досвіду Бар’єр схематизації Бар’єр припущення |
4 модель У.Шрамма (циклічна модель)
У процесі обміну інформацією можна виділити вісім базових елементів:
1. Комунікатор 1 – ініціатор повідомлення, відправник — передавач, що генерує ідеї або збирає інформацію та передає її. Ним може бути індивід або група людей, які разом працюють. Джерелом також може бути громадський інститут або організація, хоча і в цьому випадку джерелом повідомлення буде певна особа, на яку покладається обов’язок щодо підготовки та передачі інформації.
При обміні інформацією відправник і одержувач проходять декілька взаємопов’язаних етапів: 1) зародження ідеї; 2) кодування і вибір каналу; 3) декодування.
Обмін інформацією розпочинається з формування ідеї чи відбору інформації. Відправник вирішує, яку ідею чи повідомлення варто зробити предметом обміну.
2. Кодування— це процес перетворення ідей у символи, зображення, малюнки, форми, звуки, мову тощо. Тобто перш ніж передавати ідею, відправник повинен за допомогою символів закодувати їх, використовуючи для цього слова, інтонації, жести (мову тіла), і надати ідеї гарну «обгортку». Таке кодування перетворює ідею у повідомлення.
3. Повідомлення (месседж) — сукупність символів, власне інформація, що закодована за допомогою символів і передається одержувачу. Саме заради цього і здійснюється акт комунікації. Багато повідомлень передається у формі символів мови. Проте символом можуть бути і невербальні, наприклад графічні, зображення, жести, міміка та інші рухи тіла.
4. Канали передачі — засоби, за допомогою яких сигнал спрямовується від передавача до приймача. Канали поділяються на засоби масової інформації і міжособові канали.
Відправник повинен вибирати канал: передача мови і письмових матеріалів, електронні засоби зв’язку, включаючи комп’ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та відеоконференції. Можна розіслати пам’ятні записки, провести попередні збори невеликих груп для забезпечення розуміння повідомлення й залучення до проблеми.
Передавач (відправник) може не обмежуватись одним каналом, а використовувати кілька.
5. Декодування— процес, за допомогою якого приймач повідомлення перетворює одержані символи на конкретну інформацію та інтерпретує її значення. Якщо не потрібно реакції на ідеї, то процес обміну інформацією на цьому закінчується.
6. Комунікатор 2, приймач— цільова аудиторія або особа, якій призначається інформація і яка її інтерпретує.
7. Відгук— сутність реакції одержувача повідомлення після ознайомлення з його змістом. Можна спостерігати три основні типи результатів комунікації:
а) зміни в знаннях одержувача;
б) зміна постанов одержувача;
в) зміни поведінки одержувача повідомлення.
З точки зору керівника обмін інформацією варто вважати ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, здійснюючи дії, на які чекав від нього відправник.
8. Зворотний зв’язок — частина відгуку одержувача, що надходить передавачу. Він розглядається як сигнал, спрямований одержувачем інформації відправнику повідомлення, як підтвердження факту одержання повідомлення, що міститься в ньому.