На середину XIX ст. міське населення досягло рівня XI ст. і становило 50 тис. чоловік.

У Верхньому місті протягом 1832-1848 рр. були знесені майже всі вали, що оточували давню київську фортецю, і прокладені нові вулиці — Володимирська, Михайлівська, Житомирська, Прорізна та ін.

В 1817 р. місто прорізувало 49 вулиць і більше 100 провулків, наприкінці XIX ст. в Києві налічувалось вже 230 вулиць, сьогодні їх — 1830.

В XIX ст. в Києві було зведено перші пам'ятники-монументи. 28 вересня 1853 р. відкрито пам'ятник князю Володимиру (найстаріший скульптурний пам'ятник Києва) роботи відомого скульптора П. Клодта, автора багатьох скульптур у Петербурзі. Розташований на нижній терасі Володимирської гірки. Архітектурна домінанта Дніпрових круч правобережної частини Києва. Постамент був зведений А. Тоном, барельєф «Хрещення киян» виконаний В.І. Демутом-Малиновським. Статуя орієнтована на Схід. На висоті 20,5 м у руках Володимира здіймається хрест. У 1895 р. в хрест були вмонтовані електричні лампочки. Тепер і в нічну пору він був помітний здалеку.

Рис. 2. Пам'ятник князю Володимиру

Пам'ятник гетьману Богдану Хмельницькому є найвідомішим пам'ятником Києва, своєрідним символом міста. Встановлений він на честь гетьмана Богдана Хмельницького, який увійшов в історію України як видатний полководець, державний діяч, що очолив повстання українського народу проти влади польської шляхти. Також відомий Богдан Хмельницький завдяки Переяславській Раді, яка зробила союзниками Московію та Україну.

Перший проект пам'ятника Богдану Хмельницькому був виконаний із грандіозним розмахом. На гранітному постаменті, за формою схожому на курган, на гарцюючому коні сидів гетьман. Під копитами коня передбачалося зобразити розпластане тіло ксьондза-єзуїта, покрите розірваним польським прапором, поруч лежали ланки розірваних ланцюгів. Збиті конем, що скакає, летіли зі скелі фігури польського пана-шляхтича, та еврейського орендаря. Унизу, перед скелею розташовувалися ще 4 фігури - сліпий кобзар і його слухачі: білорус, малорус, великорос і червоноросс. Барельєфи повинні були зображувати епізоди Битви під Збаражем і В'їзд війська Хмельницького в Київ.

Кошти на пам'ятник передбачалося зібрати по благодійній підписці, але пожертвування надходили погано. Політичні мотиви й недолік засобів привели до того, що композиція затвердженого пам'ятника стала набагато скромніше. Були відкинуті потоптаний польський прапор і антисемітський тематика, заодно зникли з пам'ятника фігури кобзаря, його слухачів, а також барельєфи.

Морське відомство пожертвувало на будівництво пам'ятника 1600 пудів (25,6 т.) старої корабельної міді. В 1877 році, нарешті, була виготовлена гіпсова модель, а в 1879 році в Санкт-Петербургу, на ливарно-механічному заводі Берда, при участі скульпторів Пия Адамовича Велионского й Артемія Лаврентійовича Обера, композицію відлили з металу.

Щоб не ображати почуття віруючих, скульптурну композицію розвернули, після чого булава стала загрожувати скоріше убік Швеції, чому убік Польщі. Всупереч загальній думці, убік Москви булава не була спрямована ніколи. Про причетність до Росії говорили лише написи на постаменті: "Прагнемо під царя східного, православного" і "Богдану Хмельницькому єдина неподільна Росія". В 1919 і 1924 роках ці написи перемінили на "Богдан Хмельницький. 1888", яка збереглася по наші дні.

11 липня 1888 року, під час святкування в Києві 900-річчя хрещення Русі, пам'ятник Богдану Хмельницькому був остаточно встановлений і освячений.

В 1898 р. перед Університетом постав пам'ятник Миколі І, в період правління якого в місті з'явились університет, інститут шляхетних дівчат, гімназія, кадетський корпус.

У першій половині XIX ст. в Києві побудували М. Гоголь, О. Пушкін (1821), О. Грибоєдов (1825), А. Міцкевич (1825; його рідний брат Олександр очолював кафедру римського права в Київському університеті), К. Рилєєв (1822; від батька успадкував садибу), І. Аксаков (1854, 1855), О. Бальзак (6 разів протягом 1847-1850 рр.).

Наприкінці XIX ст. Київ за розміром міської території (59 кв. верст) був на третьому місці після Петербурга (90) і Москви (63), а за чисельністю населення (248 тисяч) — на п'ятому після Петербурга, Москви, Одеси і Риги. Попри значний розмах кам'яного будівництва, Київ усе ж залишався переважно дерев'яним містом: з 21 тис. будівель лише близько 3 тис. були кам'яними. Наприкінці XIX ст. Київ досяг такого рівня благоустрою, що серед міст Росії за цим показником посідав одне з перших місць. Він мав усі комунальні зручності. Із 1872 р. вулиці стали освітлюватись газовими ліхтарями, а з 1890 р. — електричними. У 1872 р. споруджено водопровід, що забезпечував місто дніпровською водою, потужністю 2700 кубометрів (або 270 тисяч відер) води на добу. В 1894 р. в місті було прокладено каналізацію.