Особливості розбудови загальної, професійної і вищої школи у 20 – ті роки XX ст..
Тяжка економічна ситуація, що склалася в результаті 1-ої світової та громадянської воєн :
· промисловість і господарство зруйновані;
· масова дитяча безпритульність. На початку 20-х років в Україні було близько мільйона безпритульних, дітей-сиріт. 29 липня 1920 р було створено Раду захисту дітей. Завдяки плідній діяльності вже в 1920 р. було відкрито 550 дитячих будинків на 45 тисяч місць, організовували безплатні дитячі їдальні та молочні кухні. 3 ініціативи Ради створили спеціальну групу з представників комсомолу та жіночих робітничих організацій. Вона займалася обстеженням реквізованих поміщицьких маєтків, які передавали Наркомосу для створення дитячих будинків, санаторіїв, лісових шкіл. Тільки восени 1920 р. Рада захисту дітей організувала переселения 10 тисяч безпритульних дітей з розорених районів Донбасу в південні губернії, для них було відкрито дитячі будинки.
Для безпритульних не лише відкривали дитячі будинки, садки, ясла, а й організовували притулки-інтернати, трудові колони-комуни. Одну з таких трудових колонії — ім. О. М. Горького — за дорученням Полтавського губернського відділу освіти очолив у 1920 р. А. С. Макаренко.
· На порядок денний постало питання про ліквідацію неписемності.
· У 1920 році Наркомос України видає декларацію «Про соціальне виховання дітей» – (розповсюджувалися твердження про розпад сімей і неможливість виконання нею виховних функцій).
У березні і серпні 1920 року – відбулися дві Всеукраїнські наради з питань освіти в Україні: проаналізовано стан і накреслені завдання щодо розбудови.
Було відкрито заклади соціального виховання дітей:
Ø майданчики різних шкіл (в літній період організовували побут дітей);
Ø школи-клуби неповного дня: навчати, виховувати, організовувати побут;
Ø денні дитячі будинки, або школи повного дня;
Ø дитячі будинки – для дітей-сиріт, напівсиріт – повне утримання дітей;
Ø дитячі містечка: дитячі будинки об’єднувалися і утворювалися дитячі містечка;
Ø установи охорони дитинства – колектори, розподільники, приймальники (вилучення та розподіл безпритульних дітей );
Ці заклади повинні були забезпечувати навчання і виховання, а найголовніше – порятунок дітей від 7 до 15 років.
Після закінчення закладів соціального виховання діти йшли набувати фаху до професійних шкіл:
§ школи робітничої молоді (фабрично – заводського учнівства);
§ індустріальні профшколи.
На селі: початкова школа (4 роки), до неї планувалося додати школу селянської молоді (3 роки).
З 1922 року – технікуми – вищі навчальні заклади : агрономів, інженерів вузького фаху, майстрів.
Радянська влада ліквідувала університети, вважаючи їх розсадником буржуазної ідеології.
Відновилися інститути різних профілів: сільськогосподарські, педагогічні, медичні та інші. Освітню піраміду увінчувала Академія наук зі своїми науково-дослідницькими установами.
Отже, система народної освіти в 20 – х роках представляла собою:
v дошкільне виховання (дитячий садок) С.Ф.Русова;
v шкільництво (заклади соціального виховання, профшколи, семирічки);
v вища освіта (технікуми, інститути).
Зростала мережа національних шкіл: єврейських, польських тощо.
У 1920 році – опублікували перший навчальний план: за ним 5 днів навчання, 6-ий екскурсії. На початку 30-х років вводяться нові навчальні плани і програми – ліквідується класно-урочна система.
1. З 1921 року вводяться для початкової школи комплексні програми: навчальний матеріал вивчався за 3-ма розділами: природа, праця, суспільство (інтегровані курси).
2. З 1924 року – поширився лабораторно-бригадний метод: учні розподілялися на бригади (5 – 7 чол.) і виконували складені вчителем «робочі завдання» в лабораторіях. Доповідав бригадир про хід виконаних завдань.
3. Був введений також метод проектів: учні самі намічали собі завдання – проекти і в процесі їх виконання набували знань і умінь. Ні держава, ні вчитель не могли попередньо складати шкільну програму – вона створювалася дітьми і вчителем в процесі навчальної роботи.
В 1931, 1932, 1933, 1936 роках = ряд постанов, які відмінили «новшества» і було знову введено класно – урочну систему.
У квітні 1930 року відбулася ІІ Всесоюзна партійна нарада в справі народної освіти. Після обговорення була прийнята постанова про введення в Радянському союзі єдиної системи народної освіти: «Різні системи народної освіти не можуть бути тепер виправдані. Своєрідність національної культури і місцевих умов треба взяти до уваги в єдиній системі народної освіти».