Прикметник

Вигук

Займенник

Прикметник

Іменник

4.4. Числівник

4.6. Дієслово

4.7. Прислівник

4.8. Службові частини мови

4.10. Запитання і завдання для самоперевірки

4.1. Частини мови, принципи їх виділення

Морфологія та синтаксис складають граматику сучасної української літературної мови.

Морфологія (від грец. morphё - форма, logos - слово) - це розділ граматики, який вивчає слово як граматичну одиницю мови, граматичні категорії та частини мови.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови. Вони відрізняються одна від одної за такими ознаками:

- за лексичним значенням;

- за граматичними ознаками;

- за синтаксичною роллю в реченні;

- за особливостями словотворення.

Наприклад, іменник відрізняється від дієслова:

  Іменник   Дієслово
а) означає предметність (підручник); а) означає дію або стан як процес (читає);
б) має рід, змінюється за відмінками і числами; б) має вид, перехідність і неперехідність, спосіб, час, змінюється за особами;
в) у реченні найчастіше буває підметом і додатком; в) у реченні найчастіше буває присудком;
г) основний спосіб творення - суфіксальний. г) основний спосіб творення - префіксальний.

В українській мові десять частин мови, з яких шість повнозначних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник), три неповнозначних (прийменник, сполучник, частки) та вигук.

Повнозначними частинами мови, або самостійними, називають такі частини мови, що мають лексичні та граматичні значення і є членами речення.

Неповнозначними частинами мови, або службовими, називають такі частини мови, які виконують лише службову функцію та є граматичними засобами вираження зв'язків і відношень між словами, реченнями (сполучники та прийменники), або надають реченню чи окремим його членам смислових та емоційних відтінків (частки).

Вигуки - це слова, що виражають почуття або волевиявлення, але не називають їх, вони не належать ні до службових, ні до самостійних частин мови.

4.2. Іменник

Іменником називається повнозначна частина мови, що означає предмети, явища, абстрактні поняття, відповідає на питання хто?, що?

За значенням іменники поділяються на назви істот (відповідають на питання хто? - батько, студент, актор) і назви неістот (відповідають на питання що? - вікно, ліс, осінь).

Іменники поділяються на загальні та власні. Загальні іменники називають однорідні предмети (дерево, небо, інженер). Власні іменники можуть бути індивідуальною назвою одного предмета (Україна, Київ, Галина).

РІД ІМЕННИКІВ

Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, світ), жіночого (доля, совість), середнього (море, поле).

Деякі іменники, що означають назви осіб за професією чи за родом діяльності (професор, інженер), хоч і можуть називати осіб як чоловічої , так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду. Наприклад, суддя Іванова.

В українській мові є іменники спільного роду, у яких рід визначається за статтю. Наприклад, бідолаха Ольга, бідолаха Петро. Деякі іменники вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду. Наприклад, зал - зала, санаторій - санаторія.

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ

Іменники мають два числа: однину і множину. Іменники у формі однини вживаються для позначення назви одного предмета: вишня, документ. Іменники у формі множини вживаються для позначення назви кількох однорідних предметів: вишні, дороги.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1) іменники, що вживаються і в однині, і в множині: твір - твори, лекція - лекції;

2) іменники, що вживаються тільки в однині. До них належать:

а) назви речовин (молоко, сметана);

б) збірні іменники (листя, людство);

в) іменники з абстрактним значенням (телебачення, чуйність, доброта);

г) власні назви (Волинь, Тернопіль);

3) іменники, що вживаються тільки у множині. До них належать:

а) назви парних предметів (двері, сани);

б) назви, що мають матеріально-речовинне значення (висівки, дрова);

в) назви сукупностей предметів (гроші, витрати);

г) назви ігор, процесів (посиденьки, піжмурки);

д) назви відрізків часу, свят, побутових обрядів (канікули, заручини, хрестини);

е) власні назви (Суми, Черкаси).

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ.

За характером відмінкових закінчень іменники в українській мові поділяються на чотири відміни.

І відміна

До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого й подвійного роду з закінченням -а(я): білка, липа, Микола, Оксана, Ілля, суддя, стаття. Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на три групи: тверду, м'яку й мішану.

До твердої групи належать іменники, основа яких закінчується на твердий приголосний: доброта, малина.

До м'якої групи належать іменники, основа яких закінчується на м'який приголосний: лінія, стаття.

До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий: каша, площа.

Таблиця відмінкових закінчень іменників І відміни

Від- мінки Однина Множина
тверда група м'яка група мішана група тверда група м'яка група мішана група
  вода хвиля, мрія груша ручище води хвилі, мрії груші ручи-ща
Н. -і -ї
Р. -і,ї  
Д. -і, ї -ам -ям   -ам
3.
О. -ою -ею, -єю -ею -ею -ами -ями   -ами
М. (у)-і (на) -і, -ї (на)-і (у)-ах (на) -ях   (на) -ах
Кл. -е, -є

ІІ відміна

До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (хліб, край, корінь) та з закінченням -о, -е (Дніпро, сомище), іменники середнього роду з закінченням -о, -е (око, горе) та -я (весілля, листя).

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники ІІ відміни поділяються на три групи: тверду, , м'яку й мішану.

Таблиця відмінкових закінчень іменників ІІ відміни

Від- Однина Множина
мінки тверда група м'яка група мішана група тверда група м'яка група мішана група
Н. -Æ,-о -Æ, -е, -я -Æ, -е -и, -а -і, -я -і, -а
Р. -а, -у -я, -ю -а,-у -ів -ів(-їв),-ей -ів
Д. -ові, -у -еві,( -еві) -ю -еві, -у -ам -ям -ам
З. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р.
О. -ом -ем (-єм) -ем (-ям) -ем -ами -ями, ми -ами
М. -ові і(у) -еві (-єві) -і (-ю) -і (-у) -еві -ах -ях -ах
Кл. -е, -у -ю, -е -у, -е Н.: -и, -а Н.: -і, -я Н.: -і, -а

 

ІІІ відміна

До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини (ніч, любов) та іменник мати. Іменники третьої відміни на групи не поділяються.

Таблиця відмінкових закінчень іменників ІІІ відміни

Відмінки Однина Множина
Н. тінь, ніч мати тіні, ночі матер-і
Р. матер-і -ей матер-ів
Д. матер-і -ям, -ам матер-ям
3. матірÆ матер-ів
О. матір'-ю -ями, -ами матер-ями
М. (на) на матер-і (у) -ях, -ах (на) матер-ях
Кл. мати (рідко), мамо матер-і

 

ІV відміна

До ІV відміни належать іменники середнього роду із закінченням -а(я), які при відмінюванні набувають суфіксів -ат (теля, ягня, дівча) або -ен (ім'я, плем'я).

Таблиця відмінкових закінчень іменників IV відміни

  Однина Множина
Відмінки курча ім'я курчата імена
  внуча плем'я внучата племена
Н. -ат -а -ен -а
Р. -ат -и -ен -і, -я -ат -Æ -ен -Æ
Д. -ат -і -ен-і -ат -ам -ен -ам
3. -атÆ-ат-а -ен -а
О. -ам -ен -ем, -ям -ат-ами -ен -ами
М. (на) -ат-і (на) –ен -і (на)-ат -ах (на) –ен -ах
Кл. -ат -а -ен -а

 

НЕВІДМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ

Не відмінюються іменники:

- іменники іншомовного походження з кінцевими;

§ -а (-я): боа, бра;

§ -о: адажіо, Онтаріо;

§ -у (-ю): какаду, Баку;

§ -е (-є): резюме, ательє;

§ -і: таксі, журі;

- складноскорочені слова: комполку;

- абревіатури: ООН, КПІ;

- українські жіночі прізвища на та приголосний: Тетяна Рево, Марія Сороко, Тетяна Бігун, Ніна Кравець;

- іншомовні жіночі та чоловічі прізвища на -ово, -их, -о, -і, -е: Дурново, Дородних, Ашкіназі;

- іншомовні жіночі прізвища на приголосний: Олена Нейман, Маргарита Бауер.

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕН ТА ПО БАТЬКОВІ

Чоловічі та жіночі імена та по батькові відмінюються, як іменники відповідної відміни:

а) на -а (-я) - як іменники І відміни: Марія Іванівна, Марією Іванівною;

б) чоловічі імена, що закінчуються на приголосний та на , відмінюються, як іменники ІІ відміни: Андрій - Андрієві; Дмитро - Дмитрові;

в) жіночі імена, які закінчуються на приголосний, змінюються, як іменники ІІІ відміни: Любов - Любові.

 

ВІДДІЄСЛІВНІ ІМЕННИКИ

Віддієслівні іменники є необхідним і виправданим мовним засобом ділового стилю. Заміна всіх віддієслівних іменників дієслівними формами неможлива. Але недоречне вживання віддієслівних іменників у межах ділового стилю викликає цілком справедливі нарікання.

Проте деякі властивості віддієслівних іменників роблять їх необхідними для ділового стилю, закріплюють за офіційним діловим писемним спілкуванням. Насамперед, цьому сприяє здатність віддієслівного іменника називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, порівняйте:

давати вказівки - вказувати;

зробити огляд - оглянути.

Як бачимо, тут відбувається певна смислова диференціація: дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення "розщеплене" на допоміжне дієслово й віддієслівний іменник, - дію широку, узагальнену (вести пошук).

При цьому треба мати на увазі, що такі категорії дієслова, як вид, стан, час створюють абсолютно зайву в діловому стилі атмосферу "розмовності". Віддієслівні іменники саме через відсутність цих категорій забезпечують потрібну діловому стилю однозначність, а водночас й узагальненість змісту, що створює атмосферу діловитості, офіційності. Найчастіше віддієслівні іменники входять до складу готових усталених кліше ділового стилю.

 

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ІМЕННИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

Викликають труднощі в діловому стилі не тільки пошуки потрібного слова, а й вибір граматичної форми.

При виборі роду іменників бажано орієнтуватися на такі правила:

1. офіційними, основними назвами посад, професій, звань служать іменники чоловічого роду: секретар, директор, професор. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати тов. Іванову О.П. на посаду викладача);

2. текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це, звичайно, дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог Іванова О.П. дозволила);

3. не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи: сельчани, заводчани. Ці слова є розмовними варіантами офіційних найменувань (мешканець села, заводські робітники).

У ділових паперах зустрічаються випадки необґрунтованого вибору числа іменників.

Однина іменника може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (зібрано цукрового буряка на площі). У цих випадках однина служить засобом узагальнення, вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів. Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів є внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (... партію дитячих трикотажних костюмів надіслано...).

Поява форм множини в абстрактних іменниках можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються), а не в літературній мові (рух поїздів).

Деякі речовинні іменники (масло, сіль, вино) набувають невластивих видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина). Таке вживання форм множини в ділових документах не вважається порушенням норм літературної мови.

При відмінюванні іменників найбільше помилок випадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й середнього родів.

Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини мають паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і -у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): директору, документу (хоч цілком можлива й така форма: директорові, документові). Перевага віддається закінченням -у (-ю), -і, оскільки вони, як правило, вживаються в усіх стилях, крім розмовного та художнього.

Проте бувають випадки, коли й у діловому стилі слід писати закінчення –ові(-ві, -єві). Це трапляється тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа, бо іменники - назви збірні, абстрактні, узагальнюючі - мають однакові закінчення в родовому і давальному відмінках:

Щоб уникнути цього, закінчення давального відмінка -ові (-еві, єві) у тексті документа стає обов'язковим.

Збіг форм родового і давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду. Тож слід так будувати речення, щоб уникнути двозначності.

Знижує загальну грамотність ділових паперів також неправильне вживання інших відмінкових закінчень.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а (-я): абзаца, документа, а інші - -у (-ю): протоколу, факту; до того ж багатозначний іменник може мати дві різні форми в родовому відмінку: нема аркуша паперу - ділового папера. Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому це легко встановити.

У родовому відмінку множини іменників жіночого роду мають закінчення -ей: доповідей, галузей, статей.

Прикметником називається повнозначна частина мови, яка виражає ознаку або властивість предмета.

Прикметники змінюються за родами, відмінками й числами.

У реченні прикметники виступають найчастіше узгодженими означеннями, частиною іменного складеного присудка.

Прикметники можуть виражати різні ознаки: колір (блакитний, білій), розмір (великий, малий), якість (м'який, жорсткий), смак (солодкий, гіркий), матеріал (залізний, цегляний), відношення до місця (міський, прибережний), відношення до часу (денний, ранковий), відношення до простору (близький, далекий), відношення до особи (сестрин), зовнішні й внутрішні властивості (здоровий, щирий).

Залежно від того, чи безпосередньо якість предмета виражають прикметники, чи через відношення її до інших предметів, вони поділяються на два основні розряди: якісні і відносні.

Якісними називаються прикметники, що виражають ознаку безпосередньо, яка може виявлятися більшою чи меншою мірою: білий - біліший - найбіліший.

Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку через відношення до інших предметів, яка не виявляється більшою чи меншою мірою: вечірня прохолода. Якісні й відносні прикметники відповідають на питання який? яка? яке? які?

Серед відносних прикметників виділяються присвійні прикметники, які відповідають на питання чий? чия? чиє? чиї? й означають належність предмета особі чи іншій істоті: мамина хустка, лисячий слід.

Межі між розрядами прикметників до певної міри умовні. Прикметники вживаються як у прямому значенні, так і в переносному. Частина відносних прикметників, вживаючись у переносному значенні, набуває значень якісних прикметників. Порівняйте: золота обручка і золотий характер (гарний характер). Такі прикметники називаються відносно-якісними. Присвійні прикметники, вживаючись у переносному значенні, теж можуть ставати якісними. Порівняйте: вовча лапа і вовчий погляд (поганий, важкий погляд).

 

СТУПЕНІ ПОРІВНЯННЯ ЯКІСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Якісні прикметники виражають ознаку, яка може виявлятися більшою чи меншою мірою, тому їм властиві ступені порівняння – вищий і найвищий.

Прикметники, які показують, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж в іншому, є формами вищого ступеня порівняння.

Вищий ступень порівняння має дві форми: просту і складену.

Проста форма утворюється додаванням до твірної основи, яка береться від звичайного ступеня прикметника, суфікса -ш (-іш): довгий - довший, білий - білішій.

Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш або менш і звичайного ступеня прикметника: більш довгий, менш білий.

Вищий ступень може утворюватися зміною кореня (суплетивні прикметники): гарний - ліпший, великий - більший.

Прикметники, які показують, що в предметі найбільше тієї якості порівняно з іншими предметами, є формами найвищого ступеня порівняння.

Найвищий ступень порівняння прикметників також має дві форми: просту й складену.

Проста форма утворюється додаванням до простої форми прикметника вищого ступеня префікса най-: найменший, найдовший.

Складена форма утворюється сполученням слів найбільш, найменш і звичайного ступеня прикметника: найбільш видовий, або слів від усіх, за всіх і прикметника у простій формі вищого ступеня: рідніший за всіх.

Складені форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників уживаються в українській мові значно рідше, ніж прості.

 

ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Прикметники змінюються за відмінками. Залежно від того, на твердий чи на м'який звуки закінчуються основи прикметників, вони поділяються на тверду й м'яку групи, які відрізняються тим, що в родовому, давальному та місцевому відмінку прикметників м'якої групи перед закінченням пишеться м'який знак (буквосполучення –ьо-): синього, синьому, на синьому.

Таблиця відмінкових закінчень прикметників

  Однина Множина
Від Тверда група М'яка група    
мінки чоловічий і середній рід жіночий рід чоловічий і середній рід жіночий рід Тверда група М'яка група
Н. -ий, -е -ій, -є
Р. -ого -ої -ь-ого -ь-ої -их -іх
Д. -ому -ій -ь-ому -ій -им -им
3. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р. Н. або Р.
О. -им -ою -ім -ь-ою -ими -іми
М. (на)-ому -ім (на)-ій (на) -ь-ому (-ім) (на)-ій (на)-их (на)-іх

 

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

У діловому стилі переважають відносні прикметники (якісних значно менше). Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тобто форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В українській мові ці форми можуть бути однослівними, синтетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш високий).

У діловому стилі ступінь більшого чи меншого вияву якості передається, звичайно, аналітичною формою (за допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто, дуже та ін.), оскільки утворення таких форм практично можливе від усіх якісних прикметників; ці форми вільно відмінюються й широко вживаються в ролі означень; вони сприймаються як стилістично нейтральні, в той же час як однослівні форми мають чітке розмовне забарвлення.

При вживанні ступенів порівняння треба враховувати смислову відмінність між прислівниками. Так, дуже і самий вказує на абсолютний ступінь вияву ознаки; найбільш - вказує на відносний ступінь вияву ознаки (менш - більш - найбільш).

4.4. Числівник

Числівником називається повнозначна самостійна частина мови, яка означає абстрактну математичну кількість (сім, дванадцять, сорок п'ять), кількість предметів (сім документів, дві інструкції) або порядок при лічбі (п'ятий урок).

Числівники змінюються за відмінками. У реченні числівники можуть бути головними та другорядними членами.

За значенням числівники поділяються на кількісні й порядкові.

Кількісні числівники означають абстрактно-математичну кількість (шість, сім) або кількість предметів при лічбі (вісім дерев), вони поділяються на:

а) власне кількісні, що виражають кількість у цілих одиницях (цілі числа): три, сім, дев'ять;

б) дробові: п'ять дев'ятих, три цілих і дві третіх;

в) збірні, що означають кількість як одне ціле: двоє, шестеро;

г) неоднозначно-кількісні, які не виражають точної кількості: кілька, декілька, кільканадцять.

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі: п'ятий день, третій рік.

За будовою числівники поділяються на прості, які складаються з одного слова (сім, десятий, п'ятнадцять), і складені, які складаються з двох і більше слів (сто двадцять, сорок перший, дві четвертих).

 

ВІДМІНЮВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ

В українській мові числівники змінюються за відмінками, мають різні типи відмінювання.

1. Числівники один, одна, одно(одне) в однині відмінюються так, як прикметники твердої групи:

 

Однина Множина
чоловічий і середній рід жіночий рід  
Н. один, одно (одне) Р. одного Д. одному З. Н. або Р. О. одним М. (на) одному (-ім) одна одної (однієї) одній одну одною (однією) (на) одній одні одних одним Н. або Р. одними (на) одних

 

2. Числівники два, дві, обидва, обидві відмінюються, як прикметники твердої групи.

3. Числівники три і чотири в кожному відмінку (крім називного) мають однакові відмінкові закінчення. Але в орудному відмінку однини числівник три має закінчення- -ьома, а числівник чотири --ма. у всіх непрямих відмінках числівників три, чотири пишеться ьо (крім чотирма).

 

Н. Р. Д. З. О. М. три трьох трьом Н. або Р. трьома (на) трьох чотири чотирьох чотирьом Н. або Р. чотирма (на) чотирьох

 

4. Числівники від п'яти до десяти відмінюються за таким зразком:

 

Н. Р. Д. З. О. М. п'ять п'яти (п'ятьох) п'яти (п'ятьом) п'ять (п'ятьох) п'ятьма (п'ятьома) (на) п'яти (п'ятьох) дев'ять дев'яти (дев'ятьох) дев'яти (дев'ятьом) дев'ять (дев'ятьох) дев'ятьма (дев'ятьома) (на) дев'яти (дев'ятьох)

 

5. У числівниках на -дцять і -десят вимінюється тільки друга частина.

 

Н. Р. Д. З. О. М чотирнадцять чотирнадцяти (чотирнадцятьох) чотирнадцяти (чотирнадцятьом) чотирнадцять (чотирнадцятьох) чотирнадцятьма (чотирнадцятьома) (на) чотирнадцяти (чотирнадцятьох) сімдесят сімдесяти (сімдесятьох) сімдесяти (сімдесятьом) сімдесят (сімдесятьох) сімдесятьма (сімдесятьома) (на) сімдесяти (сімдесятьох)

 

6. Перед закінченнями-ох, -ом, -ома, а також в орудному відмінку перед-ма після [т'] пишеться м'який знак.

7. У складних числівниках на позначення сотень відмінюються обидві частини:

 

Н. Р. Д. З. О. М. чотириста чотирьохсот чотирьомстам чотириста (чотирьохсот) чотирмастами (на) чотирьохстах шістсот шестисот шестистам шістсот (шестисот) шестистами (шістьмастами) (на) шестистах вісімсот восьмисот восьмистам вісімсот (восьмисот) восьмистами (вісьмомастами) (на) восьмистах

 

8. Числівники сорок, дев'яносто і сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають закінчення -а (сорока, дев'яноста, ста).

9. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються, як іменники: тисяча - як іменник І відміни мішаної групи; мільйон, мільярд - як іменники твердої групи II відміни, а нуль - як іменник м'якої групи цієї ж відміни.

10. У складених числівниках кожна складова частина змінюється за відповідними типами відмінювання простих і складних числівників.

11. Неозначено-кількісні числівники кілька, декілька відмінюються, як числівник два; багато, небагато - як числівники три, чотири; кільканадцять - як п'ять.

12. Збірні числівники двоє, троє, семеро та ін. мають такі самі відмінкові форми, як два, три, сім і т. д.

13. У дробових числівниках чисельник відмінюється, як кількісний числівник, а знаменник - як порядковий (дві третіх, двох третіх, двом третім і т. д.) у множині.

14. Порядкові числівники змінюються, як прикметники. У складених порядкових числівниках змінюється лише останнє слово (тисяча дев'ятсот дев'яносто перший рік, тисяча дев'ятсот дев'яносто першого року...).

 

ЗВ'ЯЗОК ЧИСЛІВНИКІВ З ІМЕННИКАМИ

Числівники граматично пов'язуються з іменниками. Вони або керують іменниками, або узгоджуються з ними.

1. Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі і відмінку: (один день, одна година, одне (одно) слово).

2. Числівник два вживається у двох родових формах: одна й та ж форма для чоловічого і середнього роду - два (горобці, вікна), інша - для жіночого роду - дві (вільхи, картоплини).

3. Числівники два, три, чотири, вступаючи у граматичні зв'язки з іменниками, вимагають від них форми називного відмінка множини: два явори, три калини, чотири яблуні. Означення при іменниках може бути у формі називного або родового відмінка множини: два старі (старих) дуби, три червоні (червоних) жоржини, чотири високі (високих) груші.

ПРИМІТКА: Числівники два, три, чотири не сполучаються з іменниками, які не підлягають лічбі (честь, бензин, кисень, праця), а також з іменниками IV відміни. Для їх переліку вживаються збірні числівники (двоє пташенят, троє кошенят, четверо ластів'ят).

1. Числівники від п'яти і далі вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: п'ять сторінок, дев'ять задач, десять днів, п'ятнадцять років, сто сорок шість центнерів, тисяча двісті кілометрів.

ПРИМІТКИ: 1. Іменники, що мають більш чітко (сотня, десяток, дюжина, копа, пара) чи менш чітко (сила, маса, юрба, табун, череда та ін.) виражене числове значення, сполуча­ються з іменниками у родовому відмінку множини (сотня козаків, десяток яблук, дюжина ложок, копа снопів, пара черевиків, сила людей) маса неприємностей, табун коней, череда овець тощо)

2. Іменники з числовим значенням (половина, третина, чверть) пов'язуються з іменниками у родовому відмінку обох чисел: половина відра, третина склянки, чверть бочки; половина відер, третина склянок, чверть бочок.

2. При неозначено-кількісних та збірних числівниках іменники вживаються у родовому відмінку множини: кілька діб, декілька годин, п'ятеро хлопців, шестеро дівчат.

3. При дробових числівниках іменники мають форму родового відмінка однини, а слово частина часто випускається: п'ять сьомих, одна ціла і три восьмих, дві третіх розчину.

4. Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у родовому відмінку однини: півтора метра, півтори години.

5. Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі і відмінку: сьомий день, сьома година, сьоме число, сьомого дня, до сьомої години, сьомого числа, сьомі дні, сьомі години, сьомі числа. Ці числівники змінюються так, як прикметники.

 

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ЧИСЛІВНИКІВ У ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

У ділових паперах доводиться мати справу з великою кількістю числових назв. Нагадуємо основні правила їх запису.

1. Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без вказівки на одиницю виміру) в запису відтворюється словом, а не цифрою (наприклад, дефектних виробів ...повинно бути не більше двох). Так само пишуться однозначні числівники, якими позначаються часові межі (наприклад, випробування повинні тривати три-п'ять місяців). Якщо однозначне слово супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами (наприклад, 7 центнерів сіна).

2. Складні і складені числівники, звичайно, записуються цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (порівняйте: Було забраковано 28 виробів з цієї партії. Двадцять вісім виробів з цієї партії було забраковано.). Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи з допомогою пропусків (наприклад, 735 000 крб.)

3. Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник вводиться в текст з відмінковим закінченням (наприклад, по 3-му класу точності). При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз (наприклад, вироби 1, 2, 3-го сортів).

4. Деякі порядкові числівники для розрізнення позначаються в документах за допомогою римських цифр, проте вже без відмінкових значень ( наприклад, подекуди записують порядкові номери місяців, кварталів).

5. Складні слова, перша частина яких - цифрове позначення, можуть писатися комбіновано: 100-процентний, 50-кілометровий, дозволяється другу частину таких назв скорочувати, якщо це одиниця виміру: 50-км.

6. Окремі види інформації передаються у вигляді змішаного запису, який складається з цифр і слів (наприклад, 275 000, а можна 275 тис.). Словесно-цифровий запис не лише дає можливість скорочувати написання великих і малих чисел, а й значно полегшує сприймання.

7. У діловому стилі приблизна кількість слів відтворюється обмеженим числом зворотів (понад, до, зверх, більш, менше).

8. Широко вживаються в діловому стилі дробові числівники.

9. Наявність чи відсутність іменника при числовій назві залежить від тексту документа (від його конкретного змісту).