Проблема вивчення кельтської міфології.

Кельтська міфологічна система дуже розвинена, але у цілісному вигляді не збереглася. Дані про міфологію континентальних та острівних (до римського періоду) кельтів вельми фрагментарні – черпаються переважно з археологічних джерел (статуї, рельєфи з зображеннями божеств, залишки культових споруд, написи з присвятами, надгробними епітафіями, монети); відомостей античних авторів, які обмежуються повідомленнями про віру кельтів в переселення душ і життя після смерті; літературні пам’ятки місцевої традиції пізнішого часу. Інформація про космологічні уявлення походить майже виключно з археологічних джерел, що зумовлює істотні розбіжності в інтерпретаціях. Єдині міфологічні системи кельтів, які більш-менш цілісно висвітлені в літературних пам’ятках місцевих традицій – ірландська і валлійська (кельти Уельсу, Великобританії).

Головними джерелами для досліджень кельтської міфології є ірландські саги, перші записи яких відносяться до VIII-IX ст.. Пізніші ірландські саги датуються XII ст., вони є вторинними (відсутні космогонічні та есхатологічні мотиви). Ці джерела, складені після затвердження християнства, тому лише побіжно відображають міфологічні уявлення стародавніх кельтів. На XII-XVI ст. припадає розквіт літератури в Ірландії, Шотландії та Уельсі.

Деякі відомості про міфологічні уявлення кельтів дають нам вірші грецького поета Лукана з яких відомо про види жертвоприношень: узус (жертви повішені на дереві), тараніс (спалені жертви), тептат (втоплені жертви).

Серед ірландських рукописів найбільш ранні – манускрипти, тому вони представляють для нас особливий інтерес з точки зору реконструкції
кельтської міфології. Цей манускрипт отримав назву «Книга Бурої Корови»,
оскільки він, як свідчить переказ, написаний на пергаменті зі шкури улюбленої корови св. Кіарана, що жив у VII ст.. Більш об’ємний, але трохи пізніший манускрипт – Лейнстерська книга. Він являє собою компіляцію ХІІ ст., створену єпископом Кілдейським Мак-Горманом. У ній містяться розповіді про подвиги Кухуліна, які є доповненням до «Книги Бурої Корови».

Уельські рукописи відносяться до того ж періоду, що й ірландські та
шотландські. Серед них особливо виділяються чотири пам’ятки – Чорна Гермартенская книга (третя чверть ХІІ ст.), Книга Аневрина (кін. ХІІІ ст.), Книга Талесина (XV ст.) і Червона Гергестська книга. Важливу, але не дуже об’ємну інформацію дають поетичні твори бардів VI ст. – Мір дина, Талесина та Аневрина.

Дата, вказана на манускрипті відображає лише останню його редакцію і не має ніякого відношення до початкової версії манускрипту. Оскільки ці манускрипти є списками стародавніх текстів та поем, зроблених з ще радніших рукописів, тому датування манускриптів ніяк не відображає часу створення самих текстів.

2. Міфо-поетичні уявлення кельтів (валійців та ірландців).

Кельтська релігійна традиція сформувалася під впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів. Будучи народом, що належить до індоєвропейської мовної групи, кельти були носіями релігійних уявлень, значною мірою спільних для усіх індоєвропейців.

Кельтська міфологія просякнута сюжетами боротьби за владу і війною. Війна між богами і демонами нижчого світу. За уявленнями кельтів боги правдять племенами та кланами.

Археологічні пам’ятки показують, що функції та атрибути богів часто нашаровуються і переплітаються. З нашими сьогоднішніми знаннями видається можливим лише поділ кельтських божеств на солярні (сонячні, небесні) та хтонічні (земні та підземні), пов’язані також з плодючістю та родом. Такий поділ також не ідеальний – трапляється, що якесь кельтське божество плодючості раптом з’являється з атрибутами солярного бога, або, навпаки. Тому деякі дослідники припускають, що кельти тяжіли до монотеїстичної релігійної системи, яка мала в своїй основі уявлення про єдиного бога з універсальними можливостями. Характерною рисою кельтських релігійних уявлень було об’єднання богів у тріади. Як зазначає Т. Пауелл, «у цьому випадку не йшлося про концепцію трійці, або про поєднання трьох божеств в одному. Скоріше тріада була вираженням виключної потужності кожного з них, що можна назвати «потужністю трійці».

Помітну релігійну роль відігравали також анімалістичні образи. В кельтській іконографії божества часто зображуються або разом з тваринами, або з тваринними атрибутами (наприклад, з оленячими рогами). В літературі досить поширеною є думка про вшанування кельтами богів у тваринному вигляді. Проте, за словами Т. Пауелла, кельтський зооморфізм не був проявом первинного вшанування тварин, а свідчив про здатність богів до тимчасового перетворення чи перевтілення. Серед тварин священними вважались бик, свиня (провідник до потойбічного світу), кінь (символ богині Епони). В реальному житті кінь пов’язувався з владою.

Племена богині Дану були першими богами. Поширені уявлення про чарівні предмети Племені богині Дану. Фая – камінь, який визначає чи король є королем. До чарівних предметів також відносились чарівний спис (який може перемогти будь-якого супротивника) бога Луга, непереможний меч Нуаду, котел бога Магду, в якому вариться свинина для бенкетів в потойбічному світі). Хтонічні божества жили у пагорбах.

Для кельтської релігії були характерні також певні пантеїстичні риси. Кельти, зокрема були впевнені у божественній сутності водоймищ, при чому як природних (море, річки, озера, болота), так і штучних (колодязів). Джерела вважалися символами мудрості, а океан, навпаки, був негативним началом, символом хаосу. Водоймища вважалися воротами до потойбічного світу, місцем проживання надприродних істот. Серед океану традиційно знаходився потойбічний світ. На заході розміщувалися Острови блаженних (острови померлих душ), їх тричі по п’ятдесят, на цих островах час зупинився, там панує достаток і молодість. Північ асоціювалась із забуттям і смертю, острів зі скляною вежею служив притулком для фоморів. Мотив скляного палацу або вежі часто зустрічається і в валійской міфологічній системі, у якій потойбічний світ також переноситься на овтрови.

Також шанобливим ставленням були оточені височини – гори, пагорби, кургани. Але особливо шанобливим було ставлення кельтів до дерев. На території Галлії та Британії відомі імена людей та богів, назви поселень пов’язані з деревами. В Ірландії був культ «п’яти дерев», кожне з яких символізувало одну з п’яти частин острова. Найважливішу культову роль відігравали такі дерева, як дуб, тис, бук, береза, яблуня, ліщина, горобина, горіх. Вчені вважають, що кельти найбільш сакралізували дуб. З дубом був пов’язаний культ омели. Друїди вірили, що омела росте лише на дубі, тому для проведення священних ритуалів обирали саме дубові ліси та використовували при магічних діях дубове листя. Можливо, шанобливе ставлення до омели було зумовлене природними властивостями цієї рослини, яка має здатність до самостійного вироблення хлорофілу і залишається зеленою навіть взимку, коли дерево, на якому вона росте, втрачає листя. Таким чином омела демонструвала свою непідвладність річному циклу. Крім того, омела найчастіше зустрічається в густих лісах і біля водоймищ, тобто у місцях, які кельти вважали священними.

Кельтську релігію неможливо уявити без складного комплексу уявлень про душу та її безсмертя. Найвірогідніше саме з цими уявленнями був пов’язаний поширеним серед усіх кельтських племен культ голови, яка вважалася вмістилищем людської душі. Здобуту на війні голову супротивника кельти вважали найціннішим трофеєм. Вважалося, що голова вбитого супротивника захищала дім від зла і ворожіння, дарувала удачу та щастя.

З головою як вмістилищем людської душі пов’язані вірування про переселення душ після смерті.

Міфи про культурних героїв складають окрему категорію міфів. засвідчені в численних ірландських переказах про заселення острова (збереглися у викладі обширної псевдоісторичній компіляції 12 в. "Книга захоплень Ірландії"). Традиційно виділялося шість "захоплень" Ірландіі.Первий (віднесений укладачами до часу "до потопу"), був очолений Банба, однією з богинь-епоніма Ірландії. Потоп поглинув всіх її супутників, окрім якогось Фінтана, який, перевтілюючись то в лосося, то в орла, то в яструба (подібний мотив зустрічається у випадку міфічного Таліесіна в Уельсі), пережив століття й повідав нащадкам про подію. Партолону, який очолив наступне навала, приписується ряд важливих культурних діянь, спрямованих на додання Ірландії остаточного природного вигляду: він розчистив Чотири долини, при ньому з'явилося сім великих озер, до того ж Партолон вперше ввів деякі ремесла і звичаї

3. Пантеон головних богів.

Спроба організувати всіх богів кельтських племен в єдиний пантеон є не дуже вдалою, адже кельтські божества рідко співставляються хронологічно й географічно. Відомі багато етнонімічних імен кельтських богів: Аллоброкс – бог племені аллоброгів, Арам – араміків, богиня Воконтія – воконтіїв. У процесі романізації багато місцевих богів отримали римські назви, але про ототожнення місцевих і римських богів говорити неможливо: існувала лише співвіднесеність певних зовнішніх аспектів кельтських та римських богів. У Британії засвідчено близько 40 імен місцевих божеств, але про половину з них нічого не відомо, крім імені. Ряд божеств кельтів Британії має відповідники в ірландській та валійскій міфологічних системах: Ноденс – Нуад, Бріганте – Бригіта; божество Мапонус порівнюється з ірландським Мак Оком, сином Дагда. Етот асоціювався з грецьким Аполлоном, так само як і галльський Беленос. Частина божеств представлена ​​тільки іконографічним матеріалом (зображення триликого або триголового божества), ім’я якого залишається невідомим.

Більше відомо про пантеон кельтів Ірландії, відомості про який збереглися в пам’ятках літератури, зокрема, у «Битві при Мойтуре» вміщено переказ про племена богині Дану та бенкет Гоібніу, центральним епізодом якого є приготування богом магічного напою для збільшення сили богів, що б’ються з фоморами – нижніми демонами).

В ірландському найбільш шановані божества належать до Племені богині Дану (Діти Великої Матері). Найобширніші відомості про цих богів можна знайти в книзі «Битва при Мойтуре», де говориться, що Плем’я Богині Дану прибуло на Британські острови з Іспанії. Головним божеством Племені богині Дану був бог Дагда – Добрий Бог. Вважався богом потойбічного світу. Зображувався у вигляді велетня з палицею, котра мала страшну руйнівну силу, але могла повертати до життя померлих. Різні епітети, вживані з його ім’ям, вказують на те, що він міг бути богом друїдів, володарем якихось таємних знань. Після приходу римлян Магду, який опікувався захистом і плодючістю племінної території, почав асоціюватися з Марсом. Римляни цілком обґрунтовано співвідносили свого військового бога з кельтським родовим божеством, адже відомо, що архаїчний італійський Марс був насамперед божеством-охоронцем племінної землі.

Егнус був божеством врожаю взагалі всього, що росте. Вважається, що колись він був місцевим племінним божеством, а коли плем’я, де йому поклонялись зайняло домінуючу позицію, Егнус піднявся у ранг головних божеств. У міфах про війни богів він перешкоджає знищенню зерна, молока і плодів, що належать богам нового покоління.

Мананнан – в ірландській міфології син Лера – бога моря. Він отримав своє ім’я від назви острова Мен, розташованого в Ірландському морі на шляху з Ірландії до Британії. Мананнан також був богом моря, чарівником і цілителем, владикою острова Блаженних, де жив в замку Емхайн («яблуневі дерева»). Був володарем раю і деякий час царем богів свого покоління. Володіння магією дозволяло йому робити своїх союзників невидимими і безсмертними. За уявленнями кельтів Мананнан був благородний, гарний собою і вмів змінювати свій вигляд, а його колісниця однаково легко мчала як по хвилях, так і по суші.

Луг – солярне божество в ірландській міфології. Ім’я цього бога перекладається як «блискучий» або «той, що світиться». Його зображували молодим гарним воїном. У жилах Луга текла кров фоморів, він онук одноокого ірландського бога Балора, вождя фоморів. Матір’ю Луга вважалася Етлінн, єдина дочка Балора. Батько заточив Етлінн в кришталеву вежу на острові Торі біля північно-західного узбережжя Ірландії, щоб вона не могла народити йому онука, який, згідно пророцтву, повинен був убити діда. Але Кіан, син бога лікування Діан Кехта, зумів проникнути до Етлінн, і вона народила Луга. Бог моря Мананнан брат Кіана, врятував Луга від переслідувань Балора і взяв на виховання. Військовою доблестю Луг відзначився у битви Племені богині Дану з фоморами, а під час другої битви при Мойтуре здійснилось пророцтво, Луг вразив Балора каменем із пращі. Ім’я Луга пов’язане з епітетами «Довга рука» та «Самільданах» (майстер усіх мистецтв). Луг був батьком непереможного героя Кухуліна. Анімалістичним атрибутом Луга був ворон. Ворон Луга – птах, що символізує мудрість і вміє передбачати майбутнє. Про поширення культу Луга в Галлії свідчать багато назв населених пунктів – Ліон, Лан, Лейден. У валлійської міфології йому відповідає Ллеу, в галльську – Лугос.

Нуаду – в ірландської міфології впливовий бог і вождь Племен богині Дану. У першій битві при Мойтуре втратив руку, незважаючи на те, що у нього був чарівний меч, від якого ніхто не міг врятуватися.
Оскільки людина з фізичною вадою не може бути королем богів Нуаду був змушений відректися від трону. Згодом бог цілительства Діан Кехт зробив Нуаду срібну руку.

Бог цілительства створив магічний колодязь, який міг оживити будь-кого, хто у нього потрапляв, тому фомори засипали його камінням.

Аенгус – в ірландської міфології бог кохання, син покровителя друїдів Дагду і богині води Боанд. Над головою Аенгуса зображували чотирьох пташок (символи поцілунків). Птахи часто фігурують в описах його залицянь за Каер, дівчиною-лебедем божественного походження.

Бран – у валлійській міфології бог потойбічного світу, син бога морів Лліра, правитель Британії. Бран був наділений чудесним ходити по морю і переносити своє військо на власній спині.

Гоібніу – в кельтській, валлійській та ірландській міфологіях бог-коваль, що належить до Племені богині Дану. Він трьома ударами молота міг викувати прекрасний меч. Саме Гоібніу виготовив для богів зброю, з допомогою якої вони здобули перемогу над демонами-фоморами, а також чарівний напій, який підтримував сили богів в битві.

Тараніс – галльський бог грому, повелитель блискавки, грому та усіх стихій. Зазвичай зображувався з молотом і колесом в руці.

Найдавнішим втіленням родового божества у кельтів була богиня-мати або богиня-земля. Образ кельтської Великої Богині був багато аспектним. З одного боку вона опікувалася і захищала землю племені, дарувала плодючість та достаток. Але, водночас, вона відігравала роль руйнівної богині війни, здатної насилати на людей всілякі страждання та біди. Таку амбівалентність її образу К. Юнг пояснює з точки зору психології. На його думку, в основі уявлень про богиню-матір лежить один з основних архетипів людства. Даний архетип має позитивний та негативний аспекти. Перший з них проявляється в материнській турботі й співчутті, магічній владі жінки, мудрості. З матір’ю пов’язано все, що асоціюється зі зростанням і плодючістю. У негативному сенсі образ матері може асоціюватись з чимось загадковим та темним: безоднею, світом мертвих, який є неминучим і страхітливим.

Уявлення про кельтську богиню-матір добре збереглися в архаїчний ірландських сагах, де найяскравішим втіленням її образу була королева Медб. З Медб пов’язані уявлення про жорстоку богиню війни, вона завжди виступає в оточенні чоловіків-воїнів, над якими має беззаперечну владу. Водночас, для неї характерна потужна сексуальна енергія, яка встановлює зв’язок її образу з культом плодючості та достатку. Медб виступала як уособлення землі, у вужчому сенсі – племінної території. Будучи при цьому абсолютним втіленням Влади над землею, вона сама була правителькою, але дарувала владу тому, хто вступав з нею у шлюб.

Окрім Медб, в ірландській міфології відомі ще три богині, а вірніше три втілення Великої Матері – Морріган, Маха і Бодб. У міфологічних текстах, які записувалися християнськими монахами в епоху середньовіччя, вони, як правило, фігурують виключно як жорстокі богині війни.

В міфології ірландських кельтів Бодб («несамовита») вважалася богинею війни, смерті і битв. Кельти вірили, що поява Бодб під час битви вселяла в воїнів відвагу і божевільну хоробрість, і, навпаки, відсутність богині викликала невпевненість і страх. Від дій Бодб часто залежав результат битви.

Морріган – в ірландській міфології богиня війни і смерті на полі бою, вона допомагала Племені богині Дану в обох битвах при Мойтуре. Її ім’я означає «Велика Королева» або «Королева Привидів», що повністю відповідає її природі. Богиня Морріган участі в битвах не приймала, але неодмінно була присутня на полі бою і використовувала всю свою могутність, щоб допомогти тій чи іншій стороні. Крім того, Морріган приписується дар пророкувати майбутнє і здатність до чаклунства. Роль Морріган в ірландській міфології дуже схожа на роль, яку виконували валькірії в скандинаво-германській міфологічній системі (і Морріган і валькірії використовують магію щоб накласти кайдани на воїнів і вибрати хто з них повинен загинути).

http://www.lib.ru/MIFS/kelty.txt

www.mythology.ru

. При Немеде (от корня "сакральный", "священный"), возглавившем третье вторжение, появились новые долины и озера. Он впервые столкнулся с соперничеством фоморов - попытка нападения на их остров со стеклянной башней окончилась неудачей. С потомками людей Немеда - племенами Фир Болг - связывается упорядочение важнейших сторон социальной жизни Ирландии, в частности установление деления страны на пять провинций и оформление королевской власти. Племена богини Дану, пришедшие с северных островов, где они преисполнились друидической мудрости и магических знаний,принесли в страну четыре знаменитых магических талисмана: камень Фал, который испускал крик под ногами законного короля, победоносное копье Луга, неотразимый меч Нуаду и неистощимый котел Дагда. Они победили Фир Болг при Мойтуре, а их соперничество с фоморами (исход его известен по независимому от "Книги захватов" тексту "Вторая битва при Мойтуре", главному в т. н. мифологическом цикле ирландских саг) окончилась тем, что Нуаду, божественный правитель Племен богини Дану,потерявший руку в первой битве при Мойтуре, передал правление Бресу, сыну властелина фоморов, жившему среди Племен богини Дану (позднее божественный врачеватель Диан Кехт изготовил Нуаду руку из серебра,откуда его прозвище Аргатлам т.е. "серебряная рука"). Новое столкновение Племен богини Дану с фоморами возглавил Луг, поединок которого с предводителем фоморов одноглазым Балором является центром всего повествования. Луг по прозванию Семилданах,т.е. искусный во многих ремеслах (в широком смысле), сам был наполовину фомором (внуком самого Балора). Он звался также Ламфада - "с длинной рукой" (т.е. с копьем Ассала, которое с северных островов добыли ему "три бога ремесла"). Луг камнем из пращи поражает глаз Балора, смертоносный взгляд которого губил все живое. Обращенные в бегство фоморы покидают Ирландию, а Брес откупается от победителей, сообщая им премы и сроки возделывания земли. Тем самым Племена богини Дану, обладавшие военным искусством и друидической мудростью, становятся сведущими в хозяйстве. Рассказ о появлении последней волны завоевателей, т. н. сыновей Миля (предков исторических ирландцев - гойделов), обедивших Племена богини Дану, содержит наименьшее количество архаического материала. По пути завоеватели встречают трех богинь - эпонимов Ирландии - Банба, Фодла и Ериу. Поэту Амаргину, который уверил Ериу, что ее имя будет отныне главным, она предсказывает вечное владычество над Ирландией сыновей Миля, Донну - смерть (Донн, оказавшийся одним из властелинов загробного мира, утонул у юго-западного побережья Ирландии, и один из скалистых островов звался "Tech Duinn", "Дом Донна", и считался царством мертвых). После столкновения с супругами богинь - Мак Куилом, Мак Кехтом и Мак Греине (богами - покровителями королевской власти) сыновья Миля окончательно победили Племена богини Дану при Таилтиу (здесь Луг учредил ежегодные празднества). Однако Племена богини Дану сумели заставить сыновей Миля поделить с ними власть, сохранив за собой нижний мир. В ирландской мифологии и фольклоре обитатели нижнего мира (не имевшего ярко выраженного характера хтонической бездны) назывались сидами (так назывались холмы, где они будто бы обитали) и отличались от людей прежде всего владением магическим искусством, а не собственно "божественностью". Наследие Кельтской мифологии сохранилось и в литературных памятниках собственно эпического и волшебного характера, прежде всего в соответствующих ирландских сагах.Ряд саг соотносится с "героическим веком" Ирландии - эпохой на рубеже н.э., когда уладами (наиболее крупной этнической группой Северной Ирландии, давшей название провинции Ольстер) правили Конхобар, и отличались в подвигах Кухулин, Фергус, Коналл и другие герои.Немало эпизодов и персонажей саг имеют мифическую основу и дополняют сообщения собственно мифологических повествований. Отголоском представления о великой богине - матери богов (очень стойкого в Кельтской мифологии) являются черты облика Медб, правительницы Коннахта и супруги Айлиля; с этим представлением связаны и сохранившиеся в сагах предания о правительницах потустороннего мира (Аине, Клиодна, и др.). Божественный облик сохранили и наставницы героев, напр. Скатах, а также божества войны Морриган, Немаин и Бадб (это имя сохранилось в галльском cathubo- dua). Три мифических персонажа по имени Маха - супруги Немеда, Кимбаета и Крунху - рассматривались французским ученым Ж. Дюмезилем как воплощение магических знаний,военного искусства и плодородия. Иногда эти аспекты совмещаются в одном персонаже, например Ану, Каиллех Берри (последня сохранила популярность в фольклоре Ирландии и Шотландии до нашего времени). Ряд мужских персонажей саг, прежде всего Брикриу, Ку Рои и Мидир, также божественного происхождения. Брикриу (сага "Пир Брикриу") - типичный мифологический плут-трикстер, сеющий раздоры среди героев; Мидир (ср. галльск. посвящение Deo Medru) - владыка сида (волшебного холма, где обитали сиды) Бри Леит, божество потустороннего мира; Ку Рои - искушенный в магии воитель и путешественник, в облике божественного пастуха сходный с древнеиндийским Пушаном.Мифологическую основу имеет немало сюжетных ходов и эпизодов саг - повествования о магических испытаниях,соперничестве с потусторонними существами, путешествия в иной мир (Кухулин, Кримтан Ниа Наир, Бран) и др. Мифологична и фигура Кухулина - главного героя, "не имеющего равных среди смертных", сына Луга и Дехтире (по другой версии,он рожден от инцеста Конхобара с сестрой или дочерью Дехтире). Рассказы о его детских подвигах сходны с обрядами инициации, многие эпизоды жизни органически включаются в индоевропейскую традицию (битва с тремя противниками, убийство собственного неузнанного сына, магические преображения и др.) Несколько особняком стоят повествования о легендарном мудреце и провидце Финне, пользовавшиеся преимущественной популярностью в позднейшем фольклоре. Он возглавлял отряды воинов, живших в лесах и посвятивших себя охоте и войне, часто приводившим к контактам с потусторонним миром. Сын Финна Оисин (Оссиан) дожил, по легендам, до времен святого Патрика (полулегендарного основателя ирландской христианской церкви 5 в.) и поведал ему предания, связанные с чертами рельефа Ирландии, ее реками, озерами и др. Наследие Кельтской мифологии и эпических сказаний продолжало существовать позднее в фольклоре народов Ирландии, Уэльса, Корнуолла, острова Мэн и Бретани (районов устойчивого сохранения кельтского языка и культурной традиции) и обогатило средневековую европейскую литературу. Кельтскими в своей основе являются легенды о короле Артуре и рыцарях круглого стола, Тристане и Изольде, к валийским (а также корнуолским) прототипам восходят как они сами, так и многие герои связанными с ними преданий - Пеллес (Пуйл), Мерлин (Мерддин) и многие другие. С кельтским прошлым связаны легенды о Граале, стране блаженных Авалоне; рассказ о детстве Финна стал одним из основных источников повествования о детстве воспитанного в лесу рыцаря Парцифаля (Персеваля) - героя средневекового романа в стихах.