Ринок праці та його основні категорії.

План

Тема 3. Ринок праці

Актуальність. Проблема зайнятості населення бере початок з перших років незалежності України і сьогодні все більше загострюється. На кожному етапі відтворювального процесу існують певні пріоритети та інструменти, які впливають на якість життя та добробут населення. Можна зробити припущення, що вирішення цієї проблеми здійсниться при створенні нової соціально-економічної структури зайнятості та механізмів її регулювання.

Мета заняття: дослідити механізм функціонування ринку праці; ознайомитися з проблемами нерівності в розподілі доходів та з’ясувати основні напрями політики зайнятості і визначити роль держави в цьому процесі.

1. Ринок праці та його основні категорії.

2.Механізм функціонування ринку праці.

3.Державне регулювання зайнятості населення.

Питання самостійного опрацювання:

1. Проблема нерівності в розподілі доходів.

Список рекомендованої літератури:

1. Про зайнятість населення : Закон України № 803-ХІІ від 01.03.1991 р. // Вісник Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 14. – Ст. 170.

2. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття : Закон України № 2213-ІІІ від 11.01.2001 р. // Вісник Верховної Ради України. – 2001. – № 11. – Ст. 47.

3. Базилевич В.Д. Макроекономіка / В.Д. Базилевич. - К.: Кондор, 2006. – 386 с.

4. Круш П.В. Макроекономіка: Навч. посібник / П.В. Круш, С.О. Тульчинська. - Київ: Центр навч. л-ри, 2005. – 400с.

5. Кулішов В.В. Макроекономіка / В.В. Кулішов. – К.: Кондор, 2006. – 256 с.

6. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / [С. Будаговська, О. Кілієвич, У. Луніна та ін.]; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 517 с.

7. Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник / А.Г. Савченко, Г.О. Пухатаєвич, О.М. Тітьонко. - К.: Либідь, 2002.

Основа кожної держави – це населення, люди, які є її громадянами, носіями державного суверенітету.

Населення– основа суспільного виробництва, в якому воно відіграє подвійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. Населення є природною основою формування трудових ресурсів – найголовнішого елемента продуктивних сил.

Трудові ресурси – економічне активне, працездатне населення.Трудові ресурси охоплюють працююче і непрацююче населення, тобто діючу і потенційно головну продуктивну силу суспільства. відповідно до діючого законодавства до трудових ресурсів відносять:

- населення працездатного віку: чоловіки 16-59 років (включно) і жінки 16-54 років (включно), за винятком непрацюючих інвалідів 1-ої і 2-ої груп, а також непрацюючих громадян працездатного віку, які отримують пенсію на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років, жінки 45-84 років);

- населення старіше або молодше працездатного віку, зайняте у суспільному виробництві.

Всі громадяни країни за стандартами, розробленими Міжнародною Організацією Праці (МОП), розподіляються на три взаємовиключні категорії (рис. 4.1).

Рис. 4. 1. Взаємозв’язок категорій обліку населення

Зайняті економічною діяльністю– це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого дня, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному підприємстві), безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які пропрацювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві – не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні у визначенні МОП – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють; знайшов місце роботи та передбачає його зайняти протягом 30 днів.

ІІІ. Ті, хто не належить до робочої сили – це особи, які не працюють і не шукають роботу за наймом.

Економічно активне населення– це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населенняза методикою МОП — це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:
- учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
- особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

- особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;
- особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

- особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;
- інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Наявні та перспективні трудові ресурси країни (регіону, підприємства), що характеризується чисельністю працездатного населення, його професійно-освітнім рівнем, іншими якісними характеристиками називається трудовим потенціалом. Фактично, можна сказати, що трудовий потенціал – це інтегральна здатність людини, колективу, населення, регіону, країни до продуктивної трудової діяльності на ринку праці.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чи­сельності робочої сили.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням). Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією праці та попитом на робочу силу. Така невідповідність виникає у зв'язку з техно­логічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто та фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне, а в періоди циклічного підйо­му воно відсутнє.

Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник циклічного безробіття.

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість з яких залежить від товарного ринку. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних за­вдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Основу ринку праці становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є робото­давці, а особи, які не мають ні знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, — це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та опла­чують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, проф­спілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою під­приємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснаще­ністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й про­позиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб'єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.

Ринок праці виконує такі функції:

• узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

• забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

• забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

• підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропози­цією;

• формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормально­го процесу суспільного відтворення;

• сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

• стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

• впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

• дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо.

Ринок праці в ринковій економіці — це ринок найма­ної праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридичне рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків. За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця;

2) циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили;

3) внутріфірмового, тобто того, де бо­ротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.

1) До потенційного ринку праці включаються особи, за­йняті в домашньому та особистому підсобному госпо­дарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.

2) Циркулюючий ринок праці — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебу­вають у фрикційному, структурному і циклічному безро­бітті; звільнених військовослужбовців з лав армії та флоту; пенсіонерів, які шукають роботу, а також осіб, що перебу­вають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та гро­мадських роботах.

3) До внутріфірмового ринку праці відносяться особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій (робочих місць) за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, но­вого будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях. Отже, ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу. Суб'єктами на ринку праці виступають на­ймані працівники і роботодавці, а об'єктами — умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.

Співвідношення між попитом та пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і зале­жить від кон'юнктури ринку (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Модель рівно­важного ринку праці Рис.1.2. «Класичне» безро­біття

На рис. ЧЗ — чисельність зайнятих;

ЗП — заробітна плата;

По — попит на робочу силу;

Пр — пропозиція робочої сили.

Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (Tj) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗГ^). Зростання пропо­зиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.

(Ст 36-37)