Сутність та поняття стратегічного планування.
Стратегія – довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації, що стосується сфери, засобів і форми її діяльності, системи взаємин у середині організації, а також позиції організації до навколишнього середовища, що приводить організацію до її цілей. Стратегія являє собою набір правил, якими керується організація при прийнятті управлінських рішень, щоб забезпечити здійснення місії і досягнення господарських цілей організації.
Стратегічне планування в міжнародних корпораціях.
1. Теоретичні аспекти стратегічного планування.
1.1. Сутність та поняття стратегії, стратегічного управління та стратегічного планування.
2. Типи стратегії бізнесу.
3. Методичні аспекти стратегічного планування в міжнародній фірмі.
3.1. Порядок розробки стратегії фірми.
3.2. Реалізація та оцінка стратегії.
4. Залежність стратегії від вибору способу діяльності.
5. Стратегія глобального розміщення джерел постачання.
Особливості стратегії по Ансоффу:
1. Процес розробки стратегії закінчується встановленням загальних напрямків, просування по яких забезпечить ріст і зміцнення позиції фірми.
2. Сформульована стратегія використовується для розробки стратегічних проектів, методів пошуку. Роль стратегії полягає в зосередженні уваги на певних ділянках або можливостях і відкидання інших можливостей, як несумісних із стратегією.
3. Необхідність у даній стратегії відпадає при досягненні фірми бажаного розвитку.
4. При формулюванні стратегії користуються сильно узагальненою, неповною та неточною інформацією, оскільки всі можливості не можна передбачити.
5. Первісна стратегія може бути переформульована в зв¢язку з виникненням більш точної інформації (забезпечення зворотного зв¢язку).
Під стратегічним управлінням слід розуміти сукупність пропонуємих дій, направлених на трансформацію організації з її поточного стану в бажаний, завчасно існуючий, визначений стан, з урахуванням дії факторів зовнішнього середовища.
Концепція стратегічного управління будується на системному та ситуаційному підходах.
Принцип системності розглядає організації як соціально-економічні системи з наступними особливостями:
1. Цілісністю – всі елементи і частини системи служать досягненню спільних цілей, що стоять перед організацією в цілому.
2. Складністю – велика кількість зворотних зв¢язків.
3. Інерціонністю – можливість з високим ступенем вірогідності передбачити розвиток організації у майбутньому.
4. Високий ступінь надійності функціонування – взаємозамінність компонентів.
5. Рівнобіжним розглядом натуральних і вартісних аспектів функціонування систем.
Ситуаційний підхід базується на принципі адаптивності – внутрішньо організаційні побудови є реакцією організації на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища.
Стабільне зовнішнє середовище веде до централізованого управління, а нестабільне до децентралізації та гнучкості.
Реакція на зміни впливає і на різний стиль поведінки. В основі прирістного стилю покладено мінімальне відхилення від поставлених цілей. Підприємницький стиль характеризується прагненням до змін, пошуком управлінських рішень і застосовується як в комерційних так і некомерційних організаціях.
Стратегічне планування є складовою частиною стратегічного управління.
Стратегічне планування –це процес визначення цілей фірми та розробки реалізуючих ці цілі стратегій. Даний процес представляє собою сукупність взаємозв¢язаних процедур, здійснення яких потребує створення спеціальних управлінських структур, описання правил їх функціонування та наявність персоналу, що забезпечує їх діяльність, а також постійно актуалізованої інформаційної бази. Стратегічне планування є управлінський процес досягнення і підтримки стабільної рівноваги цілей, можливостей і ресурсів організації і нових ринкових можливостей. Ціль стратегічного планування – створення і реформування бізнесу і продукту компанії, спрямовані на успішний її розвиток і досягнення поставлених цілей.
Стратегічне планування вимагає дотримання трьох основних умов.
Перше – керування діяльністю компанії будується на принципах керування інвестиційним портфелем. Мається на увазі, що кожен напрямок діяльності компанії має визначений потенціал одержання прибутку, відповідно якому і розподіляються ресурси компанії.
Друге – ретельна оцінка перспектив кожного виду діяльності, вивчення показників ринкового росту і позиції компанії на конкретному ринку. Компанії, що орієнтувалися винятково на обсяг поточних чи продажів прибутку, переконалися в обмеженості цієї концепції. Наприклад, якби в 1970-х рр.. компанія Ford Motor здійснювала інвестиції відповідно до обсягів поточних продажів, вона до тепер була б змушена випускати великі автомобілі, оскільки колись вони були самими рентабельними і користувалися підвищеним попитом. Однак проведені компанією дослідження ринку показали, що потреби американських споживачів змінюються. Таким чином, компанія Ford вчасно перерозподілила ресурси й активізувала конструкторські роботи з малолітражних автомобілів, виробництво яких у той час було збитковим.
Третє стратегія. Для кожного бізнесу компанією розробляється план досягнення довгострокових цілей. Єдиної оптимальної стратегії для всіх компаній галузі не існує. Кожна з них, з огляду на профіль діяльності, мети, можливості, навички і ресурси, розробляє власну стратегію. Так, виробник автомобільних покришок компанія Goodyear орієнтується на зниження витрат, політика її конкурента Michelin – інвестиції в нове виробництво, а Bridgestone – прихильниця сегментування ринку. Стратегія кожної з цих компаній може виявитися дуже ефективною.