Політико-правові погляди Йосипа Верещинського

І. Вишенський творив свій суспільний ідеал, основними аспектами якого були питання рівності, свободи людини й народу. На думку мислителя, реалізація ідеї рівності та сво­боди людини й народу можлива тільки з поверненням до демократичних основ раннього християнства.

Він прагнув усунути превалювання світської влади, опер­ти її та все світське життя на засади християнської віри, очи­щеної від католицизму. Був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості, а насильство деспотизм і тиранія є наслідками світського життя, багатства й розко­шів, бажання необмеженої влади.

Обстоювання свого суспільного ідеалу І. Вишенський по­чав із викриття узурпованого права абсолютної влади Папи Римського. Він дійшов висновку, що Папа ігнорує природні права, що знайшли своє втілення у Святому Письмі, захи­щав положення про природну рівність людей.

На думку І. Вишенського, успіх у визволенні від гніту й побудові держави залежить від вирішення трьох взаємопо­в'язаних проблем: очищення релігії від католицизму, повер­нення до ранньохристиянських демократичних істин право­славного християнства; відновлення освіти й науки, відмови від схоластичної католицької науки як духовного засобу зміцнення абсолютної влади Папи Римського; відродження української мови, відмови від накинутої католицькою церк­вою латини.

У творчості Івана Вишенського більше, ніж у будь-кого з авто­рів XVI-XVII століть, звучать соціальні мотиви. З цього приводу можна сказати, що рівного йому письменника не було в Україні й у наступні періоди - у другій половині XVII ст. і у XVIII ст., аж до появи в українській літературі Г. Сковороди. У жодного з письменників-полемістів, попри всю бойову наступальність їх творів, не було такої майстерності щодо викриття соціального зла та неправди, як у Івана Вишенського. Основні його твори: "Посланіє к утекшим от православной веры єпископам", "Облічение діавола-миродержца", "Посланіе до всех обще в Лядськой земли живущих", "О истинной православной pope", "Посланіе ко князю Василію Острожскому" та ін.

у них Іван Вишенський:

- засудив суспільний лад Речі Посполитої (до складу _якої належали й українські землі) як феодально-кріпосницький, _а короля, магнатів, шляхту, українське панство - за доведення України до занепаду й руйнування;

- засудив також Брестську (1596 р.) унію та Папу Римського, який узурпував право абсолютної влади, зневажив природні права людей, закріплені в Святому Писанні;

- проповідував природну рівність усіх людей;

-висловив переконаність, що єдиною істинною християнською вірою є православ'я, котре містить демократичні начала рівності, свободи та справедливості;

- доводив, що насилля й деспотизм є наслідками світського життя, багатства, розкошів, жаги необмеженої влади;

- наголошуючи на божественному походженні влади, підкреслю­вав рівність носія влади та всіх людей;

- говорив, що основне призначення влади полягає в утверд­женні законності та християнської справедливості;

- виступаючи проти тиранії й поневолення народів, відкидав практику насильницьких методів зміни форм правління, навіть якщо вони здійснювалися заради рівності, свободи та справедливості;

- був прихильником домінування духовної влади над світською;

- вимагав проведення демократизації церкви;

- суспільно-політичний ідеал убачав у "чернечій республіці", " соборі рівних", яка будується за зразком громад ранніх християн, де всі люди рівні та живуть колективно в згоді одне з одним і з Богом. Побудувати такий ідеал можна завдяки самовдосконаленню, моральному очищенню, відродженню освіти та науки України, вихованню її народу.

Палкий прихильник демократичних ідей рівності всіх людей від природи, І. Вишенський стверджував, що всі вони рівні незалежно від походження, суспільно-правового стану, оскільки їхнє тіло складається з єдиної субстанції — матерії. Не відступаючи від традиційного для свого часу трактування походження влади від Бога, письменник вод­ночас наголошує на рівності носія влади і всіх людей. Зверхність його лише у даних йому владних повноважен­нях. Особа, яка є їх носієм, за І. Вишенським, повинна відповідати за свої помилки, прагнути до загального добра, підпорядковуватися законам, що не суперечать природі лю­дини. Ідеал майбутнього суспільства він вбачав у єван­гельській організації "царства битія", де всі люди рівні, не мають ніякої власності і живуть у злагоді один з одним і Богом. Він не тільки розмежовував рівність як моральну і юридичну категорії, але й вимагав майнової рівності. Засо­бом досягнення ідеалу ранньохристиянського суспільства І. Вишенський вважав самовдосконалення людей.

Йосип Верещинський(1533-1599) - активний церковний і громадський діяч, публіцист, шляхтич українського роду, народив­ся на Холмщині, недалеко від міста Збараж у родовому помісті Верещин - на території, що була частиною Польщі. Отримав духовну освіту та став католицьким священиком, а в 1581 р. -ігуменом невеличкого монастиря в Сецехові на Віслі. Подібно до інших освічених людей того часу, Й. Верещинський щедро підтримував науку й мистецтво (був меценатом юридичного факультету Ягеллонського університету в Кракові, допомагав талановитим літераторам). У 1589 р. Й. Верещинський був уве­дений в сан єпископа та призначений на Київську кафедру, що автоматично його зробило сенатором Речі Посполитої.

Йосип Верещинський прославився тим, що ще задовго до практичного втілення козацької держави Богданом Хмель­ницьким обґрунтував її теоретично, став Першим теоретиком-фундатором козацької держави, за­довго до реалізації її в проекті Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Пили­па Орлика.

Найвизначніші його праці: "Спосіб заселення нового Києва і оборона колишньої столиці Київського князівства від усякої небезпеки без обтяження його величності короля і без витрат для польської корони роз'яснений панам послам майбутнього краківського сейма"; "Вірний шлях до швидкого і легкого заселення пустинь в руських областях Польського королівства, рівно як і більш розумного захисту всієї прикордонної країни від ворогів святого хреста", "Наука доброго життя кожного християнського короля" та ін.

У державно-правовій концепції державного устрою Ук­раїни Й. Верещинський чітко окреслив устрій Козацької держави у формі князівства чи герцогства з васальною підлеглістю польському королю. Ця ідея стала основополож­ною у ХVІ ст. (ця ідея була втілена гетьманом І. Виговським у Гадяцькому договорі України з Польщею в 1658 р.) Як повідомляє відомий знавець історії українського державотворення Валерій Шевчук, саме за неї змагалися гетьмани від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського, а в проекті Галицького договору вона оформ­лена як Велике Князівство Руське.

Й. Верещинський був першим, хто накреслив Конститу­цію України як Козацької держави, в якій князь ставав чі­льним правителем краю (про гетьмана тут згадки немає). За територіальним устроєм держава мала поділятися на пол­ки - окремі адміністративно-територіальні одиниці (що бу­ло здійснено в ХVІІ ст.). Населення територіального полку з полковим містом і сільськогосподарською округою ма­ло б підлягати юрисдикції місцевих органів влади. Князь володів правом адміністративного правління над усіма ци­вільними підданими (крім козаків), незалежно на території якого полку вони проживають (про владу над козаками, які, на думку Верещинського, мають бути окремим шляхетсь­ким станом, не говориться). В державі, наголошував Верещинський, повинне панувати самоврядування та традиційні козацькі звичаї.

Значну роль у формуванні образу козацтва як українського рицарського стану зіграв Й. Верещинський.

Й. Верещинський, подібно до Ст. Оріховського-Роксолана, пропагував ідею християнської єдності з метою зупинення турецько-татарської агресії і протистояння наступу мусульманства на християнський світ. Для нас особливо цікавими є його проекти організації України в державне утворення із зверненням особливої уваги на значення для цього процесу Києва, викладені в праці "Спосіб осадження нового Києва" (Краків, 1598), а також проект військово-політичної організації козацтва.

В. Шевчук зазначає: "... Йосип Верещинський чи не перший на повний голос заговорив про утворення на основі козацьких полків окремих адміністративно-територіальних одиниць (цей проект було впроваджено в життя вже в XVII ст. гетьманом Михайлом Дорошенком).

Згідно з проектом Й. Верещинського козацтво слід було розглядати як шляхетський рицарський стан, що користується джерелами прибутків і політичними правами та є панівним в козацькій державі. "Й. Верещинському відтак належить честь першого теоретика-фундатора Козацької держави, саме він визначив її корінні ідейні постулати і ступінь самоорганізації, вище якого ... козаки дуже рідко піднімалися, принаймні ідея незалежної Козацької держави, хоч і народжувалася вряди-годи в головах козацьких провідників, але домінуючою не ставала. Зате державотворчі постулати Й. Верещинського виявилися напрочуд продуктивними і живучими і у Визвольній війні українського народу, що тривала з кінця XVI, все XVII і частково у XVIII столітті, стали предметом політичних домагань козацтва" [316, с. 384].