Тема 5. Основні етапи розвитку української соціології
Кафедри соціології в українських вищих школах Чехословаччини
Основні соціологічні праці вчених «празького гурту»
су спільних чинників і критикує марксизм за те, що він визнає вирішальну
роль лише одного фактора — економічного, до якого зводяться і від якого
залежать всі інші другорядні чинники. На думку М.Шаповала, всі
чинники поділяються на 4 великі групи, взаємодія між якими визначає
поведінку людини, тому соціологів цікавлять насамперед можливі ком-
бінації чинників та їхня якість. Отже, знайомство із «Загальною соціо-
логією» М.Шаповала дозволяє побачити певну цілісну соціологічну
концепцію у стилі структурного функціоналізму, вона може слугувати
прикладом синтезу західних соціологічних учень з українським
соціологічним матеріалом, особливо коли йдеться про соціологічний
аналіз суто українських соціальних феноменів.
Реальною спробою організації і поширення соціологічної освіти й навичок соціологічних досліджень серед української молоді в еміграції було відкриття і діяльність спеціальних кафедр соціології в українських вищих навчальних закладах у Чехословаччини 1922 року засновуєтьсяУкраїнська господарська академія у Подєбрадах, на економічно-кооперативному відділенні якої створюється кафедра соціології. Соціологію, а також соціологічну теорію нації викладає 0.-І.Бочоков-ський. У Вищому педагогічному інституті ім. МДрагоманова, відкритому 1923 року у Празі, також засновується кафедра соціології, яку очолює С.Ріпецький, а соціологію або суміжні з нею науки з використанням соціологічного матеріалу викладають О.Ейхельман, Л.Білецький, С.Русова. В Українському вільному університеті у Празі кафедрою соціології керує О.Ейхельман, пізніше В.Доманицький; її співробіт-ником є також відомий український соціолог і правник професор В.Старосольський. Більш детальний аналіз соціологічної спадщини О,-І.Бочковського та В.Старосольського буде вміщено у темі «Етносоціо-логія і соціологія нації».
Серед найважливіших праць, які з'являються у цьому «празькому гурті» між двома світовими війнами, слід назвати: О.-І.Бочковський, «Націологія й націографія як спеціальні дисципліни для наукового досліду нації» (1927), «Національне пробудження, відродження, самоозначення» (1931), «Боротьба народів за національне визволенню: Націологічні нариси» (1932), В.Доманицький, «Засади українського рурбанізму» (1940), «Напрямні упромисловлення українського села» (1942); В.Старосольський, «Внутрішня форма слова в соціологічній термінології» (1923); М.Шаповал, «Військо й революція: Соціологічний нарис» (1923), «Місто й село» (1926), «Система суспільних наук і соціо-графія» (1931), «Суспільна будова» (1936); О.Ейхельман, «Реформа
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
Соціологічні студії в еміграції після II світової війни
Основні об'єкти
соціологічних
досліджень
Старше покоління українських соціологів у еміграції
місцевого самоврядування на підставі демократично-республіканської державності» (1923) та багато інших. На жаль, переважна більшість цих праць вилучена з бібліотек та архівів Чехословаччини 1945 року з приходом радянської армії та перевезена у спецсховища на території України. Лише тепер з'являється можливість ретельно ознайомитися з класичними творами українських соціологів у еміграції, творчо переосмислити їхню багатющу теоретичну спадщину.
Після Другої світової війни соціологічні студії в еміграції не велися планово й зосереджено; лосі систематичних соціологічних досліджень про українську західну діаспору майже немає. Зацікавлення українських учених у діаспорі були більше спрямовані на соціальні процеси в радянській Україні, менше — на доступні для їхнього безпосереднього спостереження явища й соціальні факти життя діаспори, переоцінку цінностей громадянського життя, людських взаємин, динаміку соціаль них груп, чинників, що впливають на їхню еволюцію й нову класифіка-цію. Відчувається брак систематичного матеріалу для таких досліджень, складність урахування прикмет різних поколінь української еміграції (так, наприклад, Канада або США нараховують уже чотири хвилі україн-ської еміграції), необхідність складання двомовних питальників-анкет (бо молодші генерації канадських та американських українців практично не володіють українською мовою), небажання представників молодшого покоління нових емігрантів давати відверті відповіді тощо.
Разом з тим у середовищі української наукової громади в еміграціїї зростає розуміння необхідності так званого «соціологічного дзеркала», в якому можна було б чіткіше побачити себе, свій кількісний і якісний образ, стан і розвиток, тенденції в українській спільноті та ін. Нині вва-жається, що об'єктами соціологічних досліджень серед української діаспори могли б бути три основні сфери:
107 процеси асиміляції, соціальної мобільності й процеси збереження етнічної (етичної та культурної) ідентичності серед українських емігрантів;
108 структура українських інститутцій, груп і громад та їхньої діяльності;
109 типологія особистостей і способів їх поведінки у західних суспіль- ствах. Так чи так ці питання та їх окремі аспекти у повоєнні роки вивчають
двоє фахових соціологів, професорів американських університетів С.Мамчурта І.Задорожний, а також канадці українського походження В.Кисіленський, П.Юзик, О.Войценко, І.Тесля, М.Марунчак.Свою соціологічну працю в давньому публіцистичному стилі продовжують
Тема 5. Основні етапи розвитку української соціології
Д.Донцов (проблема традицій та інстинкту боротьби в українців),
М.Шлемкевич (роль інтелігенціїв українському суспільному житті,
спроби соціологічного дослідження психічної структури українського
характеру на підставі методів, розроблених західною соціологічною
думкою, та власних студій), Р.Рахманний (соціологічний аналіз
основних вартостей українців під час національно-визвольних змагань
та їхня боротьба за збереження власної ідентичності і духовних цінностей
в еміграції). Соціологічні студії здійснюють також Ю.Бойко, Ю.Дивнич,
І.Майстренко.
Молодша 3 молодшої генерації українських дослідників, котрі маютьстудії з
генерація українського матеріалу, слід згадати В.Нагірного(соціологія ідеологіч-
них груп та етнічної ідентифікації емігрантів у СШ А), В.Ісаїва(процеси асиміляції й акультурації українців у США та Канаді), І.Зелика, О.Симиренка, М.Савицьку, А.Винар, Р.Шаран-Олеярчикта ін.
Існує велика група українських дослідників в еміграції, наукові інтереси яких тісно пов'язані з аналітичними розвідками соціологічного характеру тих процесів, що відбувалися й відбуваються в Україні. Середдослідників соціально-економічних проблем та економічних відносину сучасній Україні вирізняються Є.Гловінський, Є.Кованько-Ковань-ківський, А.Поплюйко, Б.Винар,з молодших — В.Голубничий, почасти Б.Кравченко.Для соціології комуністичної партії в Україні важливітакож праці Ю.Бориса, Б.Левицького, І.Майстренка, М.Стаховата інших. Матеріали до соціології культурних процесів є у працях Ю.Шеве-льова (Шереха), П.Коваліва, В.Чапленка;про розвиток літературних процесів і віддзеркалення в них суспільних відносин — у працях Ю.Луць-кого, Ю.Дивнича-Лавриненка, Г.Костюка, І.Кошелівця, Б.Кравціва.Широка тема національного питання в колишньому СРСРпривертає увагу таких дослідників, як В.Маркусь, Я.Пеленський, Б.Кравченко, П.Потічний, Б.Чайківський.Знані в еміграції праці І.Лисяка-Руд-ницького, О.Мотиля, Р.Шпорлюканині знаходять свій шлях доукраїнського читача в Україні. Різнобічні дослідження соціологічного характеру провадять В.Янів(«Психологія в'язня», «Психологічні основиокциденталізму»), О.Кульчицький(«Світовідчування українця», «Геопсихічний аспект у характерології української людини», «Рисихарактерології українського'народу», «Український персоналізм: філо-софська і етнографічна синтеза»), Є.Онацький(«Українська емоцій-ність», «Імперіалізм духа», «Основи суспільного ладу»), Б.Цимбалістий(«Родина і душа народу»), М.Шлемкевич(«Загублена українська людина», «Галичанство», «Фронт української правди») та багато інших.
Розділ І. Загальна теорія та історія соціології
Труднощі Водночас слід зазначити, що в еміграції дотепер не існує поважної
розвитку соціологічної інституції, яка об'єднувала б українських дослідників
соціології старшого та молодшого покоління та впорядковувала їхні студії. Немає
в умовах й спеціального видання соціологічного характеру, а видрукувані праці й
еміграції джерельні матеріали зі сфери соціологічних студій доводиться шукати
в багатьох наукових напрямах. Саме тому ми й подаємо численні пріз-
вища українських дослідників, праці яких безпосередньо чи опосеред-
ковано заторкують соціологічну проблематику. Сьогодні, коли відкри-
ваються широкі можливості для навчання та наукового стажування
української молоді за кордоном, така інформація може слугувати певним
дороговказом у морі західної соціологічної літератури. Нарешті, вперше
за довгі часи відкриваються відділи зарубіжної україністики у наших
бібліотеках та фонди «репресованої» літератури, недоступні раніше для
дослідників, що дозволить усім зацікавленим зазирнути у світ наукових
пошуків наших співвітчизників під час перебування в еміграції.
Національне На закінчення, слід наголосити, що своєрідний шлях розвитку україн-
відродження ської соціологічної думки, на жаль, не завершився й дотепер ні у краї, ні
України на чужині виробленням сучасного потужного, категоріально синтезо-
і соціологія ваного компендіуму, з якого починалася б сучасна українська соціологія.
У цьому плані ми набагато відстали від інших народів, і малою втіхою для нас є згадка про штучне гальмування наукових досліджень у галузі соціології протягом останніх десятиліть історії України. Тому процеси національного відродження, які прокладають собі шлях у сучасній Україні, безпосередньо стосуються й соціології. На часі першочергове завдання"— створення самобутньої і разом з тим сучасної української соціологічної науки, здатної принести велику користь своєму народові у важкий і щасливий час державотворення.
для нотаток