Питання для самостійного вивчення
План
1. Загальне поняття управління та його види.
2. Характеристика державного управління:
А) поняття державного управління;
Б) принципи державного управління.
1. Співвідношення державного управління і державної виконавчої влади.
Література
1. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Велес, 2004
2. Адміністративне право України /Підручник для юридичних вузів/ Харків: Право, 2009.
3. Адміністративне право. / За ред.. Ю.П. Битяка. – Х., 2002.
4. Беленчук І.А. Адміністративне право України: Навч. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2004.
5. Ведєрніков Ю.А. , Шкарлупа В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336с.
6. Колпаков В.К. Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.
7. Бельский К.С. К вопросу о предмете административного права. // Государство и право. – 1997. - №11. – ст.14.
8. Бельский К.С. О системе административного права. // Государство и право. – 1998. - №3.
9.Адміністративне право України: Навчальний посібник/ За заг. ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гуляєвської. - К.: Істина, 2009
- Загальне поняття управління та його види.
Сам термін “адміністративне” у перекладі з латинської мови означає “управління”. Тому словосполучення “адміністративне право” цілком закономірно можна трактувати як “управлінське право”.
Термін “управління” у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. У довідковій літературі є кілька визначень сутності управління. Найчастіше його розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи. Як бачимо термін “управління” трактується по-різному, саме це зумовило необхідність узагальнити як термінологію та і її трактування, щоб уникнути непорозумінь в ситуації коли приміром юристи та економісти будуть вкладати в цей термін різний зміст. У вирішенні цієї проблеми не аби яку роль відіграла наука кібернетика – наука про загальні закономірності процесів управління та інформації у машинах, живих організмах і суспільстві. Саме ця наука привернула загальну увагу до того, що управління треба розглядати і досліджувати як цілісну систему, яка складається із взаємодіючих компонентів. Таким чином, в управлінні як в об’єктивно існуючому явищі було виявлено і відокремлено головну ланку – управлінську систему. Вивчення цілісних управлінських систем показало, що будь – яка з них складається з двох підсистем – керуючої, тобто тієї, яка управляє, і керованої, тобто тієї якою управляють, і яка відчуває на собі вплив керуючої підсистеми. Керуюча підсистема – це суб’єкт управління, тобто те що управляє, а керована – це його об’єкт, тобто те чим управляють. Керівництво здійснюється за допомогою впливу, який також є обов’язковим компонентом управління. Отже, управлінська система функціонує завдяки тому, що суб’єкт управління впливає на його об’єкт. Внаслідок цього об’єкт певною мірою змінюється, набуває нових якостей. Головною ознакою змін є те , що вони відповідають інтересам, бажанням та потребам суб’єкта. Вплив містить в собі комплекс керуючих команд, які сприймаються та осмислюються об’єктом. Для формування цих керуючих команд суб’єкт потребує інформації про те правильно чи неправильно зрозумів об’єкт його команди, і на скільки точно вони виконані, і який мають ефект. Тому суб’єкт встановлює і підтримує так звані зворотні зв’язки. Зворотні зв’язки – це ще один компонент управлінської системи.
Отже, до основних компонентів управлінської системи належать: суб’єкт управління; об’єкт управління; керуючий вплив; зворотні зв’язки.
Управління – це діяльність суб’єкта, що дістає вияв у цілеспрямованому, організуючому впливі на об’єкт управління, здійснюваному з метою приведення останнього у бажаний для суб’єкта стан.
Управлінська система – це єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів.
З позиції кібернетики управлінський процес дістав вияв практично у будь – якій сфері живої і неживої природи і концентрується у трьох глобальних управлінських системах: механічній. Біологічній і соціальній. Залежно від цього виділяють й три основні види управління:
· технократичне – управління технікою, механізмами, машинами;
· біологічне – управління живими організмами рослин і тварин;
· соціальне – управління людьми та їх колективами.
Перші два види управління є об’єктами вивчення природничих та техніко – математичних наук. Що стосується третього виду управління, тобто соціального то цей вид управління є об’єктом вивчення суспільних наук. Особливістю третього виду управління є те, що суб’єктом і об’єктом управління є людина, керуючий вплив здійснює людина, зворотні зв’язки також здійснюються між людьми, на відміну від попередніх двох видів управління.
- Характеристика державного управління:
А) поняття державного управління
Під державним управлінням слід розуміти специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.
Державне управління є частиною соціального управління тому воно зберігає його характеристики. Водночас, воно має численні особливості, що відображають його специфіку, що дозволяє виділити цей вид управління як самостійний. Ці особливості дістають вияв у основних компонентах системи державного управління (суб’єкті, об’єкті, керуючому впливі).
Головна особливість суб’єкта – це те, що ним є держава в цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів. Особливості державних органів, як безпосередніх суб’єктів державного управління, такі: по – перше, вони формуються державою ( з волі держави), по – друге, наділені державно – владними повноваженнями, по – третє, здійснюють управлінські функції від імені держави.
Головна особливість об’єкта – те, що ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об’єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб’єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.
Визначальними особливостями керуючого впливу є те, що йому притаманний державно – владний характер ( він містить веління держави, обов’язкове до виконання), дістає вияв у правовій, переважно адміністративно – правовій формі (система норм, система актів, пов’язаних з їх застосуванням, сукупність повноважень учасників управлінського процесу), а також має безперервний характер.
У теорії адміністративного права досить інтенсивно досліджується проблема ознак державного управління, які часто називають його рисами. Найчастіше виявляють п’ять ознак: виконавчо – розпорядчий характер; підзаконність; масштабність і універсальність; ієрархічність; безпосередньо організуючий характер.
Виконавчо – розпорядчий характер державного управління означає, що державне управління охоплює два взаємопов’язані напрями : виконавчу і розпорядчу діяльність. Органи, які здійснюють державне управління – це насамперед виконавчі структури. Здійснення функції виконання неможливе без прийняття конкретних управлінських рішень і контролю за їх виконанням. Тому органи державного управління наділяються повноваженнями владного характеру, тобто одержують від держави право здійснювати розпорядчу (владну) діяльність.
Під підзаконністю державного управління треба розуміти те, що найважливіші цілі останнього, сфери, які потрапляють під його вплив, основні форми і методи управлінської діяльності визначаються на законодавчому рівні. Вся виконавчо – розпорядча діяльність ґрунтується на правових нормах, головне місце серед яких належить нормам законів. Саме вони створюють міцну правову базу для здійснення державного управління і визначають межі його виконавчого спрямування.
Виявом масштабності та універсальності державного управління є те, що через органи державного управління держава здійснює управлінську діяльність, справляє вплив на всі сфери соціального життя.
Ієрархічність державного управління полягає в тому, що органи, які його здійснюють, мають систему нижчестоящих, підпорядкованих їм інстанцій.
Безпосередньо організуючий характер державно – управлінської діяльності полягає в тому, що в процесі виконання і розпорядництва на різних рівнях організується спільна діяльність людей.
Б) принципи державного управління
Принципи державного управління – це його позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах або є узагальненням діючих у державі юридичних правил.
Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:
· Соціально – політичні – демократизм, участь населення в управлінській діяльності держави (народність); рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і врахування громадської думки; об’єктивність.
· Організаційні принципи побудови апарату державного управління - галузевий, функціональний (міжгалузевий), територіальний.
· Організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління – нормативність діяльності, єдиноначальності, колегіальність, поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність.