Чернігівсько-сіверський друкарський осередок.

Виникнення в першій половині XVII століття поважного осередку друкарства на Лівобережній Україні пов’язане з ім’ям відомого церковного, освітнього діяча, поета, ученого і друкаря галичанина Кирила (Транквіліона) Ставровецького.

Помандрувавши зі своєю пересувною друкарнею близькими і далекими землями (Унів, Острог, Почаїв, Рохманів, Вільно), видавши там ряд своїх творів, будучи засудженим собором православних єпископів за зміст цих же творів і перейшовши на знак протесту за несправедливу, на його погляд, оцінку своєї праці до католицької віри, Ставровецький опиняється 1626 року в Чернігові. Там він займає посаду архімандрита. І, звичайно ж, облаштовує своє дітище — пересувну друкарню.

Лише через двадцять років вийшла перша книга Ставровецького «Перло многоцветное». Книга відразу стала популярною серед читачів не тільки на теренах України, а й далеко поза її межами. Більш ніж через півстоліття збірка передруковується в Могилеві. Особливістю видання є те, що в лексиці й граматиці текстів домінує тогочасна українська книжкова мова з багатьма ознаками народної поетики, запозичено немало сюжетів з українських народних дум і пісень.

Друкарня Кирила (Транквіліона) Ставровецького є чи не єдиною в історії української видавничої справи, власник якої писав і видавав здебільшого свої твори. Після його смерті сліди цієї друкарні зникають з архівних документів назавжди.

Таким чином, відзначившись у 1646 році однією, проте дуже вагомою в історії української культури книгою, чернігівське друкарство (та й лівобережне в цілому) завмирає на цілих чверть століття. Відновити його вже на постійно належало ще одному відомому церковному діячу, політику і літератору Лазарові Барановичу.

Прийнявши 1657 року у Яссах чернечий постриг і висвятившись на єпископа, він виїздить до Новгород-Сіверського, відкривши при тамтешньому Преображенському монастирі єпископську кафедру. Там і приходить ідея закласти друкарню.

Обладнання для Новгород-Сіверської друкарні було придбане 1671 року.

Перебравшись 1672 року на єпископську кафедру до Чернігова, Баранович залишає друкарню без нагляду в Новгород-Сіверському. Цим і скористався Семен Ялинський (друкар). Він запустив друкарський верстат і видає по тисячі примірників Граматики, Часословця, Псалтиря. Книги Ялинський продає без відома Лазара Барановича. Виручені кошти Ялинський ділить з новгород-сіверським архімандритом.

Будучи невдоволеним таким перебігом подій Лазар Баранович вирішує перевести друкарню до Чернігова. Якраз перед цим він збагатив обладнання своєї друкарні шрифтом польською мовою і Семен Ялинський все ж спромігся видати 1676 року твір Барановича «Nova miara».

Лазар Баранович переводить свою друкарню до Чернігова 1679 року. Вже через рік тут виходять у світ великими накладами Псалтир і «Буквар».

За період урядування друкарнею Лазарем Барановичем побачили світ близько півсотні книг. Передусім це праці самого Барановича: «Меч духовний», «Труба словес проповідних», збірки полемічних творів та поезій та ін.

Видання Чернігівської друкарні добре продавались і поширювались в багатьох містах Росії. Багато їх Баранович відправляв до Києва та Москви. Успіх чернігівських видань у Києві викликав навіть невдоволення в києво-печерських друкарів. Одного разу вони змушені були звернутись з проханням заборонити чернігівським ченцям продавати привезені звідти книги на Подолі.

Обмеження в Чернігівської друкарні починаються після виходу першого антиукраїнського цензурного указу Петра І 5 жовтня 1720 року. Через рік вона вже самостійно нічого не випускала, оскільки повністю перейшла під контроль Москви і ще певний час друкувала невеликі замовлення Синоду Російської православної церкви, але вже згідно з «московськими печатми».