Прем’єр-міністр і уряд в зовнішньополітичному механізмі Франції..

Роль і місце прем’єр-міністра в сфері зовнішньої політики визначається роллю уряду Франції в конституційній структурі влади. Конституція мало говорить про уряд – присвячені тільки 4 статті. Це досить показово. Для порівняння – президенту присвячено 15 статей.

За законом для уряду надається частина функцій в сфері зовнішньої політики і національної оборони. Мова йде про міжнародні угоди, що не підлягають ратифікації (ст. 52-2), що готуються і заключаються від імені уряду. Таких договорів стає більше, оскільки динаміка міжнародного життя диктує необхідність все більш широкого використання менш церемоніальних, спрощених правових форм.

Вплив прем’єр-міністра

1) право прем’єр-міінстра контрасигнувати (Скріпляти своїм підписом щось, вже підписане іншим.) важливі документи, що підписуються головою держави. А це декрети про призначення важливих громадянських і військових державних посад, ввірчі грамоти послів… Без контрасигнації прем’єр-міністра дані документи не отримують повної юридичної сили.

2) Прем’єр – важливе джерело інформації для голови держави при підготовці зовнішньопоілчтиних рішень. Має доступ до різної інформації, що поступає з дипломатичних джерел, від секретних служб, розвідки… Може т.ч. контролювати об’єм отримуваної головою держави інформації, тим самим впливаючи на характер рішень, що готуються до прийняття.

3) Розробляючи і представляючи парламенту бюджет, що включаючи витрати на потреби зовнішньої політики і національної оборони, уряд бере на себе політичну відповідальність за його виконання, гарантуючи повне фінансове забезпечення відповідних сфер державної діяльності.

4) По мірі ускладнення зовнішньополітичної діяльності уряду, включення в неї все нових міністерств і відомств (міністерство промисловості, с/г, культури….), по мірі все більшого взаємопроникнення питань внутрішньої і зовнішньої політики, все більшого значення отримує потреба координації відповідної діяльності, погодження кроків окремих відомств. А це може бути ефективно забезпечено лише прем’єр-міністром і його службами, що додатково посилює його роль у зовнішньополітичній сфері.

Т.ч., уряд має серйозний потенціал для активної участі в рішенні зовнішньополітичних питань. Самостійно діяти прем’єр не може, однак впливати на президента може. Найбільше проявляється в періоди «співжиття».

Так, в 1986-1988, коли президентом був Міттеран, в прем’р-міністром – Ширак, 2 лідери фактично поділили зовнішньополітичну сферу на декілька секторів: сектор, що контролюється президентом (питання національної оборони, франко-німецькі відносини), сектор, що контролюється урядом (питання безпеки в регіонах Близького Сходу і Африки, зовнішньоекономічні зв’язки), сектор «спільного контролю» )арабо-ізраїльський конфлікт, «європейське будівництво»…)

Коли президент і прем’р-міністр представляють 1 політичну партію, їх протистояння в зовнішньополітичній сфері фактично зникає.

В своїй діяльності прем’єр-міністр спирається на допомогу апарату, важливими частинами якого є Кабінет прем’р-міністра і Генеральний секретаріат уряду на чолі з генеральним секретарем. Кабінет координує діяльність різних міністерств і відомств, забезпечує оперативний зв'язок між ними і прем’ром, узгодження позицій міністрів з конкретних питань внутрішньо і зовнішньополітичного життя.

Генеральний секретаріат забезпечує роботу уряду з адміністративної точки зору. Стежить проходження всіх документів в уряді, організує публікацію документів (керує виданням «Журналу офісьєль»), стежить наскільки ефективно реалізуються рішення уряду.

Основною формою роботи французького уряду є засідання Ради міністрів. Вони проходять за головуванням самого голови держави. Міжнародні питання важливе місце. Серйозні дискусії рідко, оскільки перед тим питання опрацьовуються на рівні президента Республіки, прем’р-міністра і міністра закордонних справ. В ході засідань Ради міністрів його члени обмінюються думками щодо питань…Зазвичай міністр закордонних справ виступає з тим як в цілому розвивається міжнародна ситуація і які позиції займає Франція. Члени уряду просто інформуються про те, що відбувається на міжнародній арені. Ключові ж питання зовнішньої політики залишаються за рамками офіційних засідань Ради міністрів.