Зміцнення командно-адміністративної системи управління архівами

Впродовж кінця 1920-1930-х pp. в архівній системі УРСР збувалося зміцнення командно-адміністративних методів управління архівами. Посилення адміністративно-командної системи обмежувало права республік. Спроби створити союзний орган управління архівною справою зустрічали опір українських архівістів. Лише у квітні 1929 р. було створено ЦАУ СРСР. Партійно-державна диктатура в архівній галузі, яка опиралася на репресивний апарат ОДПУ – НКВС, помітно впливала на принципи роботи архівів. Партійно-урядові органи організовували кампанії "чисток" архівів (так звані макулатурні кампанії) і архівних кадрів. Репресії 1920-1930-х років мали негативний вплив на розвиток українського архівознавства. Наступ партійної ідеології на архівістику знайшов вияв у "нищівній критиці" науковців-архівістів на сторінках архівознавчих видань "Радянський архів" та "Архів Радянської України", звільненні з роботи досвідчених архівістів та заміні їх членами партії, в арештах архівістів. Ворожими марксистсько-ленінській ідеології було визнано погляди відомих українських теоретиків-архівістів В. Веретенникова, В. Романовського, В. Барвинського. Під слідством перебували сотні архівістів, безпідставно звинувачених у зв'язках з білоемігрантськими, контрреволюційними військово-офіцерськими, націоналістичними організаціями. Серед них – В. Романовський, О. Рябінін-Скляревський, В. Новицький, С Гаєвський, О. Грушевський, П. Федоренко та ін.

Логічним завершенням курсу більшовиків на тотальну політизацію і одержавлення архівів стало підпорядкування архівної системи НКВС – наймогутнішому карально-репресивному органові. 1938 р. уряд СРСР прийняв постанову про передання управління архівами до НКВС СРСР. Центральне архівне управління СРСР було реорганізоване в Головне архівне управління НКВС СРСР, якому підпорядковувалися архівні установи союзних республік. Нове підпорядкування архівної системи в СРСР викликало зміни в організації управління архівною справою в УРСР. З березня 1939 р. відання архівними установами передавалося НКВС УРСР. Центральне архівне управління И УРСР було перетворене на Архівний відділ НКВС УРСР (з червня І 1941 р. – Архівне управління НКВС УРСР). Центральні і обласні історичні архіви підпорядковувалися відповідно народному комісару внутрішніх справ УРСР та начальникам управлінь НКВС областей, міські і районні архіви – начальникам міських і районних відділів НКВС. Наслідком включення архівів до системи НКВС була строга централізація і секретність. Засекреченими виявилися не тільки документи, які складали державну або військову таємницю, але й відомості про роботу самих архівів. Прикладом тому було складання секретних архівних путівників з грифом "для службового користування".

У 1939-1940 pp. за радянською системою почалося архівне будівництво в західних областях, на Буковині та частині Бессарабії, які були включені до складу СРСР та УРСР. Стан архівів цих регіонів був надзвичайно складним. Архіви, як самостійні установи, існували лише у Львові (державний архів і міський архів давніх актів) та у Чернівцях (Крайовий архів Буковини). Колишні воєводські центри Луцьк, Тернопіль, Станіслав, Дрогобич, Рівне державних архівів не мали. Документи зберігалися у відомчих, церковних та приватних архівах. Першочерговими були заходи щодо збереження архівів ліквідованих установ, встановлення контролю над найбільшими документосховищами, зокрема архівами воєводських управлінь, Галицького намісництва у Львові, судових установ. У західних областях організовувались архівні відділи УНКВС та обласні історичні архіви, мережа міських і районних архівів.