Загальний огляд розвитку давньої української літератури

План

ЛЕКЦІЯ 4

Питання для перевірки засвоєного матеріалу

1. Як впливають мова і література на формування світогляду людини?

2. Як впливає мова художньої літератури на формування культури мовлення людини?

3. Скільки було «підйомів» у розвитку української мови і культури, зокрема літератури, і з чим це було пов’язано?

4. Як ви розумієте слова Вітковського: “Мовне питання певною мірою є показником психічного здоров’я нації”?

5. Що змінилось у мовній політиці уже в нашій державі?

Тема 4.Мовний світ давньої української літератури

4.1. Загальний огляд розвитку давньої української літератури.

4.2. Мова українського фольклору.

4.3. Епоха Бароко в українській літературі. Передумови виникнення стильових літературних течій ХХ ст. (символізм, сюрреалізм) в мовно-літературній бароковій традиції.

Давня українська література— література українського народу ХІ-ХІІІ ст. належить до особливого типу літератур, так званих християнізованих. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером тогочасного мислення як авторів, так і читачів, атакож нерозривним зв'язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру. Тільки давній українській літературі властиві такі жанри: житія, літописи, повчання, слова, ходіння, трактати, послання, містерії, міраклі, мораліте, інтермедії та ін. Переважна частина творів ХІ-ХVІІІ ст. анонімна. Вони, як правило, побутували у рукописній формі. При переписуванні допускалися зміни, скорочення, розширення тексту. Тому існує багато редакцій відомих творів («Києво-Печерський патерик», «Повість минулих літ» та ін.). Порівняно небагато письменників зазначали своє авторство: Іларіон Київський, Кирило Туровський, Серапіон Володимирський, Герасим Смотрицький, Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Лазар Баранович, Данило Братковський, Іван Величковський, Климентій Зіновіїв, Феофан Прокопович, Іван Некрашевич, Григорій Сковорода та ін. Останнім часом літературознавцями запропоновано нову періодизацію давнього письменства, що базується на схемі Д.Чижевського, поданій в «Історії української літератури»:

І період — доба монументального стилю, що охоплює ХІ-ХІІ ст. Традиційно у підручникахця епоха називається періодом Київської Русі. Вона принесла українській літературі такі визначні пам'ятки, як «Повість минулих літ», «Київський літопис», житія Бориса та Гліба, житіє Феодосія Печерського;

II період — XІІІ - середина XV ст. Літературна творчість побутувала в жанрах, зафіксованих ще в попередню епоху, проте відбувалося їх олітературення. Продовжує побутувати літописання (Галицько-Волинський, Західно-Руський літописи), агіографія, ораторська проза. Це був час і рукописних збірників, які вбирали в себе пам'ятки Київської Русі-України, зберігаючи їх від знищення. Особливо був поширений на українських землях «Ізмарагд», що вміщав понад 150 проповідей. Здійснювалися також нові переклади Євангельських текстів, укладалися нові «Четьї-Мінеї»;

III період — український ренесанс (середина XV - кінець XVI ст.). Упроваджується латиномовна та польськомовна література, виходять перші друковані книжки. Представниками цього періоду були Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський та ін. Їх творчість визначала культурну переорієнтацію України на Європу і сприяла її виходові з консервативної ізольованості. Більшість літературознавців відносить до цього періоду і деякі зразки полемічної прози;

ІV період — українське бароко (кінець ХVІ – ХVІІІ ст.). У цей час спостерігається культурний спалах, який приніс в українську літературу багато нового, наприклад, шкільну драму, україномовні вірші; модифікуються традиційні жанри – ораторська проза та літописання. Невід’ємною сторінкою українського бароко була творчість Григорія Сковороди.

Давня українська література мала великий вплив на нову українську літературу. У другій половині ХVІІІ ст. визріли всі необхідні умови для повного переходу від старих літературних форм і змісту до нових. Найсильнішими з давніх традицій у новій літературі були бурлескно-травестійна та мемуарно-історична. Вони простежуються у творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Костомарова, Є. Гребінки, П. Куліша та ін.[6]