Метод визначення ціни на основі витрат виробництва

Методи ціноутворення

Оскільки, встановлюючи ціну на товар, підприємство нама­гається спрогнозувати, забезпечити певний рівень прибутко­вості, воно має керуватися певними обставинами. Спроба вста­новити занадто високу ціну відштовхне споживача, тобто по­пит можна звести нанівець. Низька ціна не забезпечить навіть простого відтворення. Виваженість при прийнятті рішення щодо рівня ціни має спиратися на собівартість, властивості та якість продукції, ціну аналогічних товарів, які пропонують конкуренти. Слід ураховувати й інші чинники, про що йшлося у попередньому параграфі.

Встановлення ціни регулюється такими загальноприйняти­ми методами:

· на основі витрат виробництва;

· на основі аналізу беззбитковості та забезпечення цільового прибутку;

· на основі ціннісної значущості товару;

· з орієнтацією на конкурентів;

· параметричними методами.

Ціну продукції встановлюють на основі витрат виробницт­ва, до яких додається націнка або розрахунковий прибуток. Формула розрахунку ціни (Ц) має вигляд:

де С — середня собівартість виробництва;

П — націнка або прибуток, що встановлюється підприєм­ством з урахуванням граничного рівня рентабельності.

Розрізняють такі методи встановлення ціни товару на основі витрат виробництва: а) метод повних витрат виробництва; б) граничних витрат виробництва; в) метод доходу на капітал.

Метод повних витрат є широко застосовний завдяки та­ким особливостям:

— створюються умови для покриття усіх витрат та отримання очікуваного прибутку;

— підприємство робить акцент на власні витрати і калькуляцію витрат, менше уваги приділяючи інформації щодо попиту на свій товар на ринку;

— цінова конкуренція зводиться до мінімуму, якщо усі підприємства галузі користуються цим методом і ціни підприємств на аналогічну продукцію приблизно однакові;

— більшість учасників ринку переконані, що використання цього методу враховує інтереси виробників та споживачів.

Формула визначення ціни (Ц) методом повних витрат має такий вигляд:

де С — собівартість;

Р_п — рентабельність продукції відносно собівартості, % .

Обираючи рівень рентабельності, підприємство має викори­стовувати: єдину ставку, розраховану стосовно собівартості; єдину ставку, розраховану стосовно до змінних витрат (зазви­чай, до суми заробітної плати та вартості матеріалів, необхід­них для виробництва продукції). Недоліками методу повних витрат у процесі ціноутворення є те, що поза увагою залишаєть­ся еластичність попиту на товар, а також знижується відчуття конкурентної боротьби та зменшується стимуляція щодо міні­мізації витрат.

Використовуючи метод граничних витрат при визначенні ціни (Ц), до змінних витрат на одиницю продукції додається сума, яка покриває постійні витрати та забезпечує необхідну норму прибутку

де В_г — граничні витрати виробництва на одиницю продукції;

Р_п — рентабельність продукції, %.

Перевагою зазначеного методу можна вважати те, що його використання забезпечує повне покриття постійних витрат та максимізацію прибутку. Обираючи рівень рентабельності, крім наведених вище ставок, використовують норму прибутку на вкладений капітал.

Метод доходу на капітал базується на тому, що до сумар­них витрат на одиницю продукції додається відсоток на вкла­дений капітал. Рентабельність продукції при цьому (Р_п) розра­ховується за формулою

де Н — норма прибутку на вкладений капітал;