Фондовий ринок як механізм здійснення портфельного інвестування.

Фондовий ринок – це механізм для укладення угод між учасниками, які пропонують цінні папаери, і тими, хто пропонує гроші. В операції купівлі-продажу на фондовому ринку продавцем вважається той, хто продає цінні папери, а покупцем – власник грошей. Випуск цінного паперу в обіг називається емісією.

Однією з найважливіших класифікацій фондових ринків паперів є їх поділ на розвинені ринки (developed markets) та ринки, що формуються (emerging markets). За цією ознакою фондові ринки групуються відповідно до:

рівня економічного розвитку країни, яку вони обслуговують;

розміру доходів, що в них генеруються;

ступеня зрілості фінансового сектору країни в цілому;

ступеня зрілості самого фондового ринку.

Основними критеріями належності ринку конкретної країни до розвинених чи ринків, що формуються, є:

· показник насиченості господарського обороту цінними паперами;

· рівень волатильності ринку цінних паперів даної країни;

· рівень ринкового ризику (кредитного, валютного, законодав­чого, ризику ліквідності тощо);

· роль фондового ринку країни у перерозподілі грошових ресурсів на цілі інвестування.

В основі класифікації Міжнародної фінансової корпорації (International Finance Corporation), що входить до групи Світового банку, лежить критерій рівня розвитку ринку акцій. (завдання – знайти класифікацію)

Масштаби світового фондового ринку найбільш повно характеризує показник, отриманий у результаті додавання показників обсягу ринків акцій та облігацій.

Співвідношення між обсягами ринків акцій та облігацій наприкінці 1990-х років дорівнювало приблизно 40 % до 60 % на користь облігацій. У країнах Східної Азії подібні пропорції поміт­но посунені на користь пайових цінних паперів (акцій), у країнах Латинської Америки — на користь боргових (облігацій).

Висока частка розвинених країн у сукупному світовому фондовому ринку призводить до того, що світові пропорції повністю визначаються пропорціями фондового ринку розвинених країн за впевненого домінування США.

Однією з основних тенденцій розвитку світових фондових ринків на сьогодні є посилення взаємозалежності національних фондових ринків. Як уже зазначалося, політика дерегулювання та лібералізації створила у свій час передумови для взаємодії та інтеграції національних фондових ринків, розширення масштабів операцій на них, переміщення приватних капіталів між країнами. Позитивну динаміку інтернаціоналізації фондових ринків розкривають дані про співвідношення міжнародних операцій з акціями та облігаціями з ВВП тієї чи іншої країни.

Посилення взаємозалежності національних фондових ринків сьогодні проявляється у синхронному підвищенні чи падінні курсів цінних паперів на національних ринках капіталів різних країн, що забезпечується:

· інформаційною прозорістю національних ринків капіталів;

· відкритістю національних фондових ринків, де активну роль відіграють іноземні учасники (емітенти та інвестори);

· інфраструктурними змінами на національних ринках капіталів у зв’язку з упровадженням електронних технологій;

· високою швидкістю передавання інформації;

· значним обсягом трансграничних операцій із цінними паперами;

· підвищенням ролі інституційних інвесторів на ринку.

Проте не всі ринки однаково залежать один від одного. За нинішніх умов американський ринок капіталів значною мірою визначає кон’юнктуру світового ринку капіталів. Динаміка котирувань цінних паперів на американському ринку значно впливає на курси цінних паперів на інших ринках, а рівень капіталізації американського ринку впевнено перевищує ринок будь-якої іншої країни.

Фондова біржа — це організований ринок цінних паперів, на якому власники фондових цінностей здійснюють угоди купівлі-продажу через членів біржі, що виступають як посередники.

Відомо, що найстарішою фондовою біржею є Амстердамська. Вважається, що вона почала своє існування з 1611 р., коли торговельні посередники для своїх операцій придбали постійне приміщення.

В останні десятиліття у світі відбувалися процеси концентрації фондових бірж, результатом чого стало загальне скорочення їх кількості. Так, у Великобританії формальне об’єднання всіх фондових бірж, що там функціонували, відбулось у 1973 р., в Австралії — у 1987 р., у Франції — фактично в 1991 р., у Швейцарії та Італії — в середині 1990-х років. Загальна кількість фондових бірж у США скоротилася з 38 на початку 1930-х років до 8 (з урахуванням NASDAQ) у теперішній час.

У багатьох країнах з розвиненими ринками та ринками, що формуються, всі операції провадяться на одній єдиній у країні біржі. У тих країнах, де все ще існує значна кількість бірж, левова частка торгів припадає на 1—2 найбільші з них.

Таблиця 10.1

КІЛЬКІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОНДОВИХ БІРЖ
У КРАЇНАХ ІЗ НАЙБІЛЬШИМИ РИНКАМИ

Існування великої кількості бірж спостерігається в країнах, що мають федеративну структуру (США, Канада, Німеччина, Індія, Бразилія) та/або значну територію. У країнах, де існує єдиний ринок цінних паперів, відбувається підвищення його ліквідності, а отже, й ефективності.

Серед бірж, що входять у Світову федерацію бірж (СФБ), на 80 % торги здійснювались і з акціями, і з облігаціями; на 20 % — тільки з акціями. Приблизно 30 % бірж проводили операції з ф’ючерсами та 50 % — з опціонами.

Порівняння розмірів фондових бірж свідчить, що найпоширенішими є показник капіталізації національних емітентів, які мають лістинг на відповідній біржі. За цим показником безперечним лідером залишається Нью-Йоркська фондова біржа (36 % світової капіталізації), на другому місці — Токійська фондова біржа (10 %), на третьому — Лондонська фондова біржа (8 %).

Ціни у процесі біржової торгівлі формуються кількома способами (залежно від практики, що використовується різними біржами). Загалом можна виділити три основні системи встановлення рівня цін на фондових біржах.:

· «залповий» аукціон (онкольний ринок);

· безперервна торгівля (аукціон);

· безперервно-дилерська торгівля.

Залповий спосіб установлення цін на біржі означає, що заявки клієнтів на купівлю та продаж накопичуються, а потім один або кілька разів (на ліквідних ринках) на день вони викидаються («вистрілюються залпом») у торговельний зал для одночасного виконання під контролем брокерів або співробітників біржі. Введення заявок може проводитися як в усній, так і в письмовій формі.

«Залповий» аукціон сприяє встановленню єдиної, найбільш справедливої з погляду ринку ціни. До найбільших «залпових» ринків відносять біржі Австрії, Бельгії, Німеччини та Ізраїлю. Часті залпи свідчать про наявність постійного попиту та пропозиції на цінні папери, про ліквідність ринку, що дозволяє переходити до безперервної торгівлі (аукціону).

Безперервна торгівля (аукціон) передбачає здійснення угод у будь-який час протягом торговельної сесії біржі. Тут агентами клієнтів виступають брокери. Цей спосіб установлення цін має три різновиди: книга замовлень, табло та натовп.

Безперервну торгівлю (аукціон) організовано за допомогою книги замовлень, зокрема, на Токійській фондовій біржі. Брокери усно передають заявки клерку (уповноваженому біржі), який заносить їх у книгу та виконує, порівнюючи ціни та обсяги у міру їх надходження. Таким чином здійснюється підбір замовлень, завдяки якому конкретні покупці торгують із певними продавцями, причому в угоді можуть брати участь кілька замовлень. Так, велике замовлення на купівлю може виконуватися кількома замовленнями на продаж, і навпаки.

Третій спосіб формування цін — це безперервно-дилерська торгівля. На Лондонській фондовій біржі цей спосіб називають системою єдиноначальності. Від безперервної торгівлі цей спосіб відрізняється тим, що між брокерами та клієнтами існує посередник — джобер. До 1986 р. на Лондонській фондовій біржі існував формальний поділ функцій джоберів та брокерів. Брокери лише представляли інтереси своїх клієнтів і не мали змоги бути принципалами. Раніше джоберів у Лондоні було дуже багато і конкуренція ставала іноді дуже інтенсивною, але зараз їх кількість зменшилася. Після модифікації системи єдиноначальності у 1986 р. брокери отримали можливість бути принципалами.