Запорозька Січ.

У лекції буде дано стан православної віри та хто виступив за унію.

Брестська церковна унія.

Захоплюючи українські землі й посилюючи феодально-кріпосницький гніт, польські магнати й шляхтичі одночасно з цим намагалися примусити український (і білоруський) народ зректися рідної мови і православної віри. Вони переслідували українську мову й православну віру, закривали, а то й руйнували православні церкви і монастирі, знущалися з православних свя­щеників, всіляко примушували український народ полонізуватися і окатоли­чуватися. Але більшість українського населення залишалася вірною своїм традиціям і вірі. (За винятком частини православної шляхти).

У 1596 р. в Бресті була проголошена церковна унія - об'єднання право­славної церкви з католицькою, внаслідок чого утворилася нова - уніатська церква (греко-католицька). Уніатська церква зберігала слов'янську мову та православні обряди, але переходила під владу Папи римського. Існування православної церкви в Речі Посполитій було заборонено.

В результаті унія замість консолідації ще більше поглибила розкол сус­пільства, фактично започаткувала нову площину розколу.

3. Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ.

Слово "козак" тюркського походження і означає вільна людина, варто­вий, воїн.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії .воно формується водночас зі шляхтою протягом XV - XVI ст. Фактично майже до "кінця XVI ст. термін "козацтво" фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування — 300 козаків було записано у реєстр (список). Ця подія поклала початок двом важливим суспільним процесам: а) утворенню реєстрових збройних форму­вань; б) легітимізації козацького стану - юридичному визнанню прав, приві­леїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

Козацтво виникло в південноукраїнських землях, тому основна маса ко­заків поповнювалася за рахунок українців.

Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промисла­ми, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської аг­ресії козаки об'єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам.

Заснування першої Запорозької Січі історики пов'язують з ім'ям козаць­кого ватажка Дмитра Вишневецького (Байди).

Під його керівництвом протягом 1552 - 1556 рр. на острові Мала Хорти­ця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртування запорозького козацтва. Згодом Січ змінювала місце свого роз­ташування.

Запорозька Січ стала зародком нової української (козацької) державнос­ті. Для Січі були притаманні усі головні ознаки державності:

- особлива система органів та установ;

- право, що закріплювало певну систему норм;

- певна територія, на яку поширювалася юрисдикція даної держави.

Як бачите, Запорозька Січ як державне утворення і як соціальна органі­зація мала яскраво виражений демократичний характер. Разом слід знати, що відомий історик М. Костомаров назвав Січ "Християнською козацькою рес­публікою¹¹.

Які думки з цього приводу мають студенти?

Треба відмітити, що козацька форма державності мала свої особливості. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. Людей об'єднувала не сила державної влади, а духовна спорідненість. По друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності; інтенсив­ний розвиток військової сфери і примітивний економічний сектор.

Отже, Запорозька Січ, маючи низку головних ознак державності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною.

4. Визвольний рух в Україні у XVI - пер, пол. XVII ст.

Посилення Польщею соціального, національного та регіонального гніту і зміцнення українських сил призвело до активізації в Україні антифеодаль­ного і визвольного руху. Головними силами цього руху стало селянство та козацтво.

Так, у кінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набуло два козаць­ко-селянських повстання: повстання 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського (охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594 - 1596 рр. під проводом сотника надвір­них козаків князя К. Острозького - Северина Наливайка. Повстання охопило майже всю територію України. Коли повстанці, очолювані Наливайко, стали для шляхетської Польщі серйозною загрозою, урядом було прийнято рішення кинути проти повстанців коронне військо С. Жолкевського. Одна з виріша­льних битв відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Тернополя, в ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги. Отримавши підкріплення Жолкевський розпочав активні бойові дії і в уро­чищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоненого Наливайка та шістьох соратників було відпра­влено до Варшави, де у в'язниці його протримали більш року і в квітні 1597 р. відрубали голову, а потім четвертували тіло. Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення "винищити їх до останку". Але здійснити це рішення Польщі вже було не під силу.

У 20-ті роки XVII ст. посилення тиску з боку польського уряду (заборо­на нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань.

Найбільш відомі з них - повстання 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла, повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Тря-сила), повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими, повстання 1637-1638 рр. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка), Якова Остря-нина і Дмитра Гуні.

Характеристика цих повстань дана у навчально-наочному посібнику, частина 1, с. 46-49. ДІСО, 2003. Придушивши повстання, Польща вжила жор­стокі заходи проти козаків. У 1638 р. польський сейм схвалив "Ординацію війська Запорозького реєстрового", спрямовану на ліквідацію привілеїв коза­цтва:

- нереєстрові козаки оголошувалися підданими;

- втечі до козаків каралися смертю;

- скасовувалося самоуправління у реєстрових козаків, число їх скоро­
чувалося з 8 до 6 тисяч;

- замість виборного гетьмана король призначав комісара;

- на Запоріжжі мали вартувати два полки реєстрових козаків;

- по всій Україні розміщувалися польські війська.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: неорганізованість, недосконале озбро­єння, локальний характер дій, мало численність лав повсталих, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повсталих тощо.