Франція після Ш. де Голля.

У 1969 р. на дострокових виборах президентом Франції було обрано Жоржа Помпіду. Новий президент послабив державну регламентацію соціально-економічного життя, розширив соціальне законодавство. Були поліпшені відносини зі США. У 1973 р. Франція зняла вето на прийняття Великої Британії до ЄЕС.

У 1974 р. після несподіваної смерті Ж. Помпіду президентом країни було обрано Валері Жискар д'Естена. У період його правління Гіуло завершено перегрупування політичних сил. Голлісти створили Об'єднання на підтримку республіки (ОПР), незалежні — Союз за французьку демократію (СФД), різні соціалістичні угруповання об’єднались у лавах Французької соціалістичної партії (ФСП), яка разом з ФКП склала ліву опозицію.

Наприкінці 1970-х рр. у Франції різко змінилась економічна кон'юнктура, що викликало загострення соціальних проблем. Проте криза 1970-х рр. найменше вразила Францію: структура її економіки та енергетична незалежність зробили її стійкою до підвищення цгн на нафту в 1970-х рр. Це дало змогу лівим силам одержати перемогу на президентських, а згодом і на парламентських виборах ї 981 р. Президентом Франції став соціаліст Франсуа Міттеран. Уряд, сформований лівими силами, спробував вийти з кризи шляхом розширення державного втручання. У Франції відбулася третя хвиля націоналізації: націоналізувалися ряд фінансово-промислових груп. Розширювалися соціальні програми і вводилася 5-тижнева відпустка. Ці заходи ще більше посилили інфляцію. Тоді уряд ввів державний контроль за цінами і заробітною платою, що відразу викликало не­вдоволення населення.

У 1984 р. відбувся різкий поворот у політиці Ф. Міттерана. Він призначив прем'єр-міністром лідера ОПР Жака Ширака, який здійснив перетворення у дусі консервативної революції: було оголошено про приватизацію державного сектору, який складав до 30 %, послаблено

державне регулювання бізнесу, розпочато боротьбу з інфляцією. Останнє означало введення режиму суворої економії, що відразу призвело до скорочення соціальних програм. На тлі зростаючого безробіття це викликало невдоволення населення. Цим уміло скористався Ф. Міттеран, і на виборах 1988 р. він знову здобув перемогу. Згодом ліві перемогли і на парламентських виборах і продовжили політику, розпочату Ж. Шираком, що забезпечило стабільний розвиток країни. Але, проводячи політику правих, ліві тим самим яскраво довели, що їхня ідеологія переживав кризу. Це дало змогу правим крок за кроком відвойовувати позиції і на парламентських виборах 1993 р. одержати перемогу. Ф. Міттеран призначив прем'єр-міністром представника ОПР. Цього разу ним став Едуар Валадюр.

Ліві сили — ФСП і ФКП — охопила криза. На президентських виборах 1995 р. перемогу одержав Жак Ширак. Ставши президентом, він одразу оголосив про відновлення Францією ядерних випробувань, чим викликав хвилю протестів.

Соціально-економічна політика Ж. Ширака в 1996—1998 рр. не була однозначною. Безробіття досягло найвищих показників після Другої світової війни, економічне зростання дорівнювало майже нулю, державний сектор працював усе менш ефективно, зростав державний дефіцит. Держава ледве виконувала свої соціальні зобов’язання. Спроби обмежити державні витрати за рахунок соціаль­них програм незмінно викликали хвилю мітингів і протестів.

Ж. Ширак наважився розпустити парламент і призначив нові вибори з метою забезпечити собі підтримку в проведенні непопулярних реформ. Але на виборах 1997 р. перемогу здобули соціалісти, і Ж. Ши­раку довелося призначити прем'єр-міністром соціаліста Л. Жоспена. Проте і новий уряд не зумів одразу впоратися з проблемами, що накопичувалися тривалий час. У січні 1998 р. відбувся новий соціальний вибух, який з великими труднощами вдалося загасити. Великі сподівання уряд покладає на продовження інтеграційних процесів, приватизацію державного сектору, скорочення військових витрат за рахунок докорінного реформування армії. Важливим елементом військової реформи є скорочення кількості носіїв ядерної зброї на 28 %. Реформи Л. Жоспена (1997—1999) дали позитивний результат: після скромних темпів економічного зростання 1990—1997 рр. у середньому 1,3 % на рік, у 1997—2000 рр. ці показники збільшилися до 4 %, у 2001—2003 рр. становили 2 %. За рахунок запровадження широких програм з працевлаштування молоді, скорочення робочого тижня з 39 до 35 годин вдалося досягти успіхів у боротьбі з безробіттям. Так, безробіття скоротилося з 12,6 % у 1997 р. до⁴ 8,5 % у 2001 р. У 2000—2001 рр. було зменшено податки.

Президентські вибори 2002 р, стали важливим рубежем у розвитку Франції. Країна опинилася перед вибором: продовжити свій «особливий шлях» (широкі соціальні програми, «жорсткий» державний контроль над бізнесом та ін.) чи наслідувати англосаксонську модель — лібералізація соціально-економічних про­цесів — яка більше збігається з рекомендаціями інституцій ЄС.

Результати першого туру президентських виборів шокували французьку та світову громадськість. У другий тур вийшли Ж. Ширак і лідер французьких націоналістів Ле Пен, за якого проголосувала третина виборців. Хоча Ж. Ширак переміг у другому турі (за нього проголосувало 82 % виборців), сам факт популярності ультраправих ідей (відверто расистських, шовіністичних) у країні з давніми демократичними традиціями свідчить про серйозні проблеми в розвитку Франції, серед яких безробіття, відсутність стабільного розвитку, злочинність, нелегальна еміграція тощо.

Ці проблеми вибухнули в жовтні 2005 р. заворушеннями й по­громами в бідних кварталах французьких міст, які тривали два тижні. їхніми учасниками переважно була молодь з емігрантських кварталів. За час заворушень було спалено 10 тис. автомобілів і 300 будинків. Придушивши ці виступи, уряд Франції став докладати всіх зусиль для обмеження незаконно! імміграції і впорядкування бідних кварталів. Заворушення мали й релігійне забарвлення. Переважна частина молоді були мусульманами. Це був ще один конфлікт на релігійному гранта, який мав місце за останній час. Так, уряд Франції зіткнувся з масовими протестами населення проти заборони учням носити в школах релігійні символи.

У зовнішній політиці Ж. Ширак продовжує курс, започаткований Ш. де Голлем. Франція є однією з головних учасників європейської інтеграції, прагне обмежити вплив США в регіоні. Серйозні розбіжності між США і Францією виникли стосовно війни в Іраку. Франція виступає за розширення ЄС і НАТО за рахунок східноєвропейських країн і продовжує відігравати вирішальну роль у регіонах традиційного впливу (особливо в Африці). Французький збройний контингент відіграє значну роль у миротворчих операціях ООН. Уряд Ж. Ширака зацікавився і перспективами розвитку відносин з Україною, хоча головним партнером на теренах колишнього СРСР Франція вважає Росію, з якою іноді спільно виступає у питаннях зовнішньої політики.

Після Другої світової війни Франція пройшла складний шлях розвитку. Четверта республіка виявилась не тією моделлю французької держави, яка сприяла б подоланню проблем і забезпечила розвиток країни. Розпад французької колоніальної імперії викликав кризу Четвертої республіки. Визначальна роль у становленні нової моделі французької держави належить Ш. де Голлю. Закладені ним підвалини П'ятої республіки витримали випробування часом. На сьогодні Франція е однією з провідних країн світу, одним із головних рушіїв,} європейської інтеграції.