Римський договір 1957 р.

Мовою документа

Організація безпеки та співробітництва в Європі.

Під час розрядки в радянсько-американських відносинах (1970-ті рр.) розпочався рух європейських народів за зміцнення міжнародного співробітництва. Країни європейського континенту виявили прагнення до спільних принципів співіснування, співробіт­ництва, розв'язання протиріч і створення на їх основної нової системи міжнародних відносин. їх спільні зусилля в цьому напрямі отримали назву «європейський процес». Головним документом, що визначає шляхи співпраці європейських держав, є Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 р., Гельсінкі). I січня 1995 р. НБСЄ отримала іншу назву — ОБСЄ (Організація безпеки та співробітництва в Європі, постійно діючий орган). Важливе значення мають документа Паризької наради (листопад 1990 р.) країн-учасниць ЄЕ1С: Хартія для нової Європи, Спільна декларація 22 країн, Договір про звичайні збройні сили в Європі, у яких фактично узгоджуються принципи воєнних доктрин, міжнародного співіснування, механізми загальноєвропейського процесу.

Важливими структурами в розвитку інтеграційних процесів є Рада Європи (на сьогодні об'єднує 41 країну), головним завданням якої с захист прав людини. Організація здійснює нагляд за дотриманням прав людини, дає рекомендації, має право запроваджувати санкції.

Сповнені рішучості закласти основи більш тісного союзу між європейськими державами;

Сповнені рішучості забезпечити спільними діями економічний і соціальний прогрес своїх країн шляхом усунення бар'єрів, що розділяють Європу;

Ставлячи основною метою своїх зусиль постійне покращання умов життя і праці своїх народів;

Визнаючи, що усунення існуючих перешкод потребує необхідності узгодження зусиль з метою гарантувати стабільність економічного зростання, рівноправну торгівлю і чесну конкуренцію;

Занепокоєні зміцненням союзу економік і забезпеченням їх гармонійного розвитку при скороченні розриву між різними регіонами і відставанням країн, що знаходяться у гіршому становищі;

Бажаючи сприяти за допомогою спільної торгівлі політиці поступового зняття обмежень на міжнародну торгівлю;

Бажаючи підтвердити солідарність, яка об'єднує Європу і країни інших континентів, і бажаючи забезпечити розвиток їх процвітання відповідно до Статуту ООН;

Сповнені рішучості зміцнити шляхом реалізації вказаного комп­лексу мир і свободу і закликаючи інші народи Європи, які поділяють ці ідеали, приєднатися до цих зусиль;

Вирішили створити Європейське економічне співтовариство.

Отже, ідея єдиної Європи не раз виникала в європейських політиків (Сполучені Штати Європи, Європейський дім тощо), проте своє реальне втілення вона знайшла лише в другій половині XX ст. Пройшовши складний шлях інтеграційних процесів, європейці створили Союз (ЄС), який реально функціонує, розвивається і забезпечує поступальний розвиток усіх країн Європи. Успіхи ЄС зробили його привабливими для країн інших регіонів. Одні країни намагаються стати його членами, інші — наслідувати приклад.