Камікадзе

Цікаво знати

ІV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

III. ПІДСУМКИ ЗАНЯТТЯ

1944 рік став роком вирішальних перемог країн Антигітлерівської коаліції. Війська фашистського блоку остаточно втратили стратегічну ініціативу, на кінець року сам блок фактично розпався. Проте напруження боїв було аж ніяк не меншим, ніж у попередні роки. Скорочення лінії фронту дало можливість Німеччині більш раціонально використовувати наявні людські й матеріальні ресурси і навіть завдавати відчутних контрударів Проте зростаюча могутність Червоної Армії, бойова майстерність ї полководців, відкриття Другого фронту остаточно поховали будь які сподівання Німеччини на завершення війни зі сприятливими для неї наслідками.

1. Опрацюйте тексти підручників.

2. Підготуйте реферати за темами «Відкриття Другого фронту», «День "Д"», «Варшавське повстання», «Словацьке національне по­встання», «Визвольна місія Червоної Армії в Європі», «Німецька "чудо-зброя"», «Замах на А. Гітлера», «Наступ в Арденах», «Операція "Багратіон"», «Десять "сталінських" ударів», «Сталінград на Дніпрі».

Нічна провокація на мосту Лугоуцяо (Марко Поло) стала формальним приводом до початку японської агресії проти Китаю. У ті дні газета «Синь - веньбао» повідомила, що п'ятнадцять китайських льотчиків, пожертвувавши собою, атакували з літаків японські кораблі й підірвалися разом із ними. Повідомлялося, що в результаті цієї атаки було потоплено сім невеликих японських суден.

Розв'язуючи війну проти Китаю, японська воєнщина не боялася зустріти серйозного опору, а тим більше з боку китайської авіації. Крім кількісної переваги, японська авіація мала і якісні, що дало їй можливість відразу захопити ініціативу в повітрі. Можливо, саме ці причини спонукали ки­тайських льотчиків на відчайдушний крок. Тоді японське командування навіть і гадки не мало, що через шість років розглядатиме дії смертників як єдиний спосіб переломити хід війни на свою користь...

У 1944 р. економічна ситуація в Японії різко погіршилася. Транспортний флот країни вже не забезпечував потреб країни. Із кожним днем його кількість зменшувалася внаслідок ударів американських підводних човнів та авіації. Японська авіація і флот терпіли поразку за поразкою. Вихід зі скрутного становища підказав начальник одного з відділів міністерства озброєння адмірал Онісі. Він запропонував приступите до підготовки льотчиків, які спрямовували б свої машини на американські кораблі й гинули разом з ними. Після нетривалих дебатів пропозицію прийняли. До війни смертники стали головною ударною силою всіх родів військ японських збройних сил. Яких тільки смертників не існувало в японській флоті — десантники, підривники, винищувачі танків, водії торпед, катерів-бомб та ін.

Адмірал Онісі отримав нове призначення. Він зайняв посаду начальни­ку з'єднання морської авіації, що обороняла Філіппіни. 19 жовтня . адмірал виголосив промову перед офіцерами 201-ї авіаційної групи, реалістично змалював ситуацію, що склалася. Він сказав: «Японія у вели-безпеці. Хто може врятувати Японію в небезпеці? Воєнний міністр? Й адмірали? Ні! Це ви — молоді люди з чистим і сильним духом, мені 100 мільйонів ваших співгромадян благаю вас про жертовність. Я молюся за ваш успіх... Ви вже боги, вільні від земних бажань. Але ви повинні знати одне — чи буде ваш удар ефективним чи ні? Цього, на жаль, не можемо сказати ми і не можете знати ви. Проте я особисто очікую на ваші зусилля і повідомлю результати імператору. Бажаю успіху».

Офіцери завмерли здивовано. Не можна сказати, що їх вразила сама ідея. I раніше бували випадки, коли японські льотчики направляли свої літаки на американські кораблі, але то було лише у виняткових випадках, коли інакше вчинити було неможливо. А тут їх закликають до масового самовбивства. Адмірал говорив, що це єдиний спосіб врятувати країну незначними ресурсами. Заперечень не було. Психологічна підготовка декілька годин. Уже наступного дня було сформовано спеціальне ударне з'єднання з 24 льотчиків, яке отримало назву «камікадзе». У японського «божественний вітер» або «вітер з небес». Так у Японії наливали тайфун, що два рази, в 1274 і 1281 р., знищував флот монголів, пкі на чолі з ханом Хубілаєм намагалися завоювати Японію. Спочатку на­ції «камікадзе» поширювалася лише на цей підрозділ, а згодом і на всіх мідотів-самогубців.

Більшість японських джерел першим камікадзе вважають командира ;!(і-ї морської флотилії на о. Тайвань, контр-адмірала Т. Аріму. 16 жовтня І!)44 р. він на чолі групи зі 100 літаків вилетів для самовбивчої атаки «мериканського флоту. За заявок» японців він на своєму літаку врізався и американський авіаносець «Франклін» і вивів його з ладу. Хоча фактично це зробив інший льотчик. Літак адмірала був збитий за декілька метрів під корабля. Проте японському командуванню було вигідно представити першим камікадзе саме адмірала.

Справжнім першим камікадзе, став лейтенант Куно, який здійснив свій самовбивчий політ 21 жовтня 1944 р. Саме цей день вважається початком масового застосування камікадзе проти американського флоту. У наступні дні камікадзе стали нарощувати свої удари по кораблях, що висаджували десант на Філіппінські острови. Перші удари камікадзе були відносно результативними - було потоплено декілька десятків кораблів, серед яких були й авіаносці. Атаки камікадзе вплинули на моральний стан МОР'" американських ВМС, проте перевага США була настільки великою, що цей вплив був несуттєвим.

Загалом за роки війни загинуло 1228 воїнів-камікадзе, які потопили 36 американських кораблів і 368 пошкодили.

Крім літаків зі смертниками використовувалися торпеди і катери, якими теж керували смертники. Але їхні успіхи були значно меншими, вони потопили лише чотири кораблі.

У ході оборони Японії японське командування готувало масове використання камікадзе. Лише в перший день передбачалося кинути на американський флот 3 тис. літаків і 5 тис. катерів і торпед. Загалом на Японських островах було підготовлено 5 тис. камікадзе. Але капітуляція Японії врятувала життя як японських, так і американських солдатів і матросів.

Довелось зустрітися зі смертниками і радянським військам. Маршал Радянського Союзу К. Мерецков писав: „У багатьох місцях японці, відступаючи, широко використовували команди смертників-солдатів, які заздалегідь були приречені на смерть. Так вони діяли, наприклад, проти наших танків. У боях під станцією Мадаоші ми нарахували близько 200 смертників, які, обв'язавшись сумками з толом і з ручними гранатами, повзли по полю в заростях густого гаоляну і кидалися під наші танки. Ці „живі міни” були, звичайно, достатньо небезпечними. Але наші війська заздалегідь підготувалися до такої тактики противника і швидко нейтралізували дії цих груп. В інших випадках смертники пропускали вперед наші частини, а потім стріляли їм у спини. Не думаю що японське командування розраховувало на нанесення нам таким чином значних утрат. Скоріше воно сподівалося на підрив моральної стійкості й наступального духу радянських військ”.

Викладач: Кушнір М.В.