Відкриття Другого фронту в Європі. Визволення Франції.
Й. Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти гітлерівських військ на заході Європи. Об'єднане ж союзне командування виходило з необхідності ретельної підготовки до відкриття Другого фронту.
Після Квебекської конференції лідерів США та Англії у квітні 1943 р. починається процес розробки детального плану висадки військ союзників на континентальній частині Європи. Англо-американська конференція в Каїрі 5 грудня 1943 р. визначила, що най важливішими операціями 1944 р. мають стати вторгнення на північ Франції в Нормандію («Оверлорд») і на південь Франції («Енвіл»). Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Д. Ейзенхауер, і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом, розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Б. Монтгомері й схваленим Д. Ейзенхауером, п'ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр.
Головних напрямків було два: на схід, у район Рура, і на південь з метою об'єднатися з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції.
Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист Атлантичного валу — оборонних споруд, розташованих уздовж морського узбережжя Франції.
Німецька система оборони Атлантичний вал простягалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі уздовж Середземноморського узбережжя Франції (понад 2 тис. км). Проти неї союзники зосередили могутні сили вторгнення: 45 дивізій (1 млн. осіб), які підтримувалися 15 тис. літаків і 1 тис. кораблів.
Німецьке угруповання в районі висадки нараховувало 526 тис. солдатів, 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і мінометів, 160 боєздатних
На світанку 6 червня 1944 р., незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. Першими висадилися 200 тис. солдатів угруповання військ союзників, Тик було відкрито Другий фронт у Європі.
Хоча союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. їхні втрати становили майже 5 тис. осіб, Особливо постраждали повітрянодесантні частини.
Невдовзі війська союзників звільнили від німців півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн. Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Б. Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалез - Аржантан.
Виконання союзниками плану «Енвіл» по висадці десанту на півдні Франції довго відкладалося. Лише 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десант висадився в районі Сен-Тропеза і Канн.
У тилу німців діяли багатотисячні загони партизанів (макі). Після як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот гнув вихід до моря, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли слідом за американськими, що рухались у напрямку іа. Звільнивши Діжон, французи з'єдналися з американською сю. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники мінімальними втратами (1,3 тис. осіб) ущент розгромили німецьке угрупування (у полон було взято 47 тис. солдатів).
Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам В. Черчілля, Й. Сталін прагнув забезпечити собі політичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. У свою чергу В. Черчілль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берліні й таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну.
Зрештою Й. Сталін і В. Черчілль восени 1944 р. на переговорах у Москві досягли домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі.
В. Черчілль писав у мемуарах: «Створилась ділова атмосфера і я заявив: "Давайте врегулюємо наші справи на Балканах. Ваш" армії знаходяться в Румунії та Болгарії. У нас є там інтереси, місії агента. Не будемо сваритися через дурниці. Що стосується Англії та Росії, чи згодні ви на те, щоб ми мали переважаючий вплив на 90 % у Греції і пополам — у Югославії". У той час, як це перекладалося, я узяв піваркуша паперу і написав: Румунія: Росія —90 %, інші — 10 %.
Греція: Велика Британія (у згоді зі США) — 90 %, Росія -10 %.
Югославія: Росія — 50 %, Велика Британія — 50 %. Угорщина: Росія — 50 %, Велика Британія — 50 %. Болгарія: Росія — 75 %, інші — 25 %.
Я передав цей листок Й. Сталіну, який до цього часу вже вислухав переклад. Настала невелика пауза. Потім він узяв синій олівець і, поставивши на ньому велику галку, повернув листок мені...
Листок деякий час лежав на столі, пізніше я запропонував йога спалити. "Чи не може здатися занадто цинічним те, що ми розібралися з цими проблемами, важливими для мільйонів людей, так безцеремонно?" — запитав я у Й. Сталіна. "Ні,— відповів той.— Можете взяти їх собі”.
Політичне суперництво характеризувало і події у Франції, де всупереч амбіціям В. Черчілля виростала авторитетна політична фігура Шарля де Голля.
Особливо ці суперечності проявилися під час розробки й проведення операції по визволенню Парижа. Д. Ейзенхауер спочатку не планував вести бої за Париж, прагнув обійти його. Оскільки Париж для французів був символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, вони прагнули звільнити його своїми силами.
У той час як розгорталися події на півдні Франції, війська союзників підійшли до Парижа.
У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а наступними днями партизани й підпільники заходили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання.
Коли Ш. де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Д. Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізію. Спочатку Д. Ейзенхауер залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги. Але Ш. де Голль домігся свого.
Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж.
На допомогу їм підійшли частини американської піхотної. Залишки німецького гарнізону капітулювали. Ш. Де Голль наказав частинам генерала Ф. Леклерка влаштувати парад на Єлисейських полях. Франція салютувала бійцям руху Опору його визнаному керівнику Ш. де Голлю і військам генерала Ф. Леклерка.
Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції і вихід союзних армій на кордони рейху.
Під час визволення Франції з боку союзників загинуло 40 тис. солдатів, було поранено 165 тис, 20 тис. зникли безвісти. Втрати німців склали близько 700 тис. осіб (убиті, поранені, полонені тощо). Проте німецьке командування зберегло дисципліну, систему керівництва, залишався високим і бойовий дух армії. Німецькі війська дійшли до кордонів рейху.
Англійський фельдмаршал Б. Монтгомері та американський генерал-лейтенант О. Бредлі вважали, що удар, завданий німецьким військам у Франції, створив сприятливі умови для розгрому Німеччини. Вони розробили сміливий план по захопленню мостів у нижній течії річок Маасу і Рейну, що мало відкрити шлях танковим частинам в обхід лінії Зігфріда з півночі й виходу їх на оперативний простір. Вирішальну роль в ході операції мали відіграти повітрянодесантні частини. Цей план був схвалений союзним командуванням як операція «Маркет-гарден». В історію вона увійшла під назвою «Арнемська повітрянодесантна операція» (17—26 вересня 1944 р.). Через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні тощо) та запеклий опір німецьких військ операція не досягла своєї мети. Мужність, проявлена бійцями англійської 1-ї повітрянодесантної дивізії, є героїчною сторінкою англійської армії.
Ця операція створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним портом для постачання військ союзників.