Серед зимових свят українців особливо виділяється період святок із кульмінаційними моментами – Різдвом, Новим роком і Водохрещем.

Свята та обряди

Найважливіші складові духовного життя народу свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята та обряди. Це найдавніша обрядовість, корінням своїм вона сягає первісних, язичницьких вірувань. Значно пізніше церква сприйняла систему землеробських свят, яка вже склалася, і надала їй християнського забарвлення. Свята та обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина виробничу, суспільну, сімейну, а головна їх мета відвернути стихійне лихо, вплинути на врожайність.

В аграрному календарі українців не було різкого розмежування сезонів. Обрядовість зимового циклу поступово переходила у весняну, весняна у літню тощо. Кожний цикл ніс своє сезонне смислове навантаження (підготовка ґрунту, сівба, посадка весною; збір і збереження врожаю восени). Календарний цикл насичений безліччю ритуалів і прикмет, які також зв'язують пори року.

Зимові свята починалися 21 листопада з Введення, «коли вводилося літо у зиму». Цей день віщував, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим.

Різдво – зимове свято, яке сягає корінням у далеке язичницьке минуле. Це свято сонцевороту, найкоротший день у році, коли Сонце ніби вмирає, і людина магічними діями мала йому допомогти. Після прийняття християнства свято злилося з народженням Ісуса Христа, але в народній пам'яті збереглося його глибинне значення.

Різдвяні свята починалися Святим вечором (6 січня за н. ст.). У будинку повинна панувати чистота, атмосфера достатку і щастя. У красний кут (на покуті), дотримуючись цілого ряду правил, поміщали прикрашений сніп («Дідух» або «Рай-Дідух») і «кубельце» — гніздо з пахучого сіна, в яке ставили горщик із обрядовою кутею. Вся родина чекала появи на небі першої зірки, яка символізувала народження Христа, щоб сісти за стіл (вважалося, що той, хто першим побачить зірку, буде найщасливішим протягом року). Стіл був багатий, не менше дванадцяти страв(як правило, кутя, горох, борщ з грибами та рибою, голубці, риба холодна, риба смажена, вареники, млинці, каша, пиріжки, узвар), але пісний, тому що продовжувався пилипівський піст. Святкова трапеза повинна була об'єднувати всіх членів сім'ї, у т. ч. і померлих, на поминання яких ставили свічку. Діти носили «вечерю» своїм близьким хрещеним, бабусям і дідусям. Потім, відстоявши службу в церкві, розговлялися приступали до багатої м'ясної їжі. У народному сприйнятті святкові дні були своєрідним «проломом часу», «кінцем світу», за яким наступало оновлення. У цей час наставав розгул нечистої сили, саме у свята можна було дізнатися про майбутнє за допомогою ворожби:

- Дівчата виходили на вулицю і питали ім'я першого зустрічного, намагаючись вгадати ім'я нареченого.

- Підслухували розмови під сусідськими вікнами, щоб зі сказаних слів дізнатися, чи вийдуть заміж наступного року.

- Опівночі ворожили на розплавленому воску або свинці лили їх у воду і по застиглих фігурках судили про майбутнє. Про це могла оповісти і тінь на стіні від купки згорілого паперу.

- Досить небезпечним вважалося ворожіння опівночі з двома дзеркалами і свічкою між ними. Вдивляючись у нескінченні відображення дзеркал, можна було побачити судженого, а можна і накликати біду.

- Намагалися дізнатися про характер жениха з поведінки півня, перед яким ставили посуд з водою, зерном і люстерко. Якщо півень підійде до зерна бути жениху добрим господарем, якщо до люстерка хвальком, до води п'яницею.

7 січня починалися колядки. Цілі ватаги молоді зі спеціально виготовленою різдвяною зіркою (з різьбленого розфарбованого дерева або решета, прикрашеного кольоровою фольгою і папером) ходили по селу. Часто це було справжнє дійство із рядженими, співцями, музикантами, танцюристами (вертеп). Колядники ходили хатами, виконуючи спеціальні пісні. У поетичних текстах оспівувалися господарі та їх діти, їм бажали щастя і здоров'я, достатку в господарстві, доброго врожаю. Фактично ці тексти мали значення заклять вважалося, що висловлені у свята побажання обов'язково збудуться. Господарі зобов'язані були щедро обдарувати колядників харчами.

Зібрані запаси несли 8 січня на великі вечорниці молодіжне гуляння з танцями і веселим застіллям, де юнаки та дівчата часто знаходили собі наречених.

Новорічні свята (13-14 січня) українці відзначали як свята Маланки і Василя. В їх обрядовості збереглися власне народні мотиви. У ці дні практикувалися обходи дворів із щедрівками календарними величальними піснями з елементами театрального дійства. Традиційним персонажем такої гри була маска Кози своєрідного символу родючості та добробуту. Дуже виразне аграрно-магічне значення мав обряд «посипання», коли хлопчики 7-14 років, обходячи будинки, символічно сіяли зерно. При цьому вимовляли традиційний текст: «Сію, вію, посіваю, з Новим роком вас вітаю». Цей обряд був явно дохристиянським, адже наші предки відмічали новий рік весною, перед початком посівних робіт.

Завершувався різдвяно-новорічний цикл 19 січня святом Хрещення (Богоявлення, Водохреща, Йордан). Основні дії проходили на крижаних водоймах, де заздалегідь вирубували хрест з льоду (часто його поливали буряковим квасом, від чого він набував червоного кольору). В ополонку, яка утворилася, священик опускав хрест, після чого вода вважалася священною. Віруючі набирали воду і потім довго її зберігали, приписуючи такій воді чудодійні властивості. Це було перевіреним засобом для лікування найрізноманітніших захворювань. Вважалося також, що той, хто скупається у водохресній ополонці, весь рік не буде хворіти.