На межі ХУІІ – ХУІІІ ст. склався основний вид української книги з характерним ілюструванням та пишним декором, використанням традицій народного – декоративного мистецтва.

В 1721 році Петро І запроваджує цензуру. Відтепер дозволялося передруковувати лише духовні книги. Тож провідну роль у друкарській справі починає відігравати друкарня Почаївської Лаври, де з 1731 по 1800 роки вийшло понад назв 355 видань, у яких вперше використовувався шрифт, близький до курсиву.

Високого рівня розвитку набуває виробництво художнього скла (гутне скло). В цей час опановують кришталь, який завозили з Італії та Росії.

По окремих містах України (Харків, 1780) з’являються російські театри, тоді ж з’являються і кріпацькі театри.

Продовжує розвиватися декоративно-ужиткове мистецтво. Високого рівня розвитку набуває монументальне лиття гармат і дзвонів. Визначним центром стає Київ, Глухів, Новгород-Сіверський, Ніжин. Після возз’єднання встановлюється постійний обмін майстрами різних галузей художнього ремесла.

Наприкінці 80-х років на березі річки Корчик відкрито поклади каолінової глини і в 1700 році засновано тут фаянсовий завод. Це були перші вироби саме українського виробництва. Тут вперше використовувалося клеймо, виконане золотом. Це - перша торгова марка в Україні. Для Катерини ІІ було подаровано сервіз на 12 персон.

Сьогодні корецький фарфор зберігається в Парижі, Львові, Москві, Петербурзі, Лейпцигу.

В 1757 році засновано Петербурзьку академію мистецтв, в якій здобувало освіту чимало українців.

Відомо, що в національній книгозбірні - Національної бібліотеки ім. Вернацького володіє найбільшою в світі збіркою кириличних видань друкарні Почаївського Успенського монастиря ХУІІІ- поч. ХІХ ст. основна кількість яких понад 1370 примірників, 162 видання зберігається у відділі стародруків та рідкісних видань, також ці видання наявні у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій та відділі формування музичного фонду. Почаївські кириличні стародруки надходили до бібліотеки Вернадського з бібліотек, архівів та музеїв, де вже зберігалися у великих кількостях – до понад 25 примірників одного видання. Джерелами надходжень цих стародруків стали, наприклад Бібліотека Київської духовної академії, та Церковно-археологічний музей при ній, Волинське єпархіальне древньосховище, Фундаментальна бібліотека Волинської духовної семінарії, Волинське церковно-археологічне товариство та інші установи. Досить великою часткою почаївських кириличних стародруків є книжки з книгозбірень волинських греко-католицьких, згодом підпорядкованих православній церкві, монастирів пізніше ці книжки потрапили до бібліотек та освітніх установ Волині. На багатьох із них є численні покрайні записи, що засвідчують факти купівлі книжки до манастирської бібліотеки або успадкування книжки монастирською бібліотекою з приватної збірки того чи іншого ченця. У фондах бібліотеки Вернадського представлені Почаївські кириличні стардруки з бібліотек кількох волинських монастирів, як-то Загорівського – виявлено понад 19 одиниць зберігання, в тому числі три видавничі конволюти (згодом ці книжки зберігалися у Волинському єпархіальному древньосховищі та / або Волинському церковно-археологічному товаристві, що підтверджено відповідно провенієнціями). Усе це виключно літургійні видання.Тематичний репертуар почаївських кириличних стародруків, що походять із бібліотеки Тригірського монастиря, дещо ширший - крім літургійної, катехістичної, морально-теологічної літератури, він включає посібник із граматики - «Краткое потребнѣйших от грамматическаго художества вещей собраніе» М.Любовича 1773 р. Деякі примірники із цієї книгозбірні мають провенієнції, що засвідчують їхню належність котромусь із ченців, по якому книжку було успадковано монастирською бібліотекою. Так, згідно із записами, три неповні примірники Октоїха 1775 р., що був виданий у двох частинах (шифри НБУВ - Кир.1428 п, Кир.1430 п, Кир.1433 п) та конволют – Тріодь пісна (з Октоїхом) і Служба в четвер п’ятого тижня посту 1784 р. (шифр НБУВ – Кир.1589 п) належали о. Петрові Трусевичу. Згаданий Октоїх із шифром Кир.1433 п також містить на нижньому форзаці запис із інформацією про факт оправлення книжки: «Сей Параклитіки оправленъ Иларіономъ Дучинскимъ 18^го юля (!) 1853^го года. Тригоръ».Білилівський монастир був місцем зберігання Часослова 1760 р. (шифр НБУВ – Кир.1505 п) та першого видання славетної збірки проповідей «Сѣмя слова Божія» 1772 р. (шифр НБУВ – Кир.1361 п), обидві книжки мають записи про факт і обставини придбання книжок до монастиря «за старшинства о. Даниїла Хмелевича». Бібліотека Любарського монастиря свого часу посідала почаївське видання «Богословіе нравоучительное из Богословія Антоїне, Турнели и Реіффенстуель...» 1779 р. (шифр НБУВ – Кир.1530 п). Із книгозбірні Білостоцького монастиря нині виявлено два почаївські кириличні стародруки, що зберігаються в НБУВ: Апостол 1768 р. (шифр НБУВ – Кир.1546 п) та Егхірідіон о священствѣ 1775 р. (шифр НБУВ – Кир.1397 п). Також виявлено два почаївські кириличні стародруки з бібліотеки Нискинського Володимирського монастиря – Послѣдованіе погрѣбанія иноческаго [1780-1790] р. (шифр НБУВ – Кир.5520 п) та конволют – Тріодь пісна (з Октоїхом) і Служба в четвер п’ятого тижня посту 1784 р. (шифр НБУВ – Кир.2453 п). Одна книжка з почаївських кириличних стародруків зберігався свого часу в бібліотеці Зимненського монастиря. Це Мінеї 1761 р. на лютий і березень, переплетені разом. Мінея на лютий має вкладний запис від 1788 р., зроблений мешканцями с. Горичева [3], що купили цю книжку до Зимненського монастиря.

Велика кількість примірників почаївських кириличних стародруків мають записи, що свідчать про їхнє перебування у церквах різних містечок і сіл Волині ХVІІІ – початку ХІХ ст. Це або традиційні вкладні записи, або записи, що фіксують приналежність книжки до церкви (наприклад, «Требникъ сей принадлѣжитъ Понебыльской [4] Пятницкой Церкви» – запис ХІХ ст. на верхньому форзаці Требника 1741 р., шифр НБУВ – Кир.2137 п), або записи, зроблені у давніх установах, як-то Волинському єпархіальному древньосховищі або Бібліотеці Київської духовної академії про місце, звідки надійшла книжка. Географія побутування цих книжок у ХVІІІ – початку ХІХ ст. охоплює сучасні Житомирську, Рівненську, Волинську області України та Люблінське воєводство Польщі.

Певна кількість книжок має власницькі записи, що засвідчують про перебування їх у власності приватних осіб, переважно зі стану білого духовенства, а також і чернецтва. Прикладом останніх є примірники Міней 1761 р., що мають власницькі записи о. Пахомія Левицького, аббата овруцького [5] чину святого Василія Великого (шифри НБУВ – Кир.2351 п, Кир.2354 п, Кир.2361 п (1-2), Кир.2365 п (1-2), Кир.2367 п (1-2), Кир.2344 п). Засвідчені також власницькі записи семінаристів, як-то Якова Гаєвського, семінариста з Радомишля, на книзі «Богословіє нравоучительноє» П.Г.Антуана (Антоїне) 1776 р. (шифр НБУВ – Кир.1438 п).

Популярними були в цей час календарі, що виконували функції, притаманні пресі. Вони подавали різноманітну інформацію у доступній формі: як приймати ліки, як живуть окремі соціальні групи, тут розміщувалося передбачення подій політичного характеру, змін погоди, відомостей про ярмарки; при цьому лічба років йшла не лише від Різдва Христового, але й від часу віднайдення пороху, друкарства. Календарі були першими зразками масової друкованої продукції. У 1776 році у Львові виходить перша газета – «газет де Леополь» французькою мовою, має три розділи: політичні події, ярмарки, і нові книги. З 1783 року друкується польська газета «Пісьма Галіції» в німецько-польському варіанті. Однак газети не були такими популярними, як календарі. Взагалі період цікавий тим, що видавці свою працю не пов’язували з однією конфесією.Зберігався високий статус друкарів. У виданнях їхні прізвища наводилися на титулах, післямовах, заставках, а з середини ХУІІІ ст. прізвищ друкарів у книгах не має, їх зрівнюють із ремісниками.

Цей період особливо цікавий для розвитку бібліотек, з’являються багаті колекціонери та бібліофіли. Починають публікуватися каталоги, інформація про книги стає загальнодоступною.